Чудо з п'ятьма рибинами та хлібинами в пустелі дочекалося монументального повторення: чудесного примноження цвяхів, дощок, азотних добрив, гумових шин, ротаційного паперу і всякої іншої товарної продукції.
В світі настав необмежений достаток усього, чого треба людям. Але людям треба чого завгодно, тільки не необмеженого достатку.
РОЗДІЛ XV
Розруха
Так, у нинішні впорядковані й, так би мовити, благословенні часи дорожнечі ми неспроможні уявити, яке це соціальне лихо — необмежений достаток. Ми гадаємо, то було б не що інше як рай, земний рай, коли б раптом з'явилися невичерпні запаси всього. Ну й добре, гадаємо ми: всього б вистачало для всіх, та ще й як дешево, господи!
Так ось, економічна катастрофа, яка внаслідок втручання Абсолюту у виробництво спіткала світ у ті часи, іцо про них ми оповідаємо, полягала в тому, що все, чого людина потребує, можна було дістати не дешево, а просто задарма. Ви могли взяти задарма жменю цвяхів, щоб забити їх у підметки, або в підлогу, але могли взяти задарма й вагон цвяхів, от тільки; даруйте, що б ви з ними робили? Відвезли за сто кілометрів і роздали там задарма? Цього б ви не зробили, бо, стоячи над тією лавиною цвяхів, ви б уже бачили не цвяхи, тобто річ відносно корисну, а щось абсолютно позбавлене вартості й сенсу в своєму надмірному достатку; щось так само позбавлене мети, як зірки на небі. Справді, така гора нових блискучих цвяхів могла підносити дух, навіювати поетичні думки, достоту, як зоряне неба. Вона здавалася створеною для німого подиву. Була прекрасна з погляду пейзажиста, як прекрасне з його погляду море. Але ж моря теж не розвозять вагонами в глиб суходолу, де їх немає. Морська вода не підлягає економічному розподілові. Тепер йому не підлягали й цвяхи.
І поки тут розливалося іскристе море цвяхів, за кілька кілометрів звідси їх неможливо було дістати. Вони економічно знецінилися, зникли з крамниць. Чи то ви хочете підбити цвяшками підбор, чи то підкласти своєму ближньому цвях під простирадло — ви марно його шукатимете. Його нема, як у Сланому чи в Чаславі немає моря. О, де ви, торговці давніх часів, що тут дешево купували потрібні речі, аби там їх дорого продати? Гай-гай, ви зникли, бо на вас зійшла благодать божа; ви засоромилися своїх прибутків і позакривали крамниці, щоб міркувати про братерство людей та роздавати все, що маєте, і вже ніколи, ніколи не захочете багатіти з розподілу товарів, потрібних усім вашим братам у бозі. Де нема ціни, там нема ринку. Де нема ринку, там нема розподілу. Де нема розподілу, там нема товару. А де нема товару, там зростає потреба, зростають ціни, зростає зиск і зростає комерція. Але ви відвернулись від зиску і відчули непереможну відразу до всяких чисел взагалі. Ви перестали бачити матеріальний світ очима споживання, ринку й збуту. Молитовно склавши руки, ви дивувалися з краси та багатства світу. А тим часом у людей скінчилися цвяхи. Не було цвяхів. Лише десь далеко громадились невичерпні гори їх.
І ви, пекарі, вийшли перед свої крамниці та кричали: "Ідіть, люди добрі, ідіть, ради бога, беріть хліб і борошно, булки й булочки; будьте такі ласкаві, беріть усе задарма!" І ви, мануфактурники, вивалили сувої сукна, полотна та батисту прямо на вулицю і, плачучи з радості, відміряли по п'ять і по десять метрів кожному, хто йшов мимо, та ще й Христом-богом просили, щоб прийняв ваш скромний дарунок; і аж у порожнісінькій крамниці падали навколішки та дякували господу, що дав вам змогу одягати ближніх, як лілеї польові.
І ви, різники та ковбасники, ви взяли на голови коші з м'ясом, та сосисками, та рулетами й ходили від дверей до дверей, стукали чи дзвонили і просили: хай кожен вибере, що йому до смаку. І так само всі ви, що продаєте взуття, меблі, тютюн, валізиг окуляри, сережки, килими, батоги, мотуззя, бляшаний посуд, порцеляну, книжки, зубні протези, городину, ліки і що кому треба, — всі ви, овіяні духом божим, висипали на вулиці й роздали все, що маєте, в благородній паніці божественної благодаті, а потім, зустрічаючись на порогах своїх спорожнецих магазинів та складів, з осяйними очима хзалились один перед одним: "От, брате, як я полегшив своє сумління!"
А через кілька днів виявилось: уже нема чого роздавати. Але не було чого й купити. Абсолют спустошив, до цурочки розграбував усі крамниці.
Тим часом далеко від міст із верстатів та машин перли мільйони метрів сукна й полотна, Ніагари кубиків рафінаду, кипучий, розкішний, невичерпний достаток Божественного Надвиробництва всіх товарів. Мляві спроби якось розподілити цю повінь швидко завмерли. Вони були просто не до снаги людям.
А втім, можливо, що цю економічну катастрофу спричинило ще й інше: інфляція грошей. Бо Абсолют заволодів і державними монетними дворами й день у день вивергав у світ сотні мільярдів баркнот, металевої монети та цінних паперів. Девальвація була цілковита: дуже скоро пачка п'ятитисячних купюр стала просто жмутком трохи цупкуватого туалетного паперу. З погляду комерції байдуже було, запропонуєте ви за дитячу, соску десять галерів чи півмільйона крон: однаково б ви не дістали тієї соски, бо вони зникли з продажу. Всі числа втратили будь-який сенс. Зрозуміло, що це руйнування системи числення — природжений наслідок нескінченності і всемогутності бога.
В ті дні в містах уже почалися нестатки і навіть голод. Апарат постачання з наведених вище причин підвів цілковито. Правда, існували міністерства постачання, торгівлі, соціального забезпечення і шляхів сполучення; як здається нам, можна було вчасно взяти до рук безмірний потік вироблюваних припасів, зберегти їх від псування і потроху розвозити по містах, ограбованих божественною щедрістю. Та, на жаль, цього не сталося. Персонал міністерства проводив свій час у радісних молитвах, охоплений особливо сильною благодаттю. В міністерстві постачання всім порядкувала друкарка панна Шарова, яка проповідувала про Дев'ять Пасом; у міністерстві торгівлі начальник канцелярії Вінклер пропагував аскетичне вчення, схоже на індійську йогу. Правда, ця гарячка тривала всього два тижні, а потім, очевидно, завдяки особливому навіянню Абсолюту, зродилося чудесне почуття обов'язку. Всі служби гарячково працювали день і ніч, щоб розв'язати проблему катастрофи з постачанням; та було, мабуть, уже запізно. Єдиний наслідок був той, що кожне міністерство продукувало щодня від п'ятнадцяти до п'ятдесяти трьох тисяч різних документів, які за наказом міжміністерської комісії вивозились вантажними машинами і скидались у Влтаву.