— Вкрай дивовижний випадок, — промовив він нарешті. — Страшенно заплутана історія.
— Та невже, містере Лестрейде? — вигукнув Ґреґсон. — Я так і думав, що ви дійдете цього висновку. Чи вдалося вам знайти секретаря, містера Джозефа Стенджерсона?
— Містера Джозефа Стенджерсона, секретаря, — поважно мовив Лестрейд, — убито в приватному готелі "Голідей" сьогодні вранці о шостій годині.
7. Світло серед темряви
Звістка, що її приніс нам Лестрейд, була така раптова й несподівана, що приголомшила нас усіх. Ґреґсон скочив на ноги, перекинувши віскі з содовою. Я мовчки вирячився на Шерлока Холмса, що міцно стулив уста й насупив брови.
— Стенджерсона теж... — пробурмотів він. — Справа ускладнюється.
— Вона й так уже досить складна, — пробурчав Лестрейд, сідаючи на стілець. — Але я, здається, потрапив на військову нараду.
— А ви... ви певні, що його вбито? — затинаючись, запитав Ґреґсон.
— Я щойно був у його кімнаті, — мовив Лестрейд. — Я перший побачив труп.
— А ми тут слухали Ґреґсонову точку зору, — відзначив Шерлок Холмс. — Може, ви розповісте нам, що бачили й що встигли зробити?
— Будь ласка, — відповів Лестрейд, зручно вмощуючись на стільці. — Правду кажучи, мені здавалося, що Стенджерсон замішаний в убивстві Дребера. Останні події довели, що я цілком помилявся. Переповнений цією думкою, я вирішив з’ясувати, де секретар зараз. Третього числа, о пів на дев’яту вечора, їх бачили разом на Юстонському вокзалі. О другій годині ночі тіло Дребера знайшли на Брикстон-Роуд. Я повинен був дізнатися, що робив Стенджерсон між пів на дев’яту й тією годиною, коли стався злочин, і куди він подівся потім. Я послав до Ліверпуля телеграму, перелічив його прикмети й просив простежити за пароплавами, що відбувають до Америки. Потім об’їхав усі готелі, що біля Юстона. Як бачите, міркував я так: якщо вони з Дребером розійшлися біля вокзалу, то секретар, природно, переночує десь поблизу, а вранці знову прийде на вокзал.
— Вони, напевно, заздалегідь домовились про місце зустрічі, — зауважив Холмс.
— Так і було. Увесь минулий вечір я розшукував Стенджерсона, але марно. Сьогодні я почав шукати його рано-вранці і о восьмій годині дістався приватного готелю "Голідей", що на Літл-Джордж-стрит. На моє запитання, чи не мешкає тут містер Стенджерсон, там одразу відповіли: "Так".
"Ви, звичайно, той джентльмен, на якого він чекає, — сказали мені. — Вже два дні чекає".
"А де він зараз?" — спитав я.
"У себе нагорі, спить. Він просив розбудити його о дев’ятій".
"Я сам піду й розбуджу його", — мовив я.
Я подумав, що моя несподівана поява застане його зненацька, й він прохопиться про вбивство. Коридорний узявся провести мене до його кімнати — вона була на третьому поверсі й виходила до вузенького коридору. Коридорний показав мені його двері і вже пішов собі вниз, аж раптом я уздрів таке, що мені погано стало, незважаючи на мій двадцятирічний досвід. З-під дверей тоненькою червоною смужкою витікала кров; вона перетинала коридор і збігалася біля стіни навпроти в калюжку. Я мимоволі скрикнув; коридорний почув і повернувся. Побачивши таке, він мало не знепритомнів. Двері було замкнено зсередини, але ми висадили їх плечима і вдерлися до кімнати. Вікно було відчинене, а коло нього, скорчившись, лежав чоловік у нічній сорочці. Він був мертвий і вже, напевно, давно: руки й ноги встигли захолонути. Ми перевернули труп горілиць, і коридорний підтвердив, що це той самий джентльмен, який мешкав у них під ім’ям Джозефа Стенджерсона. Причиною смерті був глибокий удар ножем у лівий бік, що зачепив серце. І тут виявилася найдивовижніша річ. Як ви гадаєте, що ми побачили над трупом?
Перш ніж Холмс відповів, я зрозумів, що зараз почую щось страшне, і в мене пробіг мороз поза шкірою.
— Слово "Rache", написане кров’ю, — мовив він.
— Саме так, — підтвердив Лестрейд із забобонним страхом у голосі.
Ми з хвилину помовчали.
У вчинках невідомого вбивці було щось таке незбагненне й методичне, що його злочини здавались від того ще лиховіснішими. Нерви мої, що ніколи не підводили мене на полі бою, напружились.
— Убивцю бачили, — вів далі Лестрейд. — Хлопець, який приносив молоко, повертався до молочарні провулком, куди виходить стайня, що за готелем. Він помітив, що драбину, яка завжди лежить там на землі, приставлено до одного з вікон третього поверху, а вікно відчинено навстіж. Хлопець відійшов убік, озирнувся й побачив, що по драбині лізе вниз чоловік. Ліз він так поволі, що хлопець сприйняв його за теслю чи столяра з готелю. Він не звернув уваги на того чоловіка, хоч і подумав мимоволі, що в таку ранню годину ще ніхто не працює. Він пригадав, що той чоловік був високий, червонолиций, у довгому коричневому пальті. Напевно, пішов з кімнати не одразу після вбивства, бо встиг сполоснути руки в тазику з водою й старанно витерти ніж об простирадло, — на ньому залишилися криваві плями.
Я позирнув на Холмса — опис убивці якнайточніше збігавсь із його здогадами. Проте обличчя його не виявляло ні радощів, ні задоволення.
— Чи знайшли ви в кімнаті щось таке, що могло б навести на слід убивці? — спитав він.
— Нічого. У Стенджерсона в кишені був Дреберів гаманець, але тут немає нічого незвичайного: Стенджерсон завжди платив за хазяїна. В гаманці було вісімдесят фунтів і ще дріб’язок, але звідти, мабуть, нічого не взяли. Не знаю, якими були мотиви цих химерних злочинів, але запевно, що це не грабунок. У кишенях убитого не було жодних документів чи записок, крім телеграми з Клівленда, одержаної місяць тому; в ній сказано — "Д. Г. в Європі". А підпису немає.
— І більш нічого? — спитав Холмс.
— Нічого важливого. На ліжку лежав роман, який небіжчик читав перед сном, а на стільці поряд — його люлька. На столі стояла склянка з водою, а на підвіконні — коробочка до ліків, і в ній — дві пігулки.
Шерлок Холмс із радісним вигуком скочив зі стільця.
— Остання ланка! — скрикнув він. — Тепер усе ясно.
Обидва детективи приголомшено вирячились на нього.
— Зараз у моїх руках, — упевнено промовив мій приятель, — усі нитки цього заплутаного клубка. Бракує, звичайно, кількох подробиць, але низка найголовніших подій — від тієї миті, коли Дребер розійшовсь із Стенджерсоном на вокзалі, і аж до тієї, коли ви знайшли Стенджерсонове тіло, — мені зрозуміла, немовби я бачив їх на власні очі! Я це доведу вам. Чи не могли б ви взяти звідти пігулки?