Не залишався в боргу й Есхін. Віддячуючи Демосфену тією ж монетою, він називав його (точніше, обзивав) підступним створінням, рабською натурою, розпусником, иуетомелею, неповноправним громадянином,, сикофантом (донощиком) " з усіх греків найнегіднішою людиною, безсоромником, невдячним, брехуном' і негідником.
Невдовзі в Афіни: прибули високопоставлені македонські посли (Антіпатр; Парменіон та інші), в Народному Зібранні за їхньою1 участю1 були обговорені пропозиції мирного договору. Свого часу афінські поели;,, прибувши в Пеллу, просили Філіппа повернути їм Амфіполь та інші прибережні міста, але всемогутній! македонець відповів твердою відмовою-. На тім стояли і; його посли. Дві основні умови мирного договору були такими: обидві сторони повинні зашиміатися! при. своїх володіннях, а укладаючи союз^ зобов'язувалися допомагати одна одній на випадок нападу на: них чи на їхніх союзників.
Такий мир* був невигідний Афінам, адже перший, пункт договору позбавляв їх надії на повернення втрачених, міст у Фракії, а другий пункт міг зробити їх знаряддям у руках Філіппа для здійснення ним загарбницьких планів. Це й загострило боротьбу на афінському Народному Зібранні між антимакедонською партією, котра вважала, що краще продовжувати! війну з Філіппом, якою: б вона не була тяжкою,, аніж погодитись на такі принизливі умови миру. Проти запропонованого миру різко виступив і Демосфен.. Але його протест справі не зарадив: афіняни прийняли мир, запропонований Філіппом.,. і міська влада виголосила клятву перед македонськими послами— у всьому дотримуватись договору про мир.
Ще цілих три роки афінське Народне Зібрання вірилоне Демосфену, а його*затятому ворогу Еохіну, аж доки не переконалося, що мав все ж таки рацію Демосфен. Але таке прозріння прийшло, занадто пізно. Розсипаючи на всі боки обіцянки, та клятви у вірності, Філіпп на той час ухитрився захопити всю Середню Грецію. Ось коли афіняни занепали духом. І підняти його не змогли ні македонська партія з її запевненнями, що все буде добре, ні заспокійливо-утішні листи, що їх слав афінянам хитрий Філіпп. Афіняни вже не вірили нікому і вимагали негайно оголосити Македонії війну.
І тоді Демосфен взявся: за здійснення свого основного плану: створення антимакедонського союзу еллінів на чолі з Афінами. У всі грецькі міста він розіслав людей, щоб ті проводили серед греків роз'яснювальну роботу. Восени
344 року він виступив у Народному Зібранні, де переконливо викривав підступні дії Філіппа. А далі прямо закликав афінян піднятися на війну з царем, який, не звертаючи уваги на існування миру, завдає удар за ударом грецьким містам, всюди сіючи лихо і горе. Час для війни з Філіппом настав! Ще і ще наголошував Демосфен на негайному створенні антимакедонського грецького союзу на чолі з Афінами. Це були роки найвищого злету Демосфена як громадського діяча, оратора й політика. Цього разу він досягнув мети — навколо Афін вже почав створюватись антимакедонський союз.
Тоді ж до Афін прибули посли перського царя Артаксеркса III Оха. Перський владика запропонував допомогу і фінансову підтримку — Артаксеркс теж остерігався агресивних дій Македонії і хотів за допомогою союзу з Афінами захистити свої кордони від зазіхань Філіппа. Демосфену перський цар значно допоміг грошима. (З цього приводу Плутарх напише, що "хоча Демосфен не був куплений золотом, що йшло з Македонії і від Філіппа, але не уникав того, що текло із Суз і Екбатана". В свою чергу перський цар наполегливо радив своїм сатрапам постійно шукати зв'язку з Демосфеном: адже він "може хвилювати греків і таким чином відволікає македонців від Азії").
Але Афіни так і не зважились на союз з персами, які попри все тримали в рабстві малоазіатських греків. Дізнавшись, що Афіни не схвалили союзу з персами, Філіпп відразу ж розпочав війну з греками. Вона хоч і не оголошувалась, але велася повсюди. Цар витіснив афінян з фракійських земель, потім кинув свої війська до берегів Понта Евксінського і розпочав війну за протоки — щоб перерізати шляхи, якими у Грецію йшов хліб, а також захопити багаті, вигідно розташовані міста Перінф та Візантій.
У ті роки громадська й політична діяльність Демосфена досягла найвищого злету, успіхів, слави та визнання співвітчизників. Завдяки його неймовірним зусиллям у березні 340 року союз проти македонської агресії був нарешті створений і перша половина програми Демосфена здійснена. Це була велика перемога не лише Демосфена, а й також Його партії. Оратор був на вершині слави, його всенародно було визнано як державного керівника еллінського союзу проти варварів. Використовуючи свою популярність, Демосфен зміг провести деякі важливі внутрішні реформи, а будучи вибраним ще й "комісаром флоту", провів і реформу флоту, всіляко зміцнював та гуртував міста для майбутньої війни проти зазіхань північного варвара.
Але й македонська партія не дрімала, вона докладала всіх зусиль, щоб підготувати Філіппу шлях у Грецію. Допомогла македонському цареві та його грецьким прихильникам і нова Священна війна, що виникла так своєчасно і так доречно між містами Амфіса і Кріси. Ось тоді Філіпп і вирішив виступити проти греків силами самих же греків. У здійсненні цього задуму йому допомагали його прихильники серед греків — щедро ним обдаровані. Особливо старався Есхін.
І тоді Демосфен сказав, що справжнім порушником миру є сам Філіпп, адже він з часів підписання договору ні на день не припиняв війни. Філіпп — це підступний ворог, котрий своїми ласками погрожує задушити еллінський світ...
Афіни послухали Демосфена й оголосили Македонії війну.
Спершу грекам таланило. Об'єднана грецька армія раз за разом отримувала перемоги біля беотійського кордону та в долині Кефісу. Віра в непереможну силу Філіппа була підірвана, і в греків з'явилася надія на швидку перемогу. На знак поваги і вдячності греки на святах великих Діоні-сій вирішили нагородити Демосфена золотим вінком...
Олімпіада, коли до неї дійшли такі вісті, ожила, збадьорилась і наче аж помолоділа. Ще б пак, македонці терплять поразку в Греції. А раптом це початок... кінця Філіппа?