Так же міцно, як міцно донедавна його кохала. Такою вже була. Не знала золотої середини — ні в злагоді, ні в чварах. Кохати так кохати, тільки всією душею, тільки зберігаючи святу вірність. А ненавидіти — так ненавидіти, теж всією душею і всім серцем. Тільки ненавидячи, вона ще й мститиме, вона йому теж завдасть підступного удару в спину. Як він, так і вона. Відхилив її вірність, хай одержує навзамін підступність,— а як же інакше? Та й для чого інакше? Раз-бо на світі живеш, або відлюби, або відненавидь!
Своє вона вже відлюбила, тепер настав час ненавидіти.
У ті роки Олімпіада негадано для самої себе захопилася гадюками. І в тому захопленні нічого не було дивного — як для греків, звичайно. Для македонців — то інша річ. У ті часи, як і в ще ранішні, відношення до гадюк було різним: одні народи їх шанували (змієпоклонство), інші їх, навпаки, знищували. І якщо вавилоняни вбачали в гадюці уособлення зла, то єгиптяни — уособлення мудрості. Греки часто й охоче тримали змій як домашніх тварин — для боротьби з мишами. В Епірі, звідки походила Олімпіада, гадюки, полюючи за гризунами, часто вільно повзали і в селянських хатах, і в палацах можних. У ті часи до гадюк не відчували огиди (відраза до них з'явилася значно пізніше, під впливом християнства), і греки навіть дітям дозволяли гратися з ними. Гралася ними в дитинстві й Олімпіада.
І зовсім не дивувалася, коли знатні еллінки у спеку носили гадюк, обмотаних навколо шиї,— для прохолоди. Це навіть модно було, таким собі шиком!
Нічого цього македонці не знали, змій вважали породженням зла і знищували їх повсюди. Як повсюди їх і боялися. Цим і скористалася цариця. Гадюк вирощувала в своїх покоях в суворій таємниці, щоб ніхто із сторонніх — крім епірян — про це не знав. Цариця власноручно годувала маленьких гадюченят різною дрібною живністю, напувала їх теплим молоком. Виростаючи, рептілії звикали до Олімпіади, вона часто брала їх на руки, гралася ними, обвивала їх навколо шиї й іноді — у спеку — навіть спала так. Тішачи власне самолюбство, що нарешті може хоч якось дозолити клятим македонцям! — приймала підданих сидячи на троні з гадюками навколо власної шиї. І часто гадюки, виставивши пласкі голови, разкривали пащеки і застережливо шипіли до тих, хто посмів надто близько підійти до їхньої господині — тоненький, ледь видимий язичок загрозливо тремтів, висунувшись з пласкої гадючої голови, і цього було досить, щоб од цариці злякано сахалися. З гадюками Олімпіаді було і спокійніше, і безпечніше. Гомоніла до них нарочито голосно, щоб усі чули:
— Ах ви ж мої золоті, ах ви ж мої рідні... Забобонних македонців гадюки в її руках чи й навколо
шиї лякали неймовірно, викликаючи в них панічний страх, і піддані позаочі прозивали свою царицю "епірською відьмою", глибоко переконані, що так воно насправді і є. Іноді починала вірити тому й цариця. В крайньому разі не заперечувала, коли так її називали. Хай називають, хай бояться. А коли боятимуться — не зважаться підняти на неї руку. Це навіть добре. Це хоч якийсь та захист.
Дізнався про Олімпіадине захоплення невдовзі й цар. Але не звернув на нього ніякої уваги. Тільки, коли хто з наближених скаржився йому на Олімпіаду та її гадюк, відмахувався:
— Кожний по-своєму сходить з розуму. А що гадюки її не кусають, то що ж тут дивного. Свої своїх, як відомо, не кусають. Тож хай грається й гадюками, коли вони їй до вподоби. Аби лишень інших не кусала.
І в єдиному його оці спалахували миготливі іскорки — розберися, кепкує цар про свою колишню жону, про епірську відьму чи ні...
І більше про царицю і слухати не хотів.
Так непомітно Олімпіада потрапила у якесь дивне станом вище: вона все ще вважалася дружиною македонського царя і в той же час нею фактично не була. Хоч і залишалася для підданих царицею Македонії. Це офіційно. Позаочі ж — епірська відьма. Ще й дивувалися двірцеві: чому це їхній цар, вирвавшись з-під впливу епірської відьми і навіть одружившись на іншій, не виганяє Олімпіаду з Пелли? . До чергового, п'ятого, одруження Філіппа Олімпіада, як і годиться жити дружині мужа свого, жила в жіночій половині чоловікового палацу, в гінекеї. А тоді зненацька, як почали псуватися їхні стосунки, цар подарував їй окремий палац. Коли Олімпіаді сказали про переїзд, у вічу цариці потемніло, бо вона добре знала, що це означало. Якщо Філіпп розлюблював чергову жертву, котра досі звалася його дружиною, то неодмінно виселяв її з гінекею свого палацу в інше помешкання. У такій справі цар не скупився, черговій дружині своїй, що втратила його прихильність, дарував окремий палац, точніше, виганяв її геть з почестями, щоб у гінекеї свого палацу поселити нову обраницю... Так він вчинив із своїми попередніми трьома дружинами — не уникла переселення й четверта, Олімпіада, яка хоч і носила титул "матері-цариці", але теж потрапила до нелюбих. А втім, року 346-го Філіпп вирішив бути ощадливим і колишній четвертій своїй дружині подарував палац колишньої своєї третьої жони, що од її раптової смерті стояв порожнім,— не пропадати ж державному добру. (Злостивці та недруги цариці з цього приводу язики чесали: нарешті, мовляв, їхній цар став заощаджувати державну скарбницю, бо це коли кожній його жоні — а скільки їх у нього ще буде! — та будувати новий палац, то й Македонія розориться!
Так Олімпіада стала і колишньою, і четвертою.
Філіну — попередницю свою і суперницю, вродливу й знахабнілу,— Олімпіада з цього світу зжила. А що, коли і з нею так вчинить нова симпатія хтивого царя?.. Від таких думок та ще від страху, що вже почав холодити душу, не знаходила місця в помешканні своєї попередниці. Палац розкішний, обставлений зі смаком, тільки б жити, а не рада йому цариця, ой не рада. Не хотіла вірити, що вона вже втратила Філіппа назавжди. Проте все її переконувало, що це так і є. Назавжди. Таким, як Філіпп, подавай все нових і нових жінок — ненаситний до їхнього племені македонський бик!
Трималася як могла. Перед домочадцями, перед слугами й рабами, перед Леонідом та ефебами, які її охороняли, завжди була спокійно-витримана, холодно-велична, така, якою і мусить бути цариця. Але краєм ока бачила — всі розуміли й поділяли її неславу. В пишній залі палацу, де покійна його господиня влаштовувала гульбища, Олімпіада веліла зробити підвищення з трьома сходинками і поставила на ньому крісло, інкрустоване слоновою кісткою та золотом, завбачливо для неї виготовлене грецькими умільцями. Сидячи в тому кріслі на підвищенні, сувора і владна (часом навіть з гадюками, обмотаними навколо шиї), приймала Олімпіада нечастих гостей, усім виглядом і багатим троном підкреслюючи: цариця Македонії вона, а не та, новоявлена п'ята симпатія Філіппа. їх було в нього багато і ще буде чимало, а цариця вона, Олімпіада, одна-єдина, і буде нею, покіль живе на цьому світі!