І хоч здоров'я Ісократ вже мав не для далеких мандрівок, але в Олімпію, на чергові Ігри, прибув лише заради того, щоб побачитись там з Філіппом і захопити його своєю ідеєю об'єднання еллінів. Та зустріч не відбулася, оратор запізнився на якийсь там день. Як йому сказали, македонський цар несподівано, здається, чи не серед ночі залишив Олімпію і відбув у невідомому напрямку. Але коні македонського царя братимуть участь у змаганнях колісниць.
Все ж Ісократ (хоч і почував себе негаразд) вирішив залишитися на Іграх, щоб в останній день, як почнуться агонамії колісниць, виступити від імені Афін і всього грецького народу на захист Філіппа, у котрого, як був переконаний оратор, чимало недругів і заздрісників...
...Рука вже, здається, відпочила.
Оратор перечитав написане: "Якщо ти справді є достойний нащадок Геракла, то зроби все це і тоді всі будуть зобов'язані тобі найбільшою вдячністю...— Подумав і знову схилився над посланням македонському цареві.— Греки — за ті благодіяння, які ти їм виявиш, а македонці — за те, що ти будеш над ними законним царем, а не самодержцем. Решта ж люду — за те, що ти звільниш еллінів від варварського деспотизму, після чого всіх людей ощасливиш еллінською культурою".
Худа, жовта рука старця, з пергаментною шкірою і венами, що синіми п'явками понадувалися на кістках, повільно виводила на пергаменті рядок за рядком...
Де ти, Олімп щастя?
З Олімпії примчав гонець: коні царя Філіппа на іподромі Олімпійських ігор першими прийшли до фінішу! Колісниця царя Філіппа увінчана лавровим вінком. Цар Філіпп став олімпіоніком! Македонці, славте свого царя, першого македонського олімпіоніка!
Збуджена гарячковитість охопила царицю. Діяти, діяти і діяти! В славетній перемозі царських коней в Олімпії цариця вбачала глибокий символ, адже її ім'я походить від назви міста Олімпія. Ось чому її чоловік переміг і славу здобув на тамтешніх Іграх. Це знак неба... "Олімпіада... Олімпія..." — аж виспівувала у ті дні цариця. Олімпіошків, як вона чула, рідні міста зустрічають врочисто — для міста то велика честь. Отож треба підняти на ноги Пеллу і підготувати Філіппу належну зустріч. І та зустріч має відбутися на найвищому державному рівні. І проведе її вона, цариця. І так все влаштує, що не тільки про Філіппа заговорить столиця, а й про неї.
На час відсутності Філіппа його намісником у Пеллі (як і у всій Македонії) залишався полководець Антіпатр. Отже, гадала Олімпіада, йому і треба доручити організацію зустрічі. Ухваливши так, відрядила гінця до Антіпатра, велівши йому негайно прибути в її палац. А сама в очікуванні Антіпатра вже подумки складала різні плани, як врочистіше і розкішніше зустріти олімпіоніка. Та, на її превеликий подив і гнів, Антіпатр не схотів приїхати до неї, цариці. Через гінця відповів, що він надто зайнятий і за браком часу відвідати Олімпіаду не може.
Олімпіада пополотніла.
Голосом, що враз став хриплим, вигукувала:
— Ви чули?.. Я веліла йому прибути. Веліла! А він відповів, що не може... Він що — несповна розуму? Чи Антіпатр забув, що цариця в Македонії я! Я, а не його жінка!
І веліла Кліту негайно привести до неї Антіпатра. Кліт скинув густі брови на лоба.
— Цариця, очевидно, сама гаразд не уявляє, як це я, сотник, та зможу привести того, хто на час відсутності царя є намісником і правителем Македонії?
— Ах!.. І ти...ти з ним заодно?—задихаючись від гніву, вигукувала Олімпіада.— Він намісник, а цариця я! Чи в тебе з пам'яттю не все гаразд?
— Ні, на пам'ять не скаржуся,— спокійно відповів Кліт.
— Так іди і негайно приведи до мене Антіпатра! Скажи: цариця веліла. Ти розумієш мене?
— Все розумію, що ж тут невтямки? — як їй здалося, Кліт дивився на неї насмішкувато.— Привести намісника я не зможу, а передати йому твоє прохання, царице, ризикну.
Олімпіада ледве голос не зірвала:
— Це не прохання! Повеління! Я тут цариця!
— Ти,— охоче погодився Кліт.— Але Антіпатр — намісник царства. А я обіцяв Філіппу слухати тільки його на час відсутності царя.
— Йди геть!
Кліт, знизавши плечима, вийшов. Олімпіаді вчулося, що він пробурмотів: "От сварлива баба!.. І причепиться!.."
І тоді цариця погукала писаря і, лютуючи в душі (всі проти неї! Навіть якийсь там Антіпатр не хоче її слухати!), продиктувала йому лист (власне, прокричала) до непокірного Антіпатра:
— Чи відомо Антіпатру, що наш цар став олімпіоніком? Чи відомо, що його коні на іподромі в Олімпії прийшли першими? Царю-олімпіоніку треба організувати належну зустріч. Як славетному герою! І неодмінно з такої нагоди випустить монету, присвячену великій перемозі нашого царя на Олімпійських іграх. Що робиться в Пеллі для вшанування героя? Олімпіада, цариця Македонії.
Антіпатр відповів (пергамент, коли вона читала, аж лопотів у її руках): "Нам теж відомо, що коні царя Філіппа зайняли перше місце, а їхній власник став олімпіоніком,— так відповідав їй Антіпатр, жодним словом не виявляючи до неї шани, не звертаючись до неї як до цариці.— Випуск монет — це справа тільки царя. Належну зустріч новому олімпіоніку готуємо. Антіпатр".
І все. Не жіночого це, мовляв, розуму діло. Не лізь, Олімпіадо, не в свої справи, сиди в гінекеї й не рипайся. Антіпатр навіть не визнав Олімпіаду царицею. Та хто він такий? Один з полководців її мужа-царя? Вояка! А по суті — ніхто! Проклятий македонець!
Зганяла злість на безневинній Ланіці. Нагримала на неї. Несправедливо. Потім плакала і навіть просила — чого раніше з нею ніколи не траплялося — вибачення в подруги. Ланіка теж плакала і клялася, що на царицю не ображається. Вона, Ланіка, все розуміє. А тут ще й вагітність, що так тяжко дається цариці...
Олімпіада і справді нелегко переносила вагітність. Бліда, з синцями під запалими і від того згаслими очима, вона стала не в міру дратівливою. В гінекеї її всі боялися. І свої, епіріоти, і македонці. Вередувала. Постійно. Ночами майже не спала. Все їй було не так, все гнівило. Перебирала в їжі, що не подавали, все відкидала: не те, не те, не те!.. А що те — спробуй розібратися. Била посуд, влаштовувала негарні сцени. А стомившись від гніву та примх, плакала. І сама собі здавалась жалюгідною, нещасною. Вірна Ланіка як могла догоджала. Але й вона іноді не витримувала і зі сльозами на очах утікала від господині-по-други. Щодня Олімпіада нетерпляче питала, чи не повернувся в Пеллу Філіпп? Чому він бариться?.. Хто із простих смертних міг їй сказати чому? Вона ж знала тільки своє: навіщо він поїхав у Грецію, в ту Олімпію? Хіба йому не досить, що він цар? їй так тяжко, а його поруч немає. Здавалось... Приїдь він, пригорни її, скажи ласкаве слово — і вона наче заново на світ народиться. Але Філіпп не з'являвся. Від нього ні слуху ні духу. А її гнітила самотність. О, якою вона була наївною! Гадала: стане царицею — відразу ж підніметься на Олімп щастя. І ось стала вона царицею, а нещасливішої жінки од неї немає. Все має, одного лише бракує: щастя. І не якогось там, а звичайного жіночого щастя. Та ще аби з дитиною все було гаразд, аби його благополучно виносити і благополучно народити. Молила богів, щоб послали хлопчика. Спадкоємця престолу. Та ще благала богів, аби пошвидше повернувся Філіпп. Тільки він один її зрозуміє, захистить від різних Антіпатрів. Він один у світі єдиний і любий... Обігріє її своїм коханням, розвіє смуток і печаль, зніме з душі самотність. Вірила: повернеться Філіпп — і все буде добре. Вона знову стане щасливою. І всі її шануватимуть, ба навіть слухатимуть, бо вона, тільки вона — цариця Македонії!.. Але все ж таки цікаво: чи є у світі Олімп щастя? Чи хоча б маленька гірка щастя? Чи хоча б просто крихта щастя?..