Епірська відьма, або Олімпіада — цариця македонська

Сторінка 20 з 121

Чемерис Валентин

Олімпіада світилася тихою радістю — тоненька, струнка, схвильовано-ніжна. І дивилася з таким коханням на молодого, що аж сама дивувалася: і коли це вона встигла так покохати молодого царя? Наче вже знає його давно-давно, все життя. І Філіппу здавалося в ту мить, що він теж Олімпіаду знає все життя і що про таку супутницю життя він тільки й мріяв.

І ось молодих і гостей запрошують за святкові столи, а на них чого тільки немає. В центрі — весільний пиріг із товчених кунжутних зерен, змішаних з медом.

Чоловіки прилягають на банкетні ложа, а жінки, як і водиться на весіллі в еллінів, сідають у протилежному від чоловіків кінці зали, але розмова у них неодмінно буде спільною. Навпроти весільного пирога — молоді. Парменіон з Антіпатром, змінюючи один одного, бажають молодим щастя, радощів, дітей і все нових і нових земель для їхнього царства — на славу Македонії! Гетайри і знать дружно вітають царя із знаменитою подією у його житті — четвертим одруженням.

Філіпп та Олімпіада — обоє у вінках із золотого листя й таких же миртових гілочок — дякують щиро за всі добрі побажання. Здається, щасливіших людей немає у всьому світі! Тільки Парменіон та Антіпатр знають, що таким щасливим на вигляд і таким схвильовано-врочистим македонський цар був і на попередніх своїх весіллях. Чи ж надовго одружується вчетверте? Чи ж не доведеться їм бажати йому подружнього щастя і на п'ятому, і на шостому весіллях царя?

Як час покаже — все так і відбудеться.

Та ось вже й звечоріло, за дверима залунали флейти.

І тоді гості загукали:

— Пора молодій до молодого!

Всі встають і з піснями, жартами і приказками виводять наречену з будинку, всадовлюють її у візку — між молодим і дружбою.

Попереду шикуються флейтисти.

Візок оточують рідні та друзі молодих і хором співають весільних пісень. А позад візка стає названа мати молодої — Ланіка — із смолоскипом, запаленим від домашнього вогнища молодої. Лунає священний гімн: "О Гімен, о Гіменей..." * Під звуки того священного гімну візок рушає. Коні добрі, баскі, прикрашені стрічками, дзвоники мелодійні — далеко чути весільний поїзд. Народ на вулицях вітає царя, всі кидають під ноги коням квіти, вигукують щастя молодим, а гетайри, котрі супроводжують процесію, кидають людям дрібні монети — із державної скарбниці.

Та ось вже і брама царського палацу, навстріч вибігають домочадці Філіппа, його рідні, друзі — двір забитий гетайрами і знаттю. Молоді виходять з візка і в оточенні гостей прямують до дверей, прикрашених вінками. Двері при їхньому наближенні широко відчиняються, навстріч виходить гарненьке хлоп'я з корзиною фруктів у руках. Злякано-тоненьким голоском хлопчик співає гімн з приспі-вом-сподіванням, що в молодих "кращою, ніж стара, хай буде нова доля-доленька".

* Гімен (Гіменей) — бог шлюбу в давніх греків, син Аполлона і однієї із муз. Весільний гімн називався ще гіменеєм, можливо, й ім'я Гіменей виникло від гімну.

Наречена бере з його корзини фігу та айву і з'їдає їх на очах у присутніх — на знак того, що її щастя буде спокійним і солодким. За весільним законом чоловік "викрадає" молоду і несе її у свій дім на руках, несе обережно, пильнуючи, щоб ноги молодої не торкнулися порога інакше не чекай тоді щастя. А вже по той бік небезпечного порога опускає молоду на ноги і веде її до священного вогнища своїх предків, щоб здійснити їм подячну жертву, познайомити їх з новою людиною в будинку.

Потім відбувається той ритуал, котрий завжди вінчає весілля македонських царів. Молодим підносять коровай і розрубують його царським мечем навпіл. І дають по половинці молодим — віднині вже чоловіку та жінці перед богами й людьми — скуштувати священний хліб.

Хор дівчат співає епіталаму.

Під звуки того хору молоді йдуть у спочивальню, а гості розходяться — свято закінчене. Принаймні того дня.

День знімання покривала

Вранці юна Олімпіада прокинулась жінкою, дружиною і царицею. Як жінка спізнала щастя, а дружиною й царицею ще не уявляла себе. А втім, всьому свій час.

Заворушився й Філіпп — під дверима спочивальні лунала серенада. Було ще рано, в спочивальні ледь тьмяніли світильники — масло у них уже догорало.

— Пора нам приймати гостей, — озвався Філіпп і потягнувся: солодко, до щему. Молоді лежали на багатому ложі, пурпурове покривало якого зіжмаканим звисало на мозаїчну підлогу. Одна подушка валялася долі, на другій і спали молодята. Філіпп лежав як бог і атлет водночас — стрункий, сильний, з красивим молодим тілом. Олімпіада — юна, тоненька, з ледь визрілим, ще дівочим тілом, розчервоніла, стомлена і ніби аж трохи спустошена, тулилася до його грудей, лащилась. Філіппу шлюбна ніч хоч і принесла утіху, як приносила йому втіху близькість з будь-якою жінкою, але нового нічого не додала таких ночей у нього було та було! Звик. Для Олімпіади все було наче сном — солодким і неймовірно щасливим. Вона, ледь почавши пригадувати, що було вночі, відразу ж відчула, як запашіли у неї щоки, й поспішно-соромливо прогнала геть ті спогади.

— Мені так хороше з тобою,— шепотіла, торкаючись губами шиї, і тим дотиком лоскотала його.— Так хороше, як ще ніколи не було, мій коханий, мій єдиний і шалений чоловіченьку... Ох, що ти зі мнс^" робив! Така ніч була, така ніч... Я не знаю, чи будуть у нас ще такі ночі...

— Скільки завгодно,— ліниво і сито озвався він і солодко потягнувся. Хотів ще поспати, але вимогливо лунала за дверима серенада, чулися вигуки гостей, котрим нетерпеливилося сідати за весільні столи. Тому й кричали:

— Та чи ж скоро вийдуть молоді? Хіба їм ночі мало? Ті вигуки Олімпіаді здалися аж надто нечемними.

— Що вони собі дозволяють? — згадавши, що віднині вона цариця, вигукнула владно.— Ти ж цар, а не якийсь там... Скажи їм...

— Облиш,— відмахнувся він.— Цар не цар, а такий весільний звичай: гості вигукують молодих.

Треба було вставати, бо день після весілля називається днем знімання покривала. Вщипнувши молоду дружину за голе стегно, Філіпп неохоче встав, накинув на плечі пурпуровий плащ і пішов здійснювати свій ранковий туалет, а до Олімпіади, ніби тільки й чекали цього, з бічних дверей впурхнула зграйка молодих рабинь. Заметушившись навколо молодої цариці, рабині навперебій вигукували: ах, як вона, мовляв, молода, погарніла після шлюбної ночі!..