Валкою (крім вершників Кліта) керує Леонід. Носиться він з кінця в кінець валки, стежить за порядком, щось комусь наказує, вичитує тих, хто відстає. Олімпіада йому вірила — родич надійний, спартанець, не п'є. їсть мало, гартує дух і тіло. Високий, худий, аж кістлявий, на вигляд про-стецький, але в бесіді й філософа заткне за пояс, в бійці — доброго молодика. З такими тільки й вирушати в далеку дорогу.
А дорога тяжка, тряска — спуски та підйоми. То каміння, то вибоїни, то сплетене коріння, тож кидає тебе у візку з боку на бік. Олімпіада з Ланікою стукаються одна об одну то плечима, то головами і, ризикуючи повідкушувати собі язики, сміються. Леонід на той пустотливий сміх несхвально позирає — княжна їде, завтрашня, можна сказати, цариця, а сміється, як проста дівка з глухого дема. Ще македонці подумають: кого це він везе в жони їхньому цареві?
"Смійся, смійся,— думає Леонід.— Сльози потім прийдуть, як заміж вийдеш за того македонця..."
В заміжжі сльози і справді прийдуть до Олімпіади швидко, але ненадовго. їх замінить ненависть. Страшна і всеохоплююча. І македоно-грецький світ ще здригнеться від її лютої помсти. Та це буде згодом. А тоді, дорогою з Епіру в Македонію, Олімпіада раділа й веселилась, що вирвалась нарешті на волю з-під небезпечної опіки дядька-царя, що одне її життя вже закінчується, а друге ось-ось має розпочатись. Дитинство її було таким же, як і у всіх еллінських дівчаток з багатих родів. Спершу мати, а згодом годувальниця-рабиня, гойдаючи підвішену до гака в стелі плетену колиску, співали їй колискових пісень, годували медовою кашею, а від лихого ока дитину, як і повсюди в грецькому світі, оберігали різні магічні амулети, в чудодійну силу яких елліни свято вірили — недарма ж їх нараховувалось двісті сімдесят видів!
Якоїсь певної системи у вихованні грецьких .дівчаток на відміну від хлопчиків не було. їх навчали здебільшого матері та годувальниці. Навчали всього потроху, що самі знали: читати, писати, грати на музичних інструментах. Одночасно дівчаток навчали прясти, ткати, вишивати, керувати домашніми рабинями, готувати страви. Ксено-фонт* запевняв, що ідеальне виховання дівчаток — це щоб вони "якомога менше бачили, якомога менше чули і завдавали якомога менше запитань". Адже призначення жінки полягало в умінні вчасно вийти заміж, добре утримувати свій дім, бути зразковою матір'ю для дітей і слухняною та покірною жоною мужу своєму, добре затямивши, що життя одного чоловіка дорожче тисячі жінок. А ще жінки мусили мовчати, пам'ятаючи, що "мовчання прикрашає жінку". Заміжня жінка в Греції мала своє помешкання в домі — гінекей — і була всього лише істотою для народження дітей, собакою, що стерегла дім, живим ткацьким верстатом чи такою ж прялкою. І, звичайно ж, не мала права приймати в своєму домі гостей,— це у віданні її мужа. Навіть до богів вона не могла звертатися — тільки до богинь. В честь богині Деметри мали жінки своє свято тесмофорій, брати участь у якому чоловікам заборонялося. І хоч жінка ділила з мужем постіль, але мужа свого змушена була називати не по імені, а — паном, господарем, будучи, по суті, його служанкою. А якщо й виходила з будинку, то тільки в супроводі родичів чи служанок. І так доти, доки не постаріє. А коли її молодість мине, лице зів'яне, в очах зникне блиск, а з ходи — граційність, і форми її тіла розпливуться, тоді й сама зможе виходити із ,своєї домашньої в'язниці на вулицю — як нікому вже не буде потрібною.
Олімпіада походила з молоського царського роду Еакидів, котрі з давніх-давен володіли Епіром. Тож мала найкращих учителів і виховання отримала пристойне. Еакіди вели свій родовід від самого Ахілла (принаймні так писалося в придворних аналлах). Олімпіада тому вірила. І пишалася, що належала до роду знаменитого героя Ахілла. Ходила плавно, граційно, тоненька, юна і неприступно-горда. Врода якась сліпучо-сувора, холодна. І перед нею — дівчам — всі схилялися в шанобі й покорі, боялися її несподіваних спалахів дратівливості та гніву. Особливо дядько Арріба, батьків брат. Як він догоджав малолітній племінниці — хто б міг завбачити, що все то було нещиро, що підступнішого — дай йому лише владу — за дядька немає у світі. (Чи не на його совісті і несподівана смерть батька?)
*
Ксенофонт — давньогрецький письменник, історик, учень Сократа.
А тоді покірливість дорослих та дядька Арріба тішила Олімпіаду. І на тій утісі росла її гординя та віра у свою незвичайну роль.
її батько — молоський цар Епіру Неоптолем І — помер несподівано і рано. Ніколи не хворів, не скаржився ні на що і раптом — не проснувся одного ранку. Знайшли його в постелі мертвим. Оголосили, що цар Неоптолем І помер, і пишно-препишно його поховали. Стати спадкоємицею влади Олімпіада не могла — була жінкою. Брат Александр — надто молодий. І владу в Епірі захопив дядько Арріба. Ставши базилевсом, він не захотів рахуватися з дітьми покійного брата-царя. Олімпіаду кривдили і принижували, і ні в кого було шукати захисту, і нікому було поскаржитись. Для дядька вона з братом що ті щенята, він мав своїх дітей і в майбутньому трон збирався передати своєму старшому синові — так про те вже й було оголошено. А діти покійного брата тільки заважали йому, і Арріба не раз ламав голову — як їх спекатись? То були най-чорніші роки в житті Олімпіади. Замкнулась в собі, стала настороженою, потайною, нікому в світі не вірила. І всіх у світі мала за своїх ворогів. Дати відсічі ворогам не могла, бо не мала достатньої для того сили. А тому намагалася не помічати кривдників (хоч їх старанно запам'ятовувала) , не чути образ (хоч їх запам'ятовувала), не бачити насмішкуватих облич двірських — хоч їх на все життя запам'ятала. Невірні, підлі, підступні люди!
Спершу була образа, потім прийшла лють, а з нею і бажання помсти. Всі-всі, хто насміхався з неї і хто принижував її, мусять зазнати її священної помсти. Тим і жила. Досі дивно, що підступний дядько не позбавив її життя. Певно, чогось таки остерігався, вичікував зручного часу, зміцнював свою владу. Олімпіада вже тоді розуміла: царства в Епірі ні їй, ні брату її не бачити. Якщо вона будь-коли заїкнеться про свої з братом права на трон, їх просто сонних передушать...