Вона завжди має для нас дарунок зцілення, коли ми смиренно приходимо до неї. Зникають усе невдоволення і всі спогади, що точать зсередини. Я почувалася під час прогулянки так, немов якась радість чекала на мене просто за вершиною пагорба.
Цієї ночі співають жабки. Чому слово "жабка" таке кумедне, миле, чарівне і дурненьке?
15 травня 19…
Я точно знаю, що коли помру, то мирно спатиму собі під землею влітку, восени, взимку, але з настанням весни моє серце почне битись і пульсувати, поки я незмінно спатиму. І воно пошепки озиватиметься до всіх голосів далеко і поблизу, в усьому-всенькому світі навколо мене. Весна і ранок щоразу при зустрічі сміються одне до одного, й сьогодні я вийшла з дому та долучилася до них.
Прийшов лист від Ільзи — короткий і скупий, як переказ новин. Ільза пише, що збирається додому.
"Я відчуваю фізичну потребу в домівці, — пише вона. — Чи досі у лісах Чорноводдя виспівують дикі пташки й чи досі попід піщаними берегами плюс котять хвилі? Хочу до них. О, і побачити, як сходить над затокою місяць — як ми робили це тисячі разів у дитинстві. А ще я хочу побачити тебе. Мені замало листування. Я стільки речей хочу обговорити з тобою напряму… Знаєш, сьогодні я почуваюся трохи старою. Це відчуття стало для мене цікавим відкриттям".
Вона жодного разу не згадала Тедді. Але спитала: "Чи правда, що Перрі Міллер зустрічається з донькою Джаджа Елмслі?"
Сумніваюся, що це справді так. Але прості звіти вже демонструють, чого досяг Перрі.
Розділ 20
Пророцтво чотирнадцятирічної
У свій двадцять четвертий день народження Емілі розпечатала і прочитала листа, написаного "нею чотирнадцятирічною собі двадцятичотирирічній". Це не було радісною несподіванкою, якою вона тоді це уявляла. Вона довго сиділа біля свого вікна, тримаючи листа в руці і дивлячись, як падає світло жовтих мерехтливих зір на гайок, який досі найчастіше носив ім'я Високого Джона: це ж бо була стара звичка. Що вихопиться з того листа, коли вона його розкриє? Привид її дівоцтва? Примара колишніх амбіцій? Чи зниклого кохання? Може, втраченої дружби? Емілі відчувала, що радше спалила б листа замість прочитати його. Але це було би проявом боягузтва. Вона мусить чесно і хоробро приймати все. Що підносить їй доля — навіть привидів. Вона різким рухом розкрила конверт і дістала лист.
Їй в обличчя повіяв запах минувшини. Всередині було складене засушене листя троянди — сухі коричневі пластівці, що покришилися на порох під її дотиком. Так, вона пам'ятала ту троянду: Тедді приніс її одного вечора, коли вони обоє були ще дітьми. Тедді так пишався тим, що це була перша червона троянда, яка розквітла у маленькому розарії — і лікар Барнлі одразу подарував її йому. Якщо чесно, це була єдина троянда, яка там розквітла за весь час існування розарію. Його мати обурила його любов до квітів. Однієї ночі вона розбила і викинула всі горщики з підвіконня. Та якщо навіть Тедді знав або здогадувався, що між цими двома подіями був зв'язок, він ніколи цього не говорив. Цю троянду Емілі тримала у маленькій вазочці на своєму письмовому столі так довго, як тільки можна було. Але тієї ночі, коли вона писала цього листа, вона обережно взяла троянду, поклала її і притиснула — з поцілунком — між аркушами паперу. Вона давно забула, що троянда залишилась у конверті. А тепер квітка впала на її долоню — приплюснута і негарна, як мрійливі сподівання далекого минулого, хоча й досі сповита слабкою гіркуватою солодкістю. Нею був просякнутий увесь лист — його сенс а чи дух, вона не могла сказати.
Вона суворо мовила самій собі, що цей лист — лише дурна романтична річ. Щось, над чим можна посміятись. І Емілі старанно сміялася з деяких уривків. Так наївно, так безглуздо, так сентиментально, так радісно! Невже вона справді була такою юною і недосвідченою, що могла написати таку чарівливо радісну дурницю? А ще чотирнадцятирічна вона певно думала, що вона двадцятичотирирічна досягне успіху.
"Чи написала ти свою Книгу? — безтурботно спитала чотирнадцятирічна наприкінці. — Чи дісталася ти вершини, до якої веде альпійська стежка? О, двадцятичотирирічна, як я заздрю тобі. Певно, чудово бути тобою. Чи озираєшся ти на мене покровительськи і з жалістю? Ти тепер не гойдаєшся на воротях, правда? А може, ти тепер врівноважена заміжня жінка, маєш кількох дітей і живеш у Розчарованій Оселі з Сама-Знаєш-Ким? Тільки не будь нудною, прошу тебе, люба двадцятичотирирічна. Натомість можеш бути драматичною. Люблю все драматичне. Ти либонь зараз пані ______? Цікаво, чиє прізвище займе цей рядок? О, люба двадцятичотирирічна, я кладу тобі в цей конверт поцілунок, жменьку місячного сяйва, душу троянди, трохи зеленої солодкавості з поля на старому пагорбі і пахощі диких фіалок. Сподіваюся, ти щаслива, відома і добра. А ще сподіваюся, ти не зовсім забула
свою дурненьку
себе"
Емілі знову запечатала листа.
— Забагато уваги як для такої дурниці, — сказала вона, знущаючись із самої себе.
Вона сіла на свій стілець і поклала голову на письмовий стіл. Мала дурна замріяна щаслива чотирнадцятирічна невігласка! Завжди впевнена, ніби щось величне і прекрасне очікуватиме її через роки. Твердо переконана, що альпійської вершини таки можна досягти. Твердо переконана, що мрії завжди втілюються в життя. Дурна чотирнадцятирічна, яка ще знає, як це — бути щасливою.
— Я заздрю тобі, — проказала Емілі. — Я б воліла не розкривати твого листа, дурна маленька чотирнадцятирічна. Вертайся до свого непроглядного минулого і більше не приходь поглузувати з мене. Сьогодні через тебе я матиму білу ніч. Я просто лежатиму без сну і жалітиму себе.
Цієї миті на сходах почулися кроки долі — хоча Емілі була певна, що вони належали кузенові Джиммі.
Він прийшов, аби віддати їй листа — тонкого листа. І якби Емілі не була так поглинута роздумами про себе чотирнадцятирічну, то помітила б, що очі кузена Джиммі сяяли, немов котячі, і що увесь він просякнутий погано прихованим захватом. Більш того, коли вона відсторонено подякувала йому й повернулася до свого столу, він зупинився у тіні в коридорі, хитро спостерігаючи за нею крізь напівпрочинені двері. Спершу він подумав, що вона взагалі не збирається розкривати листа: вона недбало кинула його на стіл, а сама сиділа й зоріла на нього. Кузен Джиммі вже божеволів з нетерплячки.