Те, що цей чоловік — старий морський вовк, видно за тисячу метрів, навіть проти вітру. Він капітан торговельного корабля і їздить по всій Балтиці. Часом він возить дерево. Часом — вугілля. Часом — шведське залізо. А часом — ром, багато рому. Слово честі. Адже морський вітер викликає спрагу.
У Корлсбютелі в капітана Шмауха є будиночок. А в гавані стоїть чимала вітрильна яхта, вона теж належить йому. І щоб я не забув: учень кельнера — його небіж. На світі взагалі куди більше родичів, ніж попервах здається.
У Балтійському морі, недалеко від берега, є малесенький острів. За давніх часів якийсь рибалка задля жарту відвіз на той острівець пальму в діжці і висадив її там у пісок.
І от росте африканська пальма в північному піску, навіть стала вже чималою. Тільки вигляд у неї такий, що собака завив би. Та на острові немає жодного собаки. На ньому взагалі ніхто не живе. По-перше, там самий пісок, а по-друге, острівець замалий для житла. Якби хтось уві сні впав там із ліжка, то опинився просто в Балтійському морі.
А ТЕПЕР ІСТОРІЯ ПОЧИНАЄТЬСЯ!
Розділ перший
ОБЕР-ВАХМІСТР ЄШКЕ ЗВЕРТАЄТЬСЯ З ПРОХАННЯМ
По обіді, скінчивши чергування, обер-вахмістр Єшке з'явився до Тішбайнів із здоровенним яблучним пирогом. Емілева мама зварила каву, І от вони сиділи втрьох за круглим столом у їдальні і їли всмак. Велике блюдо з пирогом поволі порожніло. Еміль уже насилу міг дихнути. А пан Єшке розповідав, що нойштадтський бургомістр надумав замінити стару конку справжнім електричним трамваєм. Затримка тільки за коштами.
— А чого ж одразу не побудувати метро? — спитав Еміль.— Коли зникне наша конка, Нойштадт наполовину втратить своєрідність. Електричні трамваї є вже скрізь.
— Якщо затримка тільки за коштами,— сказала мама,— то в Нойштадті трамвай з'явиться хтозна-коли.
Обер-вахмістр ввічливо спитав, чи можна закурити.
— Авжеж, пане Єшке! — дозволила мама.
Гість дістав із шкіряного портсигара велику чорну сигару, запалив її і огорнув себе густим сіро-блакитним димом.
Тоді пані Тішбайн підвелася, зібрала чашки й тарілки, віднесла їх до кухні. Повернувшись, вона сказала, що швиденько збігає до крамниці по шампунь, бо за годину прийде пані Гомбург мити голову.
Еміль схопився, щоб побігти до крамниці.
— Ні,— спинила його мама,— я піду сама.
Еміль здивовано глянув на неї.
Пан Єшке зиркнув на пані Тішбайн і закашлявся від сигарного диму. Віддихавшись, він промовив:
— Емілю, мені треба з тобою поговорити. Так би мовити, як чоловік із чоловіком.
За пані Тішбайн грюкнули парадні двері.
— Будь ласка,— сказав Еміль,— коли вам так хочеться. Тільки я не збагну, чому мама раптом побігла до крамниці. Адже купувати — це мій обов'язок.
Обер-вахмістр поклав сигару на попільничку, перекинув ногу на ногу і струсив рукою попіл з мундира, хоча ніякого попелу там не було. Нарешті він сказав:
— Твоя мама пішла, мабуть, для того, щоб ми з тобою могли спокійно порозмовляти.
І він розгублено втупився в стелю. Еміль теж глянув угору. Але там не було на що дивитись.
Обер-вахмістр узяв знов свою сигару і раптом спитав:
— Я тобі дуже несимпатичний? Еміль мало не впав із стільця.
— Чому ви так гадаєте? Дивне запитання, пане Єшке.— Хлопець трохи помовчав.— Раніше я страшенно вас боявся.
Обер-вахмістр зареготав:
— За той пам'ятник, еге? Еміль кивнув головою.
— Нічого, ми теж робили такі дурниці, як були школярами.
Хлопец остовпів:
— Ви теж? Особисто ви?
— Власною персоною,— підтвердив поліцейський.
— Тоді ви мені симпатичні. Здавалося, пан Єшке зрадів.
— Мені треба спитати в тебе дещо важливе,— сказав він.— Минулої неділі я вже розмовляв про це з твоєю мамою. Але вона сказала, що все залежить від тебе. Якщо ти будеш проти, то нічого не вийде.
— Угу,— пробурмотів Еміль. Трохи помовчавши, він сказав: — Не гнівайтеся на мене, але я нічогісінько не зрозумів.
Обер-вахмістр довго розглядав свою сигару. Вона тим часом згасла, і він узявся її старанно розпалювати. Нарешті він сказав:
— Важко говорити про це з таким великим хлопцем. Ти пам'ятаєш свого батька?
— Майже ні. Мені було п'ять років, коли він помер. Обер-вахмістр кивнув. І зненацька швидко промовив:
— Я хотів би одружитися з твоєю матір'ю.— Він закашлявся і, тільки трохи заспокоївшись, повів далі: — Я можу працювати дільничним. А згодом стану інспектором. Іспити я витримаю напевне. Хоч я й не ходив до реального училища, але маю дещо в голові. В інспектора платня пристойна. І ти зможеш, як схочеш, вчитися далі після школи.
Еміль струсив крихти з барвистої скатерки.
— Якщо ти заперечуватимеш,— сказав обер-вахмістр,— то вона за мене не піде.
Хлопець підвівся і підійшов до вікна. Якийсь час дивився на вулицю, тоді обернувся і тихо сказав:
— Мені треба спершу якось звикнути до цієї думки, пане Єшке.
— Зрозуміло,— відповів той.
Еміль знову обернувся до вікна. "Я уявляв собі все інакше,— думав він, стежачи очима за вантажною машиною.— я хотів би сам заробляти гроші. Багато грошей. Щоб їй не треба було більше працювати. І я хотів би все життя бути з нею. Тільки вдвох. І більше нікого. Та ось з'являється поліцейський і хоче стати її чоловіком!"
З-за рогу вулиці вийшла мама. Вона швидко перетнула дорогу, вигляд у неї був заклопотаний.
Еміль сховався за гардиною. "Треба негайно вирішувати. Я не повинен думати про себе, це було б негарно. Вона завжди думає тільки про мене. Він їй подобається. Я нізащо не покажу, що мені прикро. Удаватиму веселого, щоб не зіпсувати їй радість".
Еміль глибоко зітхнув, одвернувся від вікна й голосно сказав:
— Я згоден, пане Єшке.
Обер-вахмістр підвівся, підійшов до хлопця і потис йому руку. Тут саме розчинилися двері. Мама швидко ввійшла до кімнати й допитливо глянула на сина. А тому в голові блискавкою сяйнуло: "Будь веселий!" Він узяв Єшке під руку, засміявся і сказав мамі:
— А що ти на це скажеш? Пан обер-вахмістр щойно просив у мене твоєї руки!
Коли пані Гомбург прийшла мити голову, Єшке у Тіш-байнів уже не було. Задоволений сватанням, він подався додому. Та ввечері обер-вахмістр з'явився знов — із квітами, півфунтом дорогої шинки та пляшкою солодкого вина.
— Щоб почаркуватися,— пояснив Єшке.