— А зараз,— Сисой Олександрович глянув на полудневе сонце,— і покупатися не гріх!
Всі побігли до річки. Тільки Валик ще затримався біля вченого.
— Сисою Олександровичу,— спитав хлопець.— А навіщо росичці й пухирчатці їсти комах?
— Росичка, пухирчатка та ще з п'ятсот відомих нам комахоїдних рослин ростуть переважно на болотистих грунтах, бідних на азотисті речовини. Нестача їх і поповнюється за рахунок білків комах. Зрозумів?
Навіщо сомові вуса
Тарасу Петровичу Сому — літ під сімдесят. Його пишні довжелезні вуса звисають мало не до пліч, пожовтілі од віку й тютюну, вони немов підкреслюють схожість старого рибалки із справжнім сомом — королем ям.
— Кого я бачу? — старий козирком притулив долоню до чола.— Чи не Петра Степановича?
— Вгадали, Тарасе Петровичу. Я ще й не сам: піонерів привіз до нас на екскурсію. Цікавляться, яка рибка водиться в Суничці.
Кандидат біологічних лаук Петро Степанович Задорожний обнявся з рибалкою. Вони-бо давно вже зналися. Вчений частенько навідувався в ці краї.
— Ет, що то за риба зараз,— почав був старий.— І води менше стало, і нечисті всякої з підприємств у річку напустили, що аж сюди дістає. А втім,— підкрутив вуса рибалка,— трохи й на наш вік зосталося рибки. Ось погляньте, як мені звечора пофортунило.
З цими словами Тарас Петрович потяг за линву, прип'яту до кілка, що біля човна. У воді щось завирувало, а на піщаний берег виповз повний рибник.
— Ось щука, а це — карась, гляньте — лини!...— загукали діти, обсівши плетеного коша.
— Тарас Петрович — великий знавець риби, ось ми його й попросимо, щоб розповів нам цікавого, та побільше.
— Коли так,— погодився рибалка,— ходімо на траву, я висиплю весь улов, щоб було видно кожну рибину.
— Може, відберемо по одній, а решту залишимо в рибнику, щоб не пропала,— запропонував вчений.
— А чого ж, можна! — дід набив тютюном люльку.— Ви мені вже тиняйте, воно при дітях палити не положено, але мене тоді кашель душить, а для вас же лекцію читати треба.
Тарас Петрович відібрав із рибника з десяток рибин, вкинув їх у відро з водою.
— Ходімо до того верболозу. У мене там викопана невеличка сажалка, я й пускатиму з відра туди рибку, щоб і їй було просторіше, і вам
нпдніше.
Всілися навколо сажалки. Дістав дід із відра щуку, пустив її у воду.
— Це, як бачите, щука. Найбільший із наших прісноводних хижаків.
Підплигнувши разів кілька і, мабуть, збагнувши, що з неволі їй не вирватися, щука затихла. Видно було крізь воду широку, розсічену мало не до очей пащу з гребінцем гострих, як голки, зубів, що схрестилися між собою.
— Красиве створіння! — замилувався щукою Петро Степанович.— Яка витонченість, а яке забарвлення!.. Звичайно ж,важко помітити хижачку серед підводної рослинності. Згори глянеш — густо-зелена, майже чорна спина з дном зливається, збоку маскують її темно-сірі плями й стьожки, знизу — покраплений сірим живіт, невидимий на тлі неба.
— Живе щука,— вів далі рибалка,— в місцях неглибоких, трав'янистих, старається триматися берега, де ховається за корчі, каміння чи якусь водяну рослину. Хижак цей надто проворний — мало кому щастить утекти від нього. Нерідко щука вдається й до таких хитрощів: стає на мілині головою за течією і, розгрібаючи хвостом мул, здіймає таку каламуть, що рибки, не помічаючи свого ворога, лізуть самі в її пащу.
Щука страшенно ненажерлива і їсть не перебираючи — навіть своїх родичів та дітей. А в час сильного кльову, коли вона особливо ненаситна, кидається й на великих птахів, наприклад, на гусей. Був колись випадок,— Тарас Петрович усміхнувся,— щука так вчепилася гусакові в ногу, що той з переляку витяг її аж на берег. Про каченят, гусенят, куликів нічого й говорити — скільки їх пропадає в тій пащі! Щуки їдять і водяних крис, землерийок, черв'яків, навіть линяючих раків, але падалі не чіпають. Та й до риби в різні пори року ставляться по-різному. Щука не любить, наприклад, линів; колючих рибок хапає в найголодніші хвилини, особливо перед нерестом,— у кінці березня — на початку квітня.
— Мальки щуки виводяться через 1,5—2 тижні після нересту,-— знову втрутився в розмову вчений.— Вони спочатку ховаються в мох, густу траву, а коли підростають, виходять на чисту воду і їдять лише черв'яків, комах та личинки, пізніше —— лише дрібну рибу. Буває це у серпні — вересні. Ростуть щуки швидко, а живуть довго. В Німеччині колись упіймали щуку, якій було понад 200 років. І хоч важко повірити в достовірність цієї легенди, але в іноземній літературі згадується, як у 1610 році в Мозелі було спіймано щуку, пущену в цю річку ще 1448 року, а в озері Кайзервег спіймали таку, що мала вік 167 років.
— Мені не щастить на такі щуки, все чомусь без міток трапляються,— засміявся рибалка,— але чималі попадалися, із метр завдовжки. Я примітив, що старі щуки в довжину не ростуть, а тільки товщають.
Дід впіймав ще з сажалки окуня.
— Він, як бачите, лобатіший за щуку, і щелепи в нього майже рівні. Зараз побачимо, які в нього зуби,— рибалка міцно стиснув рибу за
зябра. Відкрилася паща. Верхня щелепа була всіяна дрібними зубами. Ряд таких же зубів виднівся й на піднебінні, і вздовж внутрішньої
поверхні щік, а кілька рядів губилося аж у горлі. Попалась рибка окуню в рот — вороття не буде.
Дід показав колючки й зазубринки, що на зяберних покришках, голки й гострі шипи плавників. Завдяки їм окунь стає невразливий, і марно якийсь хижак гострить зуб на нього.
— А ще цікаво, що влітку середні й малі окуні обирають собі мілкі води з мулуватим дном І водяними рослинами, де зручно влаштувати засідку на дрібноту. Восени ж вони йдуть на більшу глибочінь,— Тарас Петрович відпустив окуня.— Великі окуні тримаються глибокої води. Інколи запливають так глибоко, що від великого тиску лопається їхній плавальний міхур.
— Влітку окуні живуть невеликими зграйками, а навесні й восени, особливо під час нересту, збираються величезними косяками, іноді по кілька сотень,— взяв ініціативу Петро Степанович.— Окунь осілий і ніколи не рушає в дальні мандри, а майже цілий рік живе на одному місці. Вранці й увечері окунь плаває на відкритих місцях, а в жаркий полудень ховається в тінь. Тоді його треба шукати під навислими деревами, в корчах, серед водоростей, особливо там, де ростуть глечики й латаття, сховавшись під якими, він підстерігає здобич — від комашки до риби, яку тільки здатний проковтнути.