Едем

Сторінка 4 з 78

Станіслав Лем

— Теоретично це можливо, — несподівано погодився з ним Інженер.

Усі троє замовкли. Хтось наближався коридором. Унизу блиснуло світло, й вони примружили засліплені очі.

— Шинка, сухарі, язики чи що там іще є в цій коробці — все з аварійного запасу! Ось шоколад, а ось термоси. Підіймайтеся нагору! — сказав Лікар, обернувшись до решти, і першим видерся на кришку люка.

Він присвітив товаришам, поки вони входили в шлюзову камеру й розставляли бляшанки та алюмінієві тарілки.

Їли мовчки, при світлі ліхтарика.

— Термоси вціліли? — здивувався раптом Кібернетик, наливаючи собі в кухлик кави.

— Дивно, але факт. З консервами непогано. Зате морозилка, холодильники, хлібні печі, малий синтезатор, очисна апаратура, водяні фільтри — все на порох.

— Очисна апаратура теж? — стурбовано перепитав Кібернетик.

— Так. Може, її ще вдалося б полагодити, якби було чим. Але це зачароване коло: щоб привести в рух хоча б найпростіший ремонтний напівавтомат, потрібен струм, щоб мати струм, треба полагодити агрегат, а для цього, в свою чергу, потрібен напівавтомат.

— Ви тут без нас порадилися, зубри техніки? І що? Де промінь надії? — запитав Лікар, намащуючи товстий шар масла на сухарі й накладаючи зверху скибки шинки. Не чекаючи відповіді, він провадив далі: — Ще малим хлопцем я прочитав, мабуть, більше книжок про космонавтику, ніж важить наша небіжчиця, однак не знайшов там жодного оповідання чи історії, ба навіть жодного анекдоту про щось подібне до того, що спіткало нас. Чому — й сам не збагну!

— Тому що це нудно, — ущипливо зауважив Кібернетик.

— Так, це щось нове — міжпланетний Робінзон, — зауважив Лікар, загвинчуючи кришку термоса. — Коли я звідси повернуся на Землю, то постараюся це описати, якщо дозволить талант.

У каюті раптом запала тиша. Коли всі мовчки заходилися збирати бляшанки, Фізик зметикував, що їх можна заховати в шафу зі скафандрами. Щоб відчинити дверцята в підлозі, усім довелося відступити під стіну.

— А знаєте, коли ми вовтузилися на складі, то чули якісь дивні звуки, — повідомив Хімік.

— Які звуки?

— Якісь стогони й потріскування, немовби ракету здавлювало щось.

— Ти гадаєш, нас привалило якоюсь скелею? — звів брови Кібернетик.

— Ні, причина тут зовсім інша, — втрутився Інженер. — Зовнішня обшивка корабля при вторгненні в атмосферу планети нагрілася до дуже високої температури, ніс його, можливо, навіть оплавився, а тепер частини конструкції остигають, зміщуються, виникають внутрішні напруги, й звідси ці звуки. О, зараз теж чути, послухайте...

Усі принишкли в світлі ліхтарика, який лежав на пласкому крузі над люком. Усередині корабля почувся протяжний стогін, серія коротких, слабких потріскувань, після чого знову запала тиша.

— А може, це якийсь автомат? — з надією в голосі запитав Кібернетик.

— Ти ж сам бачив.

— Так, але ми не заглядали до відсіку резерву.

Кібернетик висунувся в темряву коридора й, стоячи на самісінькому краю кришки люка, крикнув:

— Автомати резерву!!

Голос його луною прокотився в замкнутому приміщенні. Йому відповіла тільки тиша.

— Ходи сюди, оглянемо як слід люк, — запропонував Інженер.

Опустившись навколішки перед плавно ввігнутою плитою й наблизивши очі аж до її ребра, він освітлював її сантиметр за сантиметром, водячи плямою світла вздовж ущільнень, які прокреслила дрібненька сітка тріщин.

— Всередині ніщо не розплавилося. А втім, нічого дивного — кераміт дуже погано проводить тепло.

— Може, спробуємо ще раз? — запропонував Лікар, поклавши долоню на ручку.

— Це ні до чого, — запротестував Хімік.

Інженер приклав долоню до кришки люка й підхопився з місця:

— Друзі, потрібна вода! Багато холодної води!

— Навіщо?

— Помацайте кришку — гаряча, правда ж?

До кришки доторкнулося кілька одночасно простягнених рук.

— Майже обпікає, — зауважив хтось.

— Це наше щастя!

— Тобто як?

— Корпус ракети розігрітий, він розширився, і кришка теж. Якщо її охолоджувати, то вона стиснеться і, може, її вдасться відкрити.

— Вода — це мало. Може, є лід. Він повинен бути в морозилках, — сказав Координатор.

Фізик, Хімік, Кібернетик і Лікар один за одним позіскакували в коридор, який загув під вагою їхніх кроків. Координатор й Інженер залишилися біля люка.

— Піддасться, — мовив він тихо, ніби сам до себе.

— Якщо тільки не заплавилася, — буркнув Інженер. Розчепіривши руки, він водив ними по краю люка, перевіряючи його температуру. — Кераміт починає плавитися' при температурі понад три тисячі сімсот градусів. Ти не помітив, скільки було на обшивці під кінець польоту?

— Під кінець польоту всі прилади показували дані минулого року. Коли ми ввімкнули гальмівні двигуни, було понад дві з половиною тисячі градусів, якщо я не помиляюся.

— Дві з половиною тисячі градусів — це ще не страшно!

— Так, але потім!

У цю мить над горизонтальним зламом кришки з'явилося розпашіле обличчя Хіміка. Ліхтарик, який висів у нього на шиї, гойдався, й світло стрибало по шматках льоду у відрі. Хімік подав відро Координаторові.

— Стривай-но... а як ми, власне, будемо охолоджувати... — занепокоєно мовив Інженер. — Хвилинку. — І зник у темряві.

Знову долинули звуки кроків. Лікар приніс двоє відер води, в якій плавали шматки льоду. Хімік присвічував, а Лікар разом з Фізиком почали поливати кришку люка водою. Вода стікала на підлогу, в коридор. Коли вони поливали кришку вже вдесяте, їм здалося, що в ній чуються слабенькі потріскування. Залунали вигуки радості. З'явився Інженер. Він прив'язав собі стрічкою до грудей великий рефлектор зі скафандра. Від його світла зразу стало ясно. Інженер кинув на підлогу оберемок пластикових плит із рубки. Всі почали старанно обкладати кришку люка шматками й крихтами льоду, притискаючи їх пластиком, надувними подушками, книжками — всім, що тим часом приносив Фізик; нарешті, коли вони вже насилу могли розпростати спини, а від крижаної стінки майже нічого не лишилося, так швидко танув лід, стикаючись з розігрітою кришкою люка, Кібернетик схопився обома руками за ручку й спробував її повернути.

— Зачекайте, ще рано! — сердито крикнув Інженер, але ручка повернулася на диво легко.

Всі підхопилися. Ручка повергалася дедалі швидше. Інженер схопився за ручку запобіжного потрійного ригеля й смикнув униз; почувся такий звук, немовби тріснуло товсте скло, кришка люка навалилася на них спочатку легко, а потім раптом ударила тих, хто стояв надто близько, і з темної пащі з гуркотом ринула чорна лавина. Хіміка й Координатора, які стояли найближче, відкинуло в різні боки. Кришка притиснула Хіміка до бокової стіни так, що він не міг навіть поворухнутися, але не завдала йому ніякої шкоди. Координатор ледве встиг відскочити в останню мить і трохи не збив з ніг Лікаря. Всі заціпеніли. Засипаний Лікарів ліхтарик погас, світив тільки рефлектор на грудях в Інженера.