Розпечене повітря тремтіло. Інженер майже фізично відчув тиск сонячних променів на обличчя, коли глянув на південь без будь-якої надії щось там побачити. Він дуже зрадів, коли Лікар охоче прийняв Координаторів план, котрий усі схвалили. Він сам розповів Лікареві про цей план. Лікар навіть слухати не хотів про якісь вибачення й обернув усе на жарт. Інженера здивував, навіть більше — вразив хіба кінець їхньої розмови. Вони були тільки вдвох, і йому вже здавалося, що їм нема чого сказати один одному, коли той, наче перебуваючи в якійсь глибокій задумі, раптом торкнувся його грудей:
— Я хотів тебе про щось запитати... ага: чи знаєш ти, як установити ракету вертикально, коли ми її відремонтуємо?
— Спершу нам доведеться привести в дію вантажні автомати й екскаватор... — почав Інженер, але Лікар урвав його:
— Ти добре знаєш, що я не розбираюся в технічних деталях. Скажи мені тільки, чи ти — ти сам, — знаєш, як це зробити?
— Тебе лякає цифра шістнадцять тисяч тонн, еге ж? Архімед готовий був перевернути Землю, маючи точку опори. Ми підкопаємо ракету і...
— Даруй — я питаю тебе про зовсім інше. Мене цікавить не те, чи тобі відомі теоретичні або практичні способи взагалі, а чи ти певен, що зумієш це зробити — почекай! — і чи можеш ти дати мені слово, що, відповівши "так", скажеш те, що думаєш?
Інженер завагався. В їхній досить туманній програмі робіт залишалося ще декілька неясних пунктів, але він щоразу переконував себе, що коли настане черга саме цієї, найскладнішої фази, якось буде. Перш ніж він устиг щось відповісти, Лікар повільно взяв його руку й стиснув її.
— Ні, вже не треба, — мовив він. — Скажи, Генрику, ти знаєш, чому так кричав на мене? Ні, ні, я тобі за це не докоряю! Бо ти такий самий йолоп, як і я, тільки не хочеш у цьому признатися. — Лікар усміхнувся й раптом став схожим на свою студентську фотографію, яку Інженер бачив у нього на столі. — Credo, quia absurdum , — додав він. — Ти вивчав латину?
— Так, — відповів Інженер. — Але я вже все забув.
Лікар закліпав очима, відпустив його руку й відійшов убік, а Інженер залишився на місці, якусь мить іще відчуваючи тепло його пальців на своїй руці; він подумав, що Лікар хотів, мабуть, сказати щось зовсім інше, і якщо добре зосередитись, то можна відгадати, що насправді мав той на увазі, але його чомусь раптом охопили розпач і страх. На щастя, Координатор покликав його до машинного відділення, де було стільки роботи, що в нього не лишалося людної секунди на розмірковування.
Тепер Інженер пригадував ту сцену й свої відчуття, але так, немовби йому про це хтось розповів. Ані на крок не просунувся далі. В бінокль йому було видно рівнину, яка аж до самісінького блакитного обрію здималася плавними пагорбами, покарбованими смугами тіней. Учора ввечері він сподівався, більше того, був певен, що їх знайдуть і що вранці дійдеться до битви. Але цього не сталося, і він уже вкотре вирішив не зважати на свої передчуття. Він примружив очі, щоб краще бачити рівнину. В подвійних лінзах відбивалися групи струнких сірих чаш; іноді їх затуляли хмарки куряви, яку здіймав вітер, — видно, він дув там досить сильно, хоча тут, на цьому посту спостереження, Інженер зовсім його не відчував. Під лінією обрію рівнина поступово переходила в пагорби, але він не міг із певністю сказати, чи це справді пагорби, чи, може, тільки хмари, які пропливають над рівниною на відстані дванадцяти — п'ятнадцяти кілометрів від нього, — там маячіли якісь довгі темні згустки, час від часу щось підносилося вгору й розпливалося, щезало, картина була така нечітка, що важко було вирізнити на ній щось певне, — але в тому, що він бачив, була якась незрозуміла ритмічність; він не знав, що це таке, однак констатував, що там через певні проміжки часу відбуваються якісь зміни; стежачи за секундною стрілкою й за черговим поставанням із чогось туманного якогось темного утворення, він нарахував вісімдесят шість секунд.
Заховавши бінокль у футляр, Інженер рушив униз по керамітових плитах, міцно спираючись на всю ступню. Він зробив, може, з десяток кроків, коли раптом почув: за ним хтось скрадається. Він так рвучко обернувся, що втратив рівновагу, витягнув руки, захитався і впав на обшивку. Перш ніж устиг підвести голову, почув виразно повторений звук свого падіння.
Згорбившись, Інженер підвівся навколішки.
За якихось дев'ять метрів від нього, на самісінькому краєчку верхнього стернового сопла, сиділо щось маленьке завбільшки з кішку й уважно стежило за ним. Це звірятко — враження, що він бачить перед собою звірятко, з'явилося в нього одразу — мало блідо-сіре здуте черевце, а що воно сиділо випростано, як білочка, він бачив його складені на черевці лапки — всі чотири, з кігтиками, які кумедно сходилися в самому центрі. Обідець керамітового сопла воно обхоплювало якимсь блискучим, жовтавим, схожим на застигле желе, відростком, що стирчав із кінця його тулуба. Сіра кругла кошача голівка не мала ні мордочки, ні очей, але вся була всипана чорними блискучими бісеринками, наче подушечка з безліччю густо повтикуваних у неї шпильок. Інженер підхопився, ступнув три кроки в бік звірятка, такий приголомшений, що майже забув, де стоїть, і почув потрійну луну, наче відгомін власної ходи. Він зрозумів, що це створіннячко вміє імітувати різні звуки, повільно підступив ще ближче, міркуючи, чи не зняти з себе сорочку, щоб використати її як сітку, але звірятко раптом перемінилося.
Складені на круглому, мов барабан, черевці лапки затрепетали, блискучий відросток розгорнувся, наче велике віяло, кошача голівка жорстко витяглася на довгій голій шиї, й створіннячко, оточене слабким ореолом, здійнялося в повітря, хвилину непорушно повисіло над Інженером, а тоді, набираючи висоту, віддалилося по спіралі, зробило над ним іще одне коло й зникло.
Інженер спустився додолу і якнайдокладніше розповів товаришам про свою пригоду.
— Це навіть добре, — сказав Лікар, — а то я вже дивувався, чому тут немає ніяких летючих тварин.
Хімік нагадав йому про "білі квіти" над струмком.
— Вони скоріше скидалися на комах, — уточнив Лікар, — на тутешніх... ну... метеликів. Але взагалі повітря тут слабо "заселене" — якщо на планеті еволюціонують живі організми, виникає "біологічний тиск", завдяки якому повинні бути заповнені всі можливі середовища, всі "екологічні ніші"... Мені тут дуже не вистачало птахів.