Довкола знову стало порожньо, перед ним здіймалася величезна куполоподібна маса завитка, град уже зовсім охололих під час довгої мандрівки чорних предметів посипався згори в його нутро. Лікар обійшов завиток, бо вже знав, з якого боку слід чекати пологів — і опинився поруч товаришів, що оточили Інженера; той усе ще оглядав чорний предмет, тимчасом як великий пузир, лопаючись, бризнув "готовою продукцією" в наново сформований лоток.
— Алло! Можете не старатися! Я все зрозумів! І зараз усе вам розкажу! — вигукнув Лікар.
— Де ти був? Я почав уже непокоїтися, — сказав Координатор. — Ти справді щось виявив? Бо Інженер нічого не второпає.
— Якби я й справді в цьому нічого не второпав, то ще міг би якось змиритися! — буркнув Інженер. Він підвівся, люто копнув носаком чорний предмет і зміряв Лікаря сердитим поглядом. — Ну й що ж ти виявив?
— Як на мене, то тут відбувається ось що, — почав спокійно пояснювати Лікар, якось дивно посміхаючись. — Ці штуковини всмоктуються он туди. — І він показав на пащу, яка саме розкрилася. — О, он вони вже починають нагріватися там, усередині, бачите? За мить усі вони розплавляться, перемішаються й поїдуть порціями нагору, де відбувається їхня обробка; ще трохи вишневі од нагрівання, вони провалюються вниз, там повинен бути ще один ярус, і з ними там ще щось діється; сюди вони повертаються через колодязь, уже бліді, але ще трохи світячись, підіймаються під самісінький дах, потрапляють до цього короваю, — він показав на завиток, — потім на "склад готової продукції", з нього вертаються назад у цю пащу, розплавляються в ній — і так по колу без кінця: формуються, обробляються, розплавляються, формуються.
— Ти збожеволів? — вражено прошепотів Інженер. На чолі в нього виступили великі краплі поту.
— Не віриш? Можеш пересвідчитися сам.
Інженер пересвідчився — двічі. Це тривало добру годину. Коли всі знову опинилися біля лотка, який саме наповнювався черговою порцією викладеного чотирикутником "кінцевого продукту", почало смеркатися і в цеху стало сіро.
Інженер немовби збожеволів — він тремтів зі злості, обличчя його конвульсивно посмикувалося. Інші, не менш здивовані, не переживали, однак, цього відкриття так бурхливо.
— Треба негайно звідси виходити, — сказав Координатор. — Потемки все може дуже ускладнитися.
Він узяв Інженера за плече. Той підкорився йому, але раптом вирвався, підскочив до покинутого чорного предмета й насилу підняв його.
— Хочеш узяти це з собою? — запитав Координатор. — Гаразд. Хлопці, допоможіть йому.
Фізик схопився за вухоподібні виступи, і вони вдвох з Інженером понесли безформний чорний предмет. Так вони дісталися до ввігнутої межі приміщення. Лікар спокійно ступнув у лискучу, схожу на сироп стіну "водопаду" — і опинився на рівнині. На нього війнуло прохолодним вечірнім повітрям. Він з насолодою глибоко вдихав його. Товариші виринули слідом за ним, Інженер і Фізик насилу доволокли свій тягар до того місця, де залишили рюкзаки, й шпурнули його на пісок.
Розпалили плитку, підігріли трохи води, розчинили в ній м'ясний концентрат і, виголоднілі, мовчки накинулись на їжу. Тим часом зовсім споночіло, на небі спалахнули зірки, їхній блиск з кожною хвилиною ставав дедалі яскравішим, нечіткі зарості далекого гаю розтанули в темряві, і тільки блакитнувате полум'я пальника, яке ворушилося під легкими повівами вітру, давало трохи світла. З-за високої стіни цеху, зануреної в пітьму, не долинало жодного звуку, не було навіть видно, чи по ній і далі пливуть горизонтальні хвилі.
— Тут темніє, як у нас у тропіках, — сказав Хімік. — Адже ми впали в районі екватора, еге ж?
— Здаєтьея, що так, — відповів Координатор. — Хоч я не знаю навіть нахилу планети до екліптики.
— Тобто як? Що, що, а це повинно бути відомо!
— Ну звичайно. Однак усі дані залишилися на кораблі.
Вони замовкли. Робилося дедалі прохолодніше, отож усі закуталися в ковдри, а Фізик заходився ставити намет. Він напомпував полотнище, так що воно стало твердим, схожим на сплющену півкулю з маленьким лазом у самому низу, й почав шукати поблизу якого-небудь каміння, щоб притиснути ним краї намету, — кілки в них були, але їх нічим було забити, — однак натикався тільки на дрібненькі камінчики й повернувся до товаришів, що сиділи довкола блакитного вогника, з порожніми руками.
Нараз Фізиків погляд упав на важкий предмет, який валявся поруч на піску; він підняв його й притиснув ним край намету.
— Хоч на щось придалося, — зауважив Лікар, який спостерігав за ним.
Інженер сидів зіщулившись і схиливши голову на руки. Здавалося, він перебував у стані глибокої пригніченості, бо довго не озивався й навіть тарілку попросив якимсь незрозумілим бурмотінням.
— І що ж тепер, любі мої? — запитав він, раптом випростуючись.
— Спати, звичайно, — спокійно відповів Лікар і, благоговійно діставши з портсигара сигарету, з насолодою затягнувся.
— А завтра що? — провадив далі Інженер, і видно було, що його спокій — тонка, до краю напнута струна.
— Генрику, ти поводишся як дитина, — зітхнув Координатор, який чистив каструлю дрібненьким піском. — Завтра ми обстежимо наступну секцію заводу. По-моєму, сьогодні ми оглянули близько чотирьохсот метрів.
— І ти гадаєш, ми знайдемо щось нове?
— Не знаю. Попереду в нас іще один день. Пополудні доведеться вертатись до ракети.
— Я вже жду — не діждуся, — буркнув Інженер і, підвівшись, потягся й крекнув. — У мене наче всі кістки переламані, — признався він.
— У нас теж, — добродушно запевнив його Лікар. — Послухай, ти й справді нічого не можеш сказати про цю штуковину? — Й яскріючим кінцем сигарети показав на ледь видимай предмет, що притискав до грунту край намету.
— Можу. Чому б ні? Звичайно, можу. Це пристрій, який служить для того, аби його спершу...
— Ні, серйозно. Адже там є якісь частини. Я особисто в цьому нічого не можу второпати.
— А я, по-твоєму, можу? — вибухнув Інженер. — Це витвір якогось божевільного. — Він тицьнув рукою в бік невидимого заводу. — Точніше, божевільних. Цивілізація навіженців — ось що таке цей проклятий Едем! Те, що ми приволокли сюди, пройшло цілу низку процесів, — повів він далі вже трохи спокійніше. — Пресування, вдавлювання прозорих сегментів, термічну обробку, полірування. Це якісь високомолекулярні полімери — і якісь неогранічні кристали. Це частина, не ціле. Але яке її призначення, я не знаю. Та навіть вийнята з цього божевільного млина — сама по собі вона здається мені нісенітною.