— Що там написано? — зацікавився Джим.
Лукас прочитав напис уголос.
А крихітка Пінг Понг ставав тим часом все занепокоїніше.
— Із молоком я і насправді поквапився,— стурбовано пробурмотів він собі під ніс пару разів. І раптом скрикнув: — О боги небесні!
— Що з тобою? — із співчуттям запитав Джим.
— Ах, вельмишановні чужинці,— засмучено відповідав Пінг Понг,— адже вам відомо, як воно, із сосунками мого віку: стільки хвилювань у цю пізню годину! Але нічого не вдієш, це вже сталося, і мені конче необхідно змінити підгузок.
Вони терміново поїхали назад до палацу, де Пінг Понг поспіхом попрощався.
— Уже давно настав час спати малюкам на зразок мене,— сказав він.— Отже, до завтра! Приємного сну, вельмишановні чужинці! Радий був із вами познайомитися.
Він уклонився та зник у тіні палацу. Було видно, як відчинилися та знову зачинилися двері царської кухні. Потім знову стало темно та тихо.
Друзі, посміхаючись, дивилися вслід малюкові.
Тут Джим сказав:
— Мені здається, уся справа не в молоці, а в поїздці на нашій старенькій Еммі. Як ти вважаєш, Лукасе?
— Можлива справа,— пробасив Лукас.— Уперше поїхав, та до того ж зовсім крихітка. Йдемо, Джиме, час лягати. Бурхливий сьогодні видався день.
Вони забралися в кабіну й влаштувалися зручніше. Уже під час подорожі океаном спати в кабіні стало для них звичною справою.
— А чи варто нам, по-твоєму,— тихесенько сказав Джим, закутавшись у ковдру,— спробувати визволити принцесу?
— Спробувати варто, відповів Лукас, вибиваючи люльку.— А якщо це вийде, то цар точно дозволить нам прокласти в Мигдалії залізницю. Тоді старенька Емма ввійде до своєї звичної колії, і ми зможемо залишитися тут.
Джим подумав, що лишатися тут йому, взагалі-то, не так уже сильно хочеться.
Звісно, у Мигдалії чудово. Але краще б податися туди, де не так багато людей і де їх можна відрізнити один від одного. Ось, наприклад, чудова країна Усландія…
Проте він не став про це розводити, а то Лукас ще подумає, що його туга за домом заїла. Замість цього він спитав:
— А чи мав уже справу із драконами? Мені здається, це не так-то й просто.
На що Лукас весело відповів:
— Та я ще жодного разу в житті драконів не бачив, навіть у зоопарку. Але моїй Еммі, гадаю, така тварюка не страшна.
Голос Джима пролунав жалібно:
— Та-а-ак, єдина, може, й не страшна, але там же написано щось про ціле їхнє місто.
— Поживемо — побачимо, старий,— відповів Лукас,— а зараз давай спати. Доброї ночі, Джиме! І не турбуйся.
— Угу,— пробурмотів Джим.— Доброї ночі, Лукасе!
А потім він ще трохи позгадував пані Ваас і подумав, чим вона зараз може бути зайнята. А ще потім він попрохав у Бога, що якщо вона сумує, то хай пошле їй утіху. І, будь ласка, нехай Він їй усе пояснить. А ще потім Джим прислухався до рівного й глибокого посопування Емми, яка вже давно поснула, й задрімав сам.
Глава дев'ята, у якій виступають циркові артисти
і дехто замислює недобре проти Джима й Лукаса
Друзі прокинулися, коли сонце вже зовсім високо видерлося на небо. Як і вчора, на майдані знову зібралася юрма, що витріщалася на локомотив з безпечної відстані.
Джим із Лукасом вибралися назовні і, від душі потягшись, побажали один одному доброго ранку.
— Прегарний день сьогодні! — сказав Лукас.— Найслушніша погода для того, щоб піти до царя на гостину та повідомити його, що ми звільнимо його доньку.
— А може, давай спочатку поснідаємо? — запитав Джим.
— Здається мені,— відповів Лукас,— що зараз ми отримаємо запрошення на сніданок від самого царя.
Вони знову піднялися дев'яноста дев'ятьма срібними сходинками та натиснули на алмазну кнопку дзвоника. Віконечко в ебенових дверях розчахнулося, і назовні визирнула велика жовта голова.
— Чого бажають ясновельможні пани? — запитала вона високим фальцетом і посміхнулася так само урочисто, як і вчора.
— Ми хочемо побачитися з царем мигдальським,— пояснив Лукас.
— Співчуваю, але й сьогодні у царя немає часу,— відповіла велика жовта голова і вже знову приготувалася зникнути, коли Лукас гучно сказав:
— Постривай-но, приятелю! Будь ласкавий повідомити цареві, що тут є два чоловіки, які збираються визволити його доньку з Дракон-Міста.
— О-о,— напівпошепки відреагувала жовта голова.— Це, звісно, зовсім інша справа. Будьте ласкаві, будь ласка, зачекайте хвилиночку!
І віконце зачинилося.
Друзі стояли перед дверима та чекали.
Та чекали.
Та чекали.
Хвилиночка вже минула давно-давно. І за нею ще багато інших хвилиночок. Проте велика жовта голова так і не з'явилася.
Досхочу начекавшись, Лукас прогарчав:
— Ти маєш рацію, Джиме. Схоже, про сніданок доведеться попіклуватися самим. Зате, може, будемо у царя обідати.
Джим пошукав очима Пінг Понга, але тут Лукас сказав:
— Ні, Джиме, негарно весь час розраховувати на частування малюка. Буде смішно, якщо ми самі не зможемо про себе потурбуватися.
— Гадаєш, варто ще раз спробувати Емму замість каруселі? — невпевнено спитав Джим.
Лукас видихнув кілька димових візерунків.
— Я тут дещо краще вигадав,— сказав він.— Поглянь-но, Джиме!
І Лукас плюнув петелькою, але тільки зовсім маленькою, щоб ніхто, окрім Джима, її не побачив.
— Тепер розумієш? — спитав він і задоволено підморгнув.
— Ні,— ошелешено відповів Джим.
— А пам'ятаєш учорашніх акробатів" Адже ми теж уміємо щось на кшталт цього. Улаштуємо циркову виставу!
— Ура! — у захваті загорлав Джим, але йому одразу ж спало на думку, що сам-то він нічого не вміє, і він поставив сумне запитання: — А я що робитиму?
— Будеш клоуном та моїм помічником,— вирішив Лукас.— Зараз побачиш, як може придатися вміння володіти якимось мистецтвом.
Вона видралися на Еммин дах та стали, як і раніше, вигукувати:
— Шановна публіко! Мандрівний цирк Усландії дає святкову виставу, якої тут ще ніхто не бачив! Сюди, усі сюди, шановна публіко! Наша вистава розпочинається!
Люди, охоплені цікавістю, штовхаючись, підійшли поближче.
Для початку Лукас показав, як "наймогутніший силач у світі" вміє голіруч згинати залізні вісі. Він з'явився перед публікою з товстою довгою кочергою, здобутою в локомотиві.
Мигдальці, які жахливо полюбляли все, так чи інакше пов'язане з цирком, підійшли ще ближче.