Джеррі-островик

Сторінка 32 з 56

Джек Лондон

Лумаї, господар і батько родини, був гладкий — річ досить незвичайна серед малейтян. І, можливо, саме огрядність зробила його ледачим та добродушним. Однак бозтурботне дозвільне життя затруювала йому його дружина Ленеренго, найсварливіша на цілий Сомо жінка. Вони в усьому були протилежні: він гладкий — вона худюща, він лагідний — вона гостроязика, він ледачий — вона невгамовна, він зроду задоволений життям — вона зроду ним сприкрена.

Хлопець тільки зазирнув у хатину, побачив, що батько й мати сплять невкриті в різних кутках, а посеред долівки збились у купку, ніби вивід щенят, його менші брати та сестри. Потім він зайшов за хатину, схожу скорше на твариняче лігво, ніж на людське житло. А довкола неї цвів земний рай. Повітря було напоєне густими, солодкими пахощами диких рослин та пишних тропічних квітів. Угорі розкидали віття троє хлібних дерев. Банани були об-тяжені рясними китицями ще не достиглих плодів. А з тонкостовбурних папай звисали величезні жовті дині, вже зовсім спілі, декотрі втричі ширші за дерево, на якому виросли. Та для Джеррі найсолодшим здався дзюркіт струмочка, що тік, невидний, між замшілим камінням, під мереживним покривом тендітної папороті. Жодна царська оранжерея не зрівнялась би пишнотою з цією дикою рослинністю, що вибуяла під щедрим південним сонцем.

Шаленіючи під того плюскоту, Джеррі мусив ще хвильку терпіти хлопцеві пестощі, бо той присів навпочіпки, пригорнув щеня до себе й почав хитатися вперед та назад, воркочучи якусь химерну пісеньку. А Джеррі не вмів сказати йому, що пропадає зі спраги.

Потім Ламаї міцно прив’язав його кокосовим мотузком за шию, і аж тоді розрізав шворку, що в’їдалась йому в лапи. Джеррі так уже зомлів без руху й так знемігся, пробувши майже цілу добу в тропічній спеці без води, що звівся, заточився й упав. Ще й ще пробував він звестись, але знов і знов падав. І Ламаї зрозумів чи, швидше, здогадався. Він дістав рукою калабаш із кокосового горіха, прив’язаний до бамбукової палиці, встромив його між зелену папороть, тоді витяг і підніс щеняті, вщерть повний жаданої води.

Джеррі пив спочатку лежачи на боці, та разом із вологою в його пересохлі жили вливалося життя, і дуже скоро він, ще кволий, трусячись, звівся на всі чотири лапи й хлептав уже стоячи. Хлопець дивився на те й радісно хихотів та цвіркав, а Джеррі вже напився й оклигав настільки, що зміг по-своєму, по-собачому щиро подякувати Ламаї: вийняв писок із калабаша й лизнув хлопця в руку рожевою стьожечкою-язичком. Ламаї та мова надзвичайно сподобалась; він знову підсунув калабаш до писка Джеррі, і той заходився хлептати ще.

Він хлептав і хлептав, поки його запалі боки роздулися пухирем, однак усе частіш відривався від води і вдячно лизав чорну хлопцеву руку. Усе йшло добре, і так було б і далі, якби не прокинулась Ленеренго, мати Ламаї. Переступивши через купку своїх чорних дітлахів, вона вийшла з хатини й відразу заходилась лаяти старшого сина за те, що притяг додому зайвого їдця й зайву мороку.

Почалась пересварка, з якої Джеррі не зрозумів ні слова; однак він здогадався, що йдеться про нього й що Ламаї його захищає, а ця чорна жінка проти нього. Ленеренго репетувала й верещала, що син її дурень, гірше ніж дурень, що він не шанує й не жаліє замученої роботою матері. Потім заволала до сонного чоловіка. Той насилу прочумався й почав заспокійливо мурмотіти, що, мовляв, усе гаразд, і щенятко гарне, і синок їхній утішний хлопець, і голоду в них ще нема, а найкраще у світі для смертної людини — це спокій і сон; а на підтвердження того увіткнув носа у свою руку, що правила йому за подушку, і захріп знову.

Та й сам Ламаї, чудово знаючи, що йому нікуди втекти, якщо мати кинеться битись, не дуже боявся материних погроз. Він дивився на матір спідлоба, сердито тупав ногою, але зректися щеняти не погоджувався. Врешті Ленеренго перенесла свій гнів на нікчему-чоловіка і, пополякавши його, пішла й собі досипляти.

Думка породжує думку. Побачивши, як страшенно хотів Джеррі пити, Ламаї здогадався, що він, певне, так само хоче і їсти. Хлопець розрив попіл на кухонному вогнищі, знайшов там ще трохи жару, підклав сухого гілля, розпалив чималий вогонь і накидав туди каменюк із купи, що була поряд. Каміння те все було в сажі — видно, вживалося для такої мети багато разів. Потім він витяг зі струмка плетену сітку-торбину, де лежала тушка жирного лісового голуба, що його Ламаї спіймав у сильце напередодні. Тушку він угорнув у зелене листя, тоді обіклав розпеченим у вогні камінням, а зверху присипав землею.

Коли він трохи перегодя вийняв голуба й обдер присохле, обсмалене листя, від спеченої тушки запахтіло так смачно, що Джеррі нашорошив вуха і йому затремтіли ніздрі. Хлопець роздер гарячу тушку, трохи остудив її й дав Джеррі. Той спершу начисто обгриз усе м’ясо, далі порозгризав та поковтав і кісточки. А Ламаї тим часом ласкаво воркотів і мугикав над ним та гладив його по спині.

Одначе Джеррі, вже покріплений водою й їжею, відповідав на ті пестощі не так щиро. Він був чемний, і дивився на хлопця приязно, і крутив куцим хвостиком, і вихляв боками, як звичайно, одначе непокоївся, прислухався до далеких звуків і поривався кудись бігти. Ламаї те добре завважив, отож, перше ніж лягти спати, міцна прив’язав Джеррі мотузкою до дерева.

Якусь часинку Джеррі рвався з припони, тоді вгамувався й заснув. Проте ненадовго. Йому не дала спати думка про Шкіпера. Він і знав, і не знав, що Шкіпера спіткало найбільше, непоправне лихо. Отож, трохи поскавучавши тихенько, він заходився гризти мотузку гострими зубенятами й кінець кінцем перегриз.

Звільнившись, Джеррі, мов голуб, що вертається додому, навпростець, наосліп помчав на берег, до моря, де плавала "Еренджі", на палубі якої владарював Шкіпер. Люди із селища десь порозходились, а хто ще був там, усі спали, і ніхто не зачепив його, поки він біг покрученими стежками між численних хатин, повз бридкі тотеми, вирізьблені з цілих стовбурів у подобі людських постатей, що вилазили з роззявлених акулячих пащ. Бо плем’я Сомо, від часів свого родоначальника Сомо, поклонялось акулячому богові та іншим морським божествам, так само, як і божествам джунглів, боліт та гір.