РОЗДІЛ IX
Усю довгу пообідню вахту Джеррі пробув із Шкіпером, і той раз у раз тихенько сміявся або вигукував: "Щоб я скис, Джеррі! Добрячий із тебе пес і боєць хоч куди! Це я тобі кажу!" або: "Ти всім собакам собака, Джеррі. У тебе левина душа. Закладаюся, ти б і лева не злякався".
І Джеррі, не розуміючи жодного слова, крім свого назвиська, все ж таки знав, що в тій Шкіперовій мові — щедра хвала й любов. А коли Шкіпер нахилявся й ласкаво м’яв йому вуха, або підставляв пальці, щоб Джеррі лизнув їх рожевим язичком, або підхоплював його й пригортав до себе, серце в щеняти трохи не рвалося від захвату. Бо чи може припасти будь-якому живому створінню більша втіха, ніж любов бога? А саме такої втіхи зазнавав Джеррі. Біля нього був бог, справжній, живий, тривимірний бог, що правив своїм світом, і ходив по ньому на двох голих ногах, у стегенній пов’язці, і любив Джеррі, і воркотів йому ласкаві слова, і розгортав йому свої обійми.
О четвертій годині Ван-Горн позирнув на надвечірнє сонце, прикинув швидкість "Еренджі" — чи скоро вони допливуть до Суу, — тоді спустився вниз і безцеремонно розбудив помічника. Джеррі тим часом зоставався на палубі. Та недовго панував би він там, якби не білі боги, що були внизу й мали ось-ось повернутися: що ближче ставало до Малейти, то зухвалішали чорношкірі пасажири, бо перед ними вже майоріла давня незалежність; і Лерумі, та й не сам він, поглядав на Джеррі й ковтав слину, мріючи й про помсту, і про смачну їжу заразом.
Ідучи крутим галсом проти свіжого вітру, "Еренджі" хутко наближалася до землі. Джеррі вдивлявся в берег крізь колючий дріт і нюхав повітря, а Шкіпер стояв біля нього й віддавав накази помічникові та стерничому. Стос скриньок рознайтовили, і тубільці почали безперестану їх відчиняти та зачиняти. Найдужче їх тішив дзвіночок, що був у кожній скриньці й дзеленькав, коли піднімати віко. Вони раділи тій забавці, мов діти, і кожен раз у раз відчиняв та зачиняв свою скриньку, щоб почути дзенькіт.
У Суу мало висісти п’ятнадцятеро тубільців. Вони вдивлялись у берег і, шалено вимахуючи руками та репетуючи, впізнавали й показували один одному найдрібніші деталі краєвиду того єдиного у світі місця, яке вони знати, поки їх не продали на три роки в рабство їхні батьки, дядьки чи ватажки.
Вузенька, заледве сто ярдів завширшки, протока вела до невеликої довгастої бухти. На березі стіною зеленів мангровий ліс та інша тропічна рослинність. Жител чи ще яких ознак присутності людей не видно було ніде, однак Ван-Горн, вдивляючись у близькі хащі, певен був, що десятки, а може, і сотні пар людських очей стежать за ним.
— Нюши їх, Джеррі, нюши їх, — підохочував він щеня.
Той наїжачив шерсть і загавкав на зелену стіну, бо його нюх справді вже відкрив йому, що там чорношкірі.
— Якби мені такий нюх, — сказав капітан помічникові, — я б і крихти не боявся, що мені коли знімуть голову з в’язів.
Та Боркман не відповів і понуро відійшов у своїй справі. У затоці вітру майже не було; "Еренджі" повільно ввійшла туди й кинула якір на глибині тридцять морських сажнів. Дно бухти так круто спускалося від берега, що й на такій великій глибині від корми "Еренджі" до зелених хащів було лише якихось сто футів.
Ван-Горн і далі сторожко поглядав на лісистий берег. Бо Суу мав лиху славу. П’ятнадцять років передніше тубільці напали там на шхуну "Фейр Гезевей", що вербувала робітників для квін-слендських плантацій [9], і вибили всю команду. Відтоді жодне судно, крім "Еренджі", не важилось поткнутися до Суу. І більшість білих не схвалювали такої нерозумної відваги Ван-Горна.
Удалині, у горах, що підносились на кілька тисяч футів над морем, аж до пасатних хмар, уже здіймалися димові стовпи — сигнали, що сповіщали про "Еренджі". По всій широкій околиці тубільці знали, що прибуло вербівне судно; одначе з джунглів поряд чути було тільки вереск папуг і торохтіння какаду.
До борту підтягни вельбот, у нього пересіло шестеро матросів, тоді п’ятнадцятеро хлопців із Суу зі своїми скриньками. Під рукою у веслярів лежало п’ять рушниць, прикритих парусиновими запонами. На палубі ще один матрос із рушницею в руці стеріг решту зброї. Боркман теж виніс із каютки свою рушницю, щоб була напоготові. Ван-Горнова рушниця так само лежала напохваті в нього, на кормі вельбота, де він стояв поруч Тамбі, що стернував довгим веслом. Джеррі тихенько заскімлив і потягся через фальшборт до Шкіпера. Той зласкавився й узяв його до себе, у човен.
Найнебезпечніше місце було в човні, бо ті чорношкірі, що лишались на "Еренджі", навряд чи могли збунтуватися саме тут. Вони були родом із Сомо, Нооли, Ланга-Ланги й далекого Малу, і їх тримав у послуху благодійний страх утратити своїх білих захисників, бо тоді б їх з’їли в Суу — і так само хлопці із Суу боялись би, щоб їх не з’їли в Сомо, Ланга-Ланзі чи Ноолі.
У човні було небезпечніше ще й тим, що його не прикривав ззаду другий човен. На більших вербівних суднах було неодмінне правило посилати до берега два човни. Один причалював, а другий спинявся трохи віддалік, щоб прикрити відступ висаджених, якщо на березі станеться сутичка. Але "Еренджі", надто мала, щоб нести хоч один човен на палубі, не могла й тягти за собою двох, отож Ван-Горнові, найвідчайдушнішому серед вер-бівників, бракувало цього вельми істотного захисту.
Тамбі, слухаючись негучних Ван-Горнових команд, спрямовував човна понад берегом. Там, де кінчався мангровий ліс і аж до води спускався крутий схил з утоптаною стежкою, Ван-Горн махнув веслярам спинити човна. Над хащами здіймались високі пальми й могутні розложисті дерева, а стежка вела немовби в тунель у щільній зеленій стіні тропічної рослинності.
Вдивляючись у берег і шукаючи там яких-небудь ознак життя, Ван-Горн прикурив сигару й лапнув рукою за поперек, щоб упевнитися, чи на своєму місці застромлена за пов’язку динамітова паличка. Сигару він закурив, щоб у разі потреби припалити від неї бікфордів шнур. Той шнур був зовсім коротенький, та ще й із розрізом на кінці, куди було вкладено відламану сірникову голівку, отож динаміт мусив вибухнути не більш як за три секунди після дотику ґнотом до сигари. Це вимагало від Ван-Горна великого самовладання в разі небезпеки. За три секунди він мав приміритись і кинути паличку із запаленим ґнотом куди треба. А втім, він не думав, що доведеться вдатись до такого, і наготував динаміт просто для остороги.