Розділ ХЬ/ V
Лестеру минуло сорок шість років. У таких літах опинитися зовсім одному, без друзів і ділових зв'язків, було сумно й страшнувато, навіть при наявності п'ятнадцяти тисяч прибутку на рік (включаючи десять тисяч, які заповів йому в спадщину батько). Він розумів, що коли ближчого часу не натрапить на яку-небудь золоту жилу, його кар'єра закінчена. Звичайно, можна б одружитися з Дженні. Це забезпечило б йому десять тисяч прибутку до кінця його днів, але також позбавило б останньої надії одержати свою пайку капіталу компанії Кейн. Крім того, він міг продати свої акції — їх було в нього на сімдесят п'ять тисяч: з них же він і одержував біля п'яти тисяч доларів процентів — і вкласти гроші в якесь підприємство, наприклад, в іншу фірму по виробництву екіпажів. Але чи хочеться йому вступати в конкуренцію із старою батьківською компанією? До того ж це було б дуже нелегко. Конкуренція й так загострювалася з кожним днем, причому компанія Кейн уперто посідала перше місце. Всього капіталу було в Лестера сімдесят п'ять тисяч доларів. Чи є рація розпочинати бій з такими мізерними коштами? За нинішньої кон'юнктури, щоб закріпитися в цій галузі виробництва, потрібні великі гроші.
У Лестера, обдарованого багатою уявою і неабияким розумом, як на біду, не було тупої, самовдоволеної впевненості у власній вищості, що так потрібна для досягнення серйозних успіхів у комерційних справах.
Посісти визначне місце в діловому світі щастить звичайно лише людині однієї ідеї, яка твердо переконана, що сама доля визначила їй блискучу кар'єру на тому чи іншому обраному нею поприщі. Новий сорт мила, чи ніж для відкривання консервних банок, чи безпечна бритва, чи перемикач швидкостей — щось одно неподільно заполонює уяву людини, пече, як розжарене вугілля, і до краю заповнює її існування. Щоб так горіти, потрібна бідність і молодість. Справа, якій людина вирішила присвятити своє життя, повинна відкривати їй шлях до незліченних можливостей і незліченних радостей. І метою повинно бути щастя, інакше вогонь не горітиме досить яскраво, рушійна сила не буде досить могутньою,— і успіх не буде повним.
Але Лестер не був здатним на таке горіння. Він уже зазнав більшої частини так званих радощів життя. Ілюзії, які часто й гучно називають утіхами, вже не вабили його. Гроші, звичайно, потрібні, і гроші в нього є, в усякому разі, досить для безбідного існування. Що ж, невже поставити їх на карту? А втім, чом би й ні. Куди страшніше весь останок життя сидіти склавши руки й дивитися, як інші посуваються вперед.
Так зрештою він вирішив пошукати, де ж прикласти йому свої сили. Він запевняв себе, що поспішати нікуди; що жодного промаху він не припустить. Для початку треба, щоб у колі промисловців, причетних до оптового виробництва екіпажів, було відомо, що він не зв'язаний більше з батьківським підприємством і готовий вислухати інші пропозиції. І він широко повідомив усіх про те, що виходить з компанії Кейн і їде в Європу відпочити. Він ніколи не був за кордоном, та й Дженні треба побалувати. Весту можна. залишити вдома із служницею та Герхардтом, а Дженні нехай поїздить, подивиться, що є цікавого в Європі. Лестер вирішив побувати в Венеції, в Баден-Бадені й на інших курортах, про які багато чув. Йому давно хотілося побачити і єгипетські міста, і Парфенон. Він погостює в чужих, краях, освіжиться, а потім, повернувшись додому, серйозно візьметься до чогось нового.
Подорож відбулася весною того ж року, коли помер старий Кейн. Лестер здав справи по чікагському складу й, не поспішаючи, з великим задоволенням, склав собі маршрут, весь час консультуючись із Дженні. Взявши все потрібне для дороги, вони відплили пароплавом з Нью-Йорка до Ліверпуля, провели кілька тижнів в Англії, поїхали до Єгипту. їх шлях назад лежав через Грецію й Італію в Австрію і далі, через Швейцарію,—до Парижч й Берліна. Нові враження розважали Лестера, і все ж його не залишало неприємне почуття, що він марно витрачає час. Мандруючи, не створиш великого ділового підприємства, а поправляти здоров'я йому не треба...
Зате Дженні була в захопленні від усього, що бачила, і просто тішилася цим новим життям. У Луксорі й Кар-накі, про існування яких вона раніше й не підозрювала, їй відкрилася стародавня культура, гелетенська, багатогранна й закінчена. Мільйони людей жили й помирали тут, вірячи в інших богів, в інші форми правління, інші правила життя. Дженні вперше усвідомила, яка велика земля. Думаючи про Грецію, яка одійшла в минуле, про загиблу Римську імперію, про Єгипет, який поринув у забуття, вона зрозуміла, які мізерні й дрібні наші турботи й думки. Лютеранське благочестя батька вже не здавалося їй таким значним, а суспільний устрій Колумбуса в штаті Огайо — непорушним. Мати завжди надавала великого значення тому, що скажуть люди, що подумають сусіди, а тут Дженні бачила незліченну кількість могил, у яких заспокоїлися люди, і погані й хороші. Лестер пояснював їй, що різниця в моральних критеріях викликається іноді кліматом, іноді релігією, іноді — появою якої-небудь виключної особи, подібної до Магомета. Лестер любив відзначати, як мало важать умовності в масштабах цього світу, такого неосяжного в порівнянні з тим маленьким світом, до якого вони звикли, і Дженні по-своєму розуміла його. Взяти хоч би її минуле. Припустимо, вона зробила щось недобре; для якоїсь купки людей це, можливо, важить і багато, але в плані всієї історії людства, всіх рушійних сил, що керують світом, — яке це має значення? Мине небагато часу, і всі помруть, і вона, і Лестер, і ці люди. Нічого немає реального й одвічного, крім доброти, сердечної, людської доброти. Все інше минуще, як сон.
Розділ ХЬV
Трапилось так, що за кордоном — спочатку в Лондоні, а потім у Каїрі — Лестер знову зустрів ту єдину жінку, якщо не рахувати Дженні, яка йому колись справді подобалась. Він не зустрічався з Летті Пейс дуже давно, вона біля чотирьох років була дружиною Мальколма Джералда, а потім уже два роки—чарівною вдовичкою. Мальколм Джералд, банкір і біржовик з Цінціннаті, залишив своїй дружині велику спадщину. У неї була дитина, дівчинка, яку доглядала досвідчена няня, а сама вона жила завжди оточена поклонниками — цвітом усіх столиць цивілізованого світу. Летті Джералд була обдарована жінка, вродлива, елегантна, з вишуканими манерами, вона писала вірші, дуже багато читала, вивчала мистецтво і від усієї душі захоплювалась Лестером Кейном.