Втім, до неї смерть не приходила, і вона надумала шукати порятунку від свого лиха деінде. "Може, звірі мудріші?" — подумала вона й пішла в ліс, але зайці, білки і косулі не знали, що їй відповісти.
— Смерть — це вовк! — шепотіли зайці й косулі.
— Смерть — це орел! — сказала білка.
— Смерть — це мисливець! — вигукнув орел.
— Смерть — це гадюка! — крикнули всі звірі в один голос.
Зайшла Красуня у густі зарості колючих кущів, покликала гадюку, але та їй сказала:
— Над тобою у мене немає влади!
— Що ж мені робити? Як потрапити в царство смерті? — заплакала Красуня, а гадюка мовила:
— Підеш далеко-далеко. На дні моря є печера, в ній перламутрова черепашка, а в черепашці дві травички. Одна травичка — травичка життя, а друга — травичка смерті, на вигляд вони зовсім однакові. Пірни на дно моря, відшукай їх і вибери. Вибереш травичку життя — немає тобі порятунку: вічно будеш по землі блукати! — 3 цими словами ковзнула гадюка по камінню і зникла, а Красуня пішла назустріч своїй долі.
Хто знає, скільки часу вона йшла! Хто знає, коли спустилася в море! Галька на березі мовчить, нічого про це не розповідає. Але коли вдосвіта море стихає, рибалки кажуть, що з моря виходить жінка, і розповідають про неї всяке. Одні стверджують, що з моря виходить зігнута бабця — ось-ось упаде. Інші запевняють, що вона не старенька, а сяюча, наче вранішня зоря, Красуня. У її руці дві травички, вона очей з них не зводить, не може вирішити, яку собі залишити, яку викинути.