Двоє на березі

Сторінка 2 з 27

Шевчук Валерій

— Не показали б,— буркнув малий.

— А може, й показав би. Чесні люди не лазять потайки по чужих горищах, а ходять у бібліотеки й позичають там книжки. То як сюди залазиш?

Вуглики в кутку спалахнули, хлопчик облизав зашерхлі губи.

— А ніяк! — сказав він.

Старий засміявся. Хрипко й тонко, і його сміх химерно розлунився по горищі.

— Яз тобою по-доброму,— сказав він,— а ти як вовченя. Хочеш, дам цукерку, коли скажеш, як сюди залазиш.

Витяг замотаний у папірець "Барбарис" і помахав ним, тримаючи за кінчик обгортки.

— А п'ять цукерок дасте?

— Ого! — сказав Підгаєцький.--— Ти ще й торгуєшся! Гадаєш, у мене цукеркова фабрика?

— П'ять! — твердо сказав хлопчак.

— Гаразд, п'ять. Але тоді повернеш книги. Всі до одної! А не віддаси, заявлю на тебе в міліцію.

Вогники в кутку насторожено блимнули.

— Не треба в міліцію!

— Тоді ти повернеш мені книги й покажеш, як сюди залазиш.

Хлопчина кивнув.

— А тепер вилазь!

Вогники в кутку погасли, хлопець вагався. Сидів у закапелку й шкрябав нігтем по блясі.

— Перестань шкрябати! — не витерпів старий.— Терпіти не можу, коли хтось шкрябає.

— Гаразд! — сказав хлопчик і поліз навкарачки з кутка.

— Візьми цукерку,—милостиво сказав Підгаєцький. Малий узяв цукерку брудними пальцями.

— Хоч би вмився, коли йдеш до книг.

— Це я тут замазався! — буркнув малий.

Одна дошка на торці відставала, і Підгаєцький аж рота розтулив з цікавості. Хлопчак сів і висунув ноги в дірку, ліва його щока віддималася від засунутої туди цукерки.

— Дивись, не впади! — сказав старий і присунувся до дірки.

Внизу темніли клухмби, а над ними майоріла сліпучо-біла білизна. Цю білизну випрала ще вчора невістка Під-гаєцького і строго наказала старому за нею дивитися. Сама побігла на роботу, як завжди, і Підгаєцький вперше за сьогодні виконав її наказ.

Хлопчак звісився на руках і замахав ногами. Потім зачепився великим пальцем ноги за цегляний виступ і обережно вмостив ступню.

— Ну й ферт! — аж засміявся Підгаєцький.

— Не заважайте! — блимнув хлопчак. Він відірвався рукою від дошки й схопився за потріскану від численних дощів ринву. Старий пильно стежив за обережними рухами свого невільника.

— Може, шворку подати?

Хлопчак замахав головою і відірвав від дошки другу руку. За щокою віддималася цукерка, і він з прицмоком посмоктав. Нога посунулася донизу й оперлась об другий цегляний виступ. Руки розслабились, а тіло трохи з'їхало по ринві.

Підгаєцький раптом схаменувся. Почалапав по горищі — за ним жовто здіймалася пронизана сонячними струменями курява. З гуркотом засунув за собою засув і навіть замка не замикав. Надибував ногами щаблі драбини й поспішно злазив.

Хлопчак тим часом зачепився за цвях і обережно звільнявся від нього. Потім притулився животом до ринви і спустив ногу. Обличчя його було спокійне. Підгаєцький у цей час кульгав по сходах. Сусідка, що підіймалася назустріч, здивовано подивилася на нього.

Вискочив з дерев'яної веранди і настільки засліпився сонцем, що не помітив ще однієї сусідки, котра непорушно й велично стриміла у вікні. Завернув за ріг будинку й подався стежкою.

Довкола нього сліпуче замайоріла білизна — наче на якийсь вітрильник потрапив. Вітер плескав полотнищами, над головою цвіла яскраво-синя бездонь, яка впала йому у вічі, коли глянув, як злазить хлопчак. Той уже був невисоко, і старий гукнув тоненько, остерігаючи його.

Хлопчак повернув до нього замацьорене обличчя, переклав цукерку з однієї щоки за другу й мотнув головою:

— Відступіться!

Старий відступився, а малий стрибнув, як кішка на всі чотири. Відразу ж випростався — до долонь йому причепилися прозорі піщини, і він обтер руку об руку, наче їх мив.

—— Ти ферт! — сказав Підгаєцький і пошукав по кишенях. Витяг одну за одною ще чотири цукерки і всунув їх у хлопчачу долоню.

— Це мені невістка дає, щоб я не курив,— сказав, ледь усміхнувшись.— Як тебе звуть?

— Вітько...

— То пішли, Вітьку!

Хлопець рушив, широко ступаючи, а старий поквапливо задріботів поруч. Пахло квітами від клумб, свіжою білизною і попеченим на сонці полином. Хрумтів під ногами пісок, а сонце зливало на них міріади сліпучого й теплого проміння. Стояв над землею серпень, і про це вістило погідне небо з купчастими, срібними хмарами. Старий розпрямився і змахнув з лоба сиве пасемко волосся. Хлопчак смішно крокував побіч, і голі його литки поблискували тугою, засмаглою шкірою. Засунув руки в кишені коротких штанів, а босі ступні хльопали по синюватому камінші хідника.

— Не думай, що мені жалко тих книг,— заговорив старий.— Ти їх усе одно не прочитаєш, а крім того... надто вони мені дорогі.

Минали будинки з однаковими ґанками, однаковими віконницями й ринвами, що завершувалися фігурними викрутасами; на деяких табличках для пошти-ще збереглися тверді знаки та "ять", хідники устелені гнейсовими плитами — все це пашіло від гарячого дня.

Хлопчак зупинився й повернувся до старого.

— Це тут!

Штовхнув великі двері: запахло гасом і чимось кислим.

Старий обережно переступив поріг — у вічі впав розгардіяш: скатірка спустилася до підлоги, на столі — консервна банка з вирізаним, загнутим догори верхом і кілька немитих тарілок. Біля банки вивищувалася порожня пляшка "Аромату садів" і валялося кілька шкуринок та висохлих пластівців голландського сиру. Більше ліжко було запнуто сірим укривалом, а менше розстелене. Старий розглядався здивовано й трохи сторопіло.

— То це ти тут живеш? — спитав.

— З батьком,— відказав малий.

— А мати твоя де?

Хлопець здвигнув плечима, його вуста смикнулися.

— Померла, чи що?

— Не померла,— неохоче сказав хлопчак.— Покинула... Підгаєцький сів на поставлений серед хати стілець і передихав. Витяг велику носову хустку й обтирав з обличчя піт.

— Ге, неважно живеш,— сказав він.— А батько де?

— На роботі,— спокійно сказав малий.— Напитує собі другу жінку.

Вимовив це речення смішно-серйозним тоном і подивився поважно на Підгаєцького.

— А за матір'ю не сумуєш?

Хлопчак сплюнув на підлогу і відвернувся.

— Це ти й книги мої крав, щоб було тобі веселіше? — обережно запитав старий.

— Віддам уже ваші книги,— малий блимнув спідлоба.

Зрештою, старий і сам побачив ті книги. Акуратно стояли в кутку на етажерці, тьмяно поблискуючи золотими надписами на корінцях.