— Ну, як? — тихо запитав гросмейстер.
— Вхідних — тридцять і для гри — двадцять, — відповів адміністратор.
— Шістнадцять карбованців. Мало, мало!
— Що ви, Бендере, подивіться, яка черга стоїть! Неодмінно поб'ють.
— Про це не думайте. Коли битимуть, будете плакати, а поки що не затримуйтесь! Учіться торгувати!
За годину в касі було тридцять карбованців. Публіка хвилювалась у залі.
— Зачиняйте віконечко! Давайте гроші — сказав Остап. — Тепер от що. Нате вам п'ять карбованців, ідіть на пристань, найміть човен години на дві і дожидайте мене на березі, нижче амбара. Ми з вами зробимо вечірню прогулянку. Про мене не турбуйтесь. Я сьогодні у формі.
Гросмейстер увійшов до зали. Він почував себе бадьорим і був переконаний, що перший хід е2–е4 не загрожує йому ніякими ускладненнями. Решта ходів, щоправда, уявлялась у повному вже тумані, але це анітрохи не бентежило великого комбінатора. У нього був про запас цілком несподіваний вихід для порятунку навіть найбезнадійнішої партії.
Гросмейстера зустріли оплесками. Невеликий клубний зал було прибрано різнокольоровими прапорцями.
Тиждень тому відбувся вечір Товариства порятунку на водах, про що свідчив такий лозунг на стіні:
"СПРАВА ДОПОМОГИ ПОТОПАЮЧИМ
— СПРАВА РУК САМИХ ПОТОПАЮЧИХ".
Остап уклонився, простяг наперед руки, немов відкидаючи не заслужені ним оплески, і зійшов на естраду.
— Товариші! — сказав він прекрасним голосом. — Товариші і брати по шахах, у моїй сьогоднішній лекції йтиметься про те, про що я читав, і мушу признатися, не без успіху, в Нижньому Новгороді тиждень тому. Тема моєї лекції — плодотворна дебютна ідея. Що таке, товариші, дебют і що таке, товариші, ідея? Дебют, товариші, — це "Quasi una fantasia". А що таке, товариші, ідея? Ідея, товариші, — це людська думка, прибрана в логічну шахову форму. Навіть із мізерними силами можна здобути всю шахівницю. Усе залежить від кожного індивідуума зокрема. Приміром, от той блондинчик у третім ряду. Припустімо, він грає добре…
Блондин у третім ряду зашарівся.
— А он той брюнет, припустімо, гірше.
Усі повернулись і оглянули й брюнета.
— Що ж ми бачимо, товариші? Ми бачимо, що блондин грає добре, а брюнет грає кепсько. І ніякі лекції не змінять цього співвідношення сил, якщо кожний індивідуум зокрема не буде раз у раз тренуватись, в шашк… тобто я хотів сказати — в шахах… А тепер, товариші, розкажу вам кілька повчальних історій з практики наших шановних гіпермодерністів Капабланки, Ласкера і доктора Григор'єва.
Остап розказував аудиторії кілька старозавітних анекдотів, почерпнутих ще в дитинстві з "Синього журналу", і цим закінчив інтермедію.
Що лекція така лаконічна — усі були трохи здивовані. І одноокий не зводив свого єдиного ока з гросмейстерового взуття.
Однак початок сеансу одночасної гри погасив дедалі більшу підозру одноокого шахіста. Разом з усіма він розставляв столи покоєм. Проти гросмейстера сіли грати тридцять аматорів. Багато з них були цілком розгублені і щохвилини дивились у шахові підручники, поновлюючи в пам'яті складні варіанти, за допомогою яких сподівались здатися гросмейстерові не раніш як після двадцять другого ходу.
Остап ковзнув оком по шерегах "чорних", які оточували його з усіх боків, по замкнених дверях і безстрашно взявся до роботи. Він підійшов до одноокого, що сидів за першою шахівницею, і пересунув королівського пішака з клітки е2 на клітку е4.
Одноокий одразу ж схопив свої вуха руками і почав напружено думати. По лавах аматорів зашелестіло:
— Гросмейстер зіграв е2–е4.
Остап не балував своїх супротивників різноманітністю дебютів. На всіх інших двадцяти дев'яти шахівницях він проробив ту саму операцію: перетяг королівського пішака з е2 на е4. Один по одному аматори хапались за волосся і заглиблювались у гарячкові міркування. Ті, що не грали, водили очима за гросмейстером. Єдиний у місті фотограф-аматор уже зліз був на стілець і збирався підпалити магній, але Остап сердито замахав руками і, зупинивши свій рейс уздовж шахівниць, гучно закричав:
— Заберіть фотографа! Він заважає моїй шаховій мислі!
"З якої речі залишати свою фотографію в цьому жалюгідному місті. Я не люблю мати діла з міліцією", — вирішив він собі.
Обурливе шикання аматорів примусило фотографа зректися своєї спроби. Обурення зросло до такої міри, що фотографа навіть виперли з приміщення.
На третьому ходу з'ясувалося, що гросмейстер грає вісімнадцять іспанських партій. У інших дванадцяти чорні застосували хоч і застарілу, але досить правильну оборону Філідора. Якби Остап дізнався, що він грає такі хитромудрі партії і натрапляє на таку випробувану оборону, він би страшенно здивувався. Річ у тім, що великий комбінатор грав у шахи другий раз на своєму віку.
Спочатку аматори, і перший серед них — одноокий, вжахнулися. Лукавство гросмейстера було безперечне.
З надзвичайною легкістю і безумовно глузуючи в душі з решти відсталих аматорів міста Васюки, гросмейстер жертвував пішаки, важкі і легкі фігури направо й наліво. Знеславленому на лекції брюнетові він пожертвував навіть ферзя. Брюнет вжахнувся і хотів був відразу здатися, але тільки неймовірним зусиллям волі примусив себе грати далі.
Грім серед ясного неба ударив через п'ять хвилин.
— Мат! — пролопотів на смерть переляканий брюнет. — Вам мат, товаришу гросмейстер.
Остап, проаналізувавши становище, ганебно назвав "ферзя" "королевою" і високим штилем привітав брюнета з виграшем. Гомін пробіг по лавах аматорів.
"Час тікати", — подумав Остап, спокійно походжаючи поміж столів і недбало переставляючи фігури.
— Ви неправильно коня поставили, товаришу гросмейстер, — залопотів улесливо одноокий. — Кінь так не ходить.
— Пардон, пардон, пробачте, — одказав гросмейстер, — після лекції я трохи втомився.
Протягом найближчих десяти хвилин гросмейстер програв ще десять партій.
Здивовані вигуки лунали в приміщенні клубу "Картонажник". Наростав конфлікт. Остап програв підряд п'ятнадцять партій, а невдовзі ще три. Залишався один одноокий. На початку партії він з остраху наробив безліч помилок і тепер ледве провадив гру до переможного кінця. Остап, непомітно для сусід, вкрав із шахівниці чорну туру і сховав її в кишеню.