— У меня к вам большая просьба. Дивлюсь здивовано: Какая?
— Не можете ли вы попросить Михаила Петровича, чтобы пристроил меня на местечко.
— Какое же местечко может вам дать Михаил Петрович? Мы лакея не держим.
— Ах нет, я бы хотел опять по театральной части в малорасейскую труппу. Я служил у NN резонёром, так нельзя ли опять?
Tableau28.
Звичайно, з лакеїв бувають генії, і Шекспір лордам коні тримав, але... та нудно писати про це всім відоме але".
На прапорі цих паразитів штуки стоїть одно слово: "сбор", та годі добувати його артистичною працею, художнім виконанням п'єс, — то річ марудна й трудна... Краще закласти своє "маленькое дельце", оголосити на афіші "Суламіф" або яку пекучу українську драму, в якій розливають по сцені два пухирі волової мазки, або й оперетку "Веселая ночь" — все їдно, аби захопити касу, а там хай публика хоч лає, хоч і б'є, — що з воза впало, те пропало... Гроші в кишені і гайда, хлопці, далі в Тетюши чи в Новоград-Волинськ... Там така ж само історія, і нарешті, одного більш або менш хорошого ранку антрепре-ньор захоплює з собою касу, бібліотеку і яку-небудь "тимчасову" жінку свою, переважно prima donn'y трупи, і зникає без сліду. Тоді, коли в трупі мається більш-менш енергійний суфльор, що встиг завчасу посписувати п'єси, антрепреньором стає він, і трупа знов переходить попередній цикл розвитку. Ще раз, ще раз та ж само трансформація... нарешті трупа зовсім розпадається. І як Цін-цінат29 після консульства вернувся до свого плуга, — всі вертаються до своїх попередніх праць: "резонёр" займає знов місце лакея, перший тенор розвозить морожене, а остання prima donna зникає десь у млі невідомого... Бу-дійський метампсихоз... Гіркий жарт!
Бачачи такий занепад великої частини українських труп, тим більшу шану і дяку громадську повинні с клас-
* Не можу втриматись, шоб не додати тут ще кілька анальогічних фактів. Репетирують оперетку Лисенка "Утоплена". Генеральна репетиція, в партері репрезентанти п'єси. На сцену влітає стурбована артистка Б. і з захватом, перебиваючи репетицію, кричить: "Михаил Петрович! Михаил Петрович! Представьте себе — какой-то Гоголь взял нашу "Утопленную", передела! в рассказ, перевел по-русски, назвал "Майская ночь" — и так глупо вышло!"
Або ось другий: сидить артистка В., слаба ревматизмом, і скаржиться на свою хворобу: "Ох, ох! Невже взавтра буде дощ... У мене справжній барометр в ногах..." Артист М. стурбовано скрикує: "От нещастя! Вчора ж лікар казав, що ревматизм, а сьогодні вже зробився барометр".
Таких фактів можна було б навести безліч, і вони свідчать, що такого сорту артисти можуть вести справжнє діло тільки під "кріпкою рукою".
ти ми діячам української сцени, що не дають загаснути ясному світу її: дд. Садовському, Саксаганському та другим директорам кращих українських труп.
Три фактори підтримають український театр і поведуть його вперед широким шляхом слави: кращі українські трупи, українські драматичні школи і нарешті сама українська інтелігенція. Коли смак її запанує "на рьшке" українського театру, — тоді поширшає і його репертуар, тоді піднесеться й загальний рівень художнього виконання, і стане неможливим контингент тих артистів, що "вояжирують од вішалки до рампи і обратно".
Переглядаючи українську драматичну літературу, ми бачимо, од 1815 року до 1906 р. — 928 драматичних творів ("Українська драматургія", М. Комаров); в дійсности кількість їх далеко більша, бо д. Комаров заводив у свій покажчик тільки твори друковані, а недрукованих творів єсть ще чимало, так що без помилки можемо сказати, що українська драматична література має не менше тисячи творів. Кількість солідна. Та не будемо себе потішати й тут: переважна частина цих творів, мабуть, річ дуже низької літературної вартости, але беручи тільки десяту частку їх, ми матимем солідний і по кількости український репертуар. Художньо-критичний огляд не входить в межі нашої роботи, а про коло ідей, які розробляв український репертуар, ми вже казали вище; тепер, коли вже впала велика частина заборон, ми сподіваємось, що й репертуар нашого театру дасть одповідь на всі питання людської душі.
Репертуар наш зростає день по дню.
Останніми часами постерігаємо серед молодих літераторів великий нахил до драматичної творчости. Факт загальний. Коли життя починає битись прискореним пульсом, коли руйнуються старі форми, готуються нові, — сцена стає катедрою, і кожен, хто почуває в собі силу, хоче зійти на катедру і озватись до всіх своїм словом.
Але драма не повинна перетворятись лише в голу казань або доклад. Ми йдемо в театр не студіювати ту або іншу програму, а почувати життя. Примусити нас пережити чуже життя, прилучитись своєю душею до загального життя може тільки штука, а не виклад принципів та ідей.
Сподіваючись визначних творів од плеяди молодих драматургів українських, ми всією душею бажаємо їм найбільшого поспіху.
Gutta cavat lapidem...30
Довгою, важкою працею старші діячі української сцени розсунули межі своєї діяльности... Надійшли ясні дні... Минуле життя української сцени здається поки що страшною, старою казкою, глухою погрозою останньої хмари. На небо вже сходить сонце. Шлях вбито... винищено терни... Нехай же сходять на шлях наш нові таланти, — ми ждемо їх з пальмовим гіллям...
VIII
Українська драма звертає на новий шлях вільної творчости. Наш час — час революційного настрою: він рветься пробитись у всі окружжа життя та штуки, зруйнувати старі підвалини, утворити нові. Через те не зайвим вважаємо згадати тут всі течії нової драми та посил-куватись з'ясувати собі сутий ґрунт драматичної творчости, що не залежить ні од часу, ні од околишніх форм життя. Розглядаючи нові течії драматичної літератури, ми можемо виділити з них три групи: драма символічна, драма настрою й драма соціальна.
Символізм — не нове з'явисько в літературі, але сучасний символізм одрізняється од колишнього матеріалом своєї творчости. Символізм сучасний втворив собі мету виявляти в художніх образах глибокі проблеми людського духу, як вічні, незмінні, самодовліючі з'явиська. Сфера сучасного символізму — сфера ріжноманітних моментів життя особистого людського "я", визволеного й незалежного од часових, соціальних та політичних форм конкретного життя, з'єднаного лише з життям природи. Так принаймні упевняють теоретики нового символізму . Повстав цей рух в літературі, яко реакція натуралістичній школі, що доводила малювання дійсности часами просто до фотографії. Фотографія не єсть штука. Коли літературний твір концентрує ввесь ґрунт свій головним чином на малюванні побутової дійсности, з'явиська часового, а часами й цілком випадкового, він дуже втрачає на тому. Твір занадто зв'язаний з визначним історичним періодом, властиво не з ідеями, якими жила людськість визначного періоду,— а з дрібницями околишнього життя, втрачає свою вартість при змінах форм життя. То правда. Але втрачає він тільки тоді, коли, крім малювання форм сучасної дійсности, не має в собі більш нічого. Річ в узагальненні. Дон Кіхот одбив в собі ввесь колорит тогочасного життя іспанського, і проте не втратив і не втратить своєї краси, бо Сервантес вклав в свій твір загальнолюдські риси, зрозумілі всім націям і всім часам. Але добродії символісти, повстаючи цілком справедливо проти фотографування дійсности, хапають й самі геть та й геть через край. "Изображение переживаний человеческого духа должно быть освобождено от всяких случайных наслоений, — пишуть теоретики символізму, — которые затемняют и закрывают сущность психологического явления". "Новое искусство стремится открыть музыку того "настоящего" мира, который только отражается в явлениях, воспринимаемых с помощью пяти чувств". Коротко кажучи, нова штука має мету познайомити нас з субстанцією світовою. Завдання не мале! Боже поможи! Але наколи б припустити й можливість такого откровенія символічним поетам, то й тоді вони повинні провести його через серце людини, не "визволеної й незалежної од часових, соціальних та політичних форм конкретного життя", бо такого абстрактного чоловіка ми й уявити собі не можемо, — а через тепле серце людини, зв'язаної всією своєю істотою з теплим життям; знов-таки не з дрібницями його нетривалими, не з бігучими формами околишніми, а з тим осередком життя, яке враджує гнів та любов, горе та радість, сміх та жалі. Символічна література зводить штуку до алгебраїчної праці з проблемами людського духу, дієві особи її уявляють з себе не живих людей, а холодні алгебраїчні "величини". Як фотографія, так і абстракція не єсть завдання штуки. Філософія оперує з проблемами людського духу, штука примушує нас переживати ті проблеми в нашій душі. Найкращим прикладом зостанеться назавжди всім символістам безсмерт-ня трагедія — "Фауст". Найвища, найтрагічніша проблема з усіх проблем людського духу! Як переведено її через серце людини, зв'язаної всією істотою своєю з живим людським життям! Як світ без ока, так і сама субстанція без чоловіка не мають для нас жадної ціни.