— Так, тат... батьку, я розумію, — тихо відповів Вінстон, згадавши раптом свої півтори тисячі олов'яних солдатиків, яких він так вправно розставляв у вигляді армій, що вели справжні битви.
— Чудово. Візьміть із собою лише необхідні, особисті речі. Пам'ятайте в школі про честь вашої родини.
— Дякую Вам. Я пам'ятатиму.
Школу йому обрали невдало — а, може, батьки свідомо віддали його до такого суворого закладу? Тепер Вінстон був далеко від своєї домівки, сім'ї, від спілкування із близькими людьми. В школі для хлопчиків панували жорстокі порядки. За найменшу провину директор щопонеділка "виховував" дітей різками. Як згадує Черчілль, учні з жахом дослухалися до криків, що долинали крізь зачинені двері. Дітей шмагали до крові, й після такої "педагогіки" вони не могли сидіти. Часто на горіхи діставалося і неслухняному, непосидючому і свавільному Вінстонові. Одного разу його відшмагали за крадіжку цукру з комори.
Маленький Вінстон просив батьків хоча б інколи приїздити до нього. Але їм, знай, бракувало часу... Він просив надіслати йому хоч трохи грошей на поточні видатки, але й гроші, зрозуміло, надходили зрідка.
Якось Рендолф Черчілль проїжджав біля школи, але так і не зайшов до сина. Вінстон був прикро вражений, дізнавшись про це, і на його душі лишився ще один рубець.
Проте в таких умовах гартувався характер і стійкість майбутнього прем'єр-міністра Великої Британії, лідера Консервативної партії, лауреата Нобелівської премії з літератури, міністра внутрішніх справ тощо. Вінстон Черчілль багато років поспіль лукаво підтримував чутки, що в школі він вчився найгірше, був тупим нездарою і бешкетником, але попри те зумів стати на чолі великої європейської країни.
Звичайно, все було не так прямолінійно, як зазвичай і трапляється в житті.
Попри жорсткі умови перебування в школі Сент-Джордж, Вінстон навчався задовільно. За оцінками він був середнячком, але деякі шкільні предмети знав непогано. Хлопчику подобалася географія та історія, література і французька мова. Дуже приваблювала його й англійська література. У Вінстона була чудова пам'ять, і він міг вільно переказувати цілі поеми англійських класиків. Вчителі вважали, що Вінстон може чудово вчитися, — якщо, звісно, захоче.
А він тим часом постійно потрапляв у всякі халепи, бешкетував, зневажав шкільний розпорядок і правила. В цьому яскраво виявлявся характер юного Вінстона Черчілля — незалежний, впертий, непосидючий. Як і його батько Рендолф, хлопець був самовпевненим, непокірним, говірким.
Така двоїстість життя — вільного і обмеженого, часом безтурботного і суворого — так само як і двоїстість натури, збережеться у Черчілля назавжди.
Від диких порядків у школі Сент-Джордж врятувала хлопчика та сама нянька Еверест. Вона повідомила леді Дженнет про страшні сліди катувань на тілі дитини, й Вінстона перевели до приватної підготовчої школи в місті Брайтон. Доля усміхнулася малому бешкетнику, й він почав добре навчатися. Скажімо, хлопчик одного року мав чи не найкращі із латинської і давньогрецької мов. Хоча згодом він запросто міг покинути вивчення тих предметів, які йому не подобалися.
Бездоганною поведінкою Вінстон похвалитися не міг. Зацідити комусь із школярів у вухо чи ніс? Це він легко міг зробити.
Як і раніше, батьки нечасто бачилися з сином. Рендолф займався політичними справами, а мати теж не поспішала до Вінстона. Тим часом хлопчик вже потребував уваги не лише близьких, а й лікарів. Він був короткозорим і дуже соромився цього, часто застуджувався... Навіть вимова у нього була неправильна.
І тут ми знову бачимо, як особистість Вінстона Черчілля двоїться, неначе відбиваючись у химерному дзеркалі. У майбутньому він і трохи не схожий на хворовиту дитину. У своєму другому житті Вінстон виправив вимову завдяки наполегливим вправам. Ті, хто знав його як чудового промовця, й повірити не могли, що в дитинстві він розмовляв так, наче в роті у нього була гаряча каша. А от застуди довели його до страшенного запалення легень, яке сталося у березні 1886 року, й Вінстон опинився на межі життя і смерті.
Та все завершилося одужанням. І знову поворот: згодом він став неабияким спортсменом. Хоч як це дивно, Вінстон полюбляв зимові види спорту, зокрема, катання на ковзанах, і, як справжній англієць-аристократ, їздив на кінні прогулянки.
Життя Вінстона Черчілля було своєрідною "книгою змін". У 1888 році батьки віддають його до вищої закритої аристократичної школи в Харроу. Навчався Вінстон дуже нерівно, либонь, і через свій складний арактер. Але вступні іспити в Харроу він здолав завиграшки — не в останню чергу завдяки високому становищу свого батька. Чотири з половиною роки в Харроу означали прощання з дитинством і юністю. В цій школі хлопчик знову міняється. Він краще навчається (але опановує лише ті науки, які хоче), починає чудово плавати і стріляти з гвинтівки, ба більше — стає чемпіоном у міжшкільному турнірі з фехтування.
Вінстон Черчілль писав про Харроу: "Там так мило, гарні околиці, чудовий басейн для плавання й гімнастична зала, теслярська майстерня і багато цікавих занять". Втім, згодом Харроу йому набридає, хоч Вінстон і закінчує школу в числі дванадцяти найкращих випускників... Хлопець мріє про щось інше. Він занотовує: "Немає для мене вищого честолюбства й ні про що не мрію я так пристрасно, як про визнання моєї відваги".
Відтак два життя Вінстона Черчілля зливаються в одне: він обирає шлях військового, а потім — політика. Прагнення слави змушує його стати армійським репортером в Південній Африці, брати участь у військових кампаніях Британії в різних місцях світу, тікати з бурського полону, писати чудові книги, керувати країною під час Другої світової війни... Все буде потім, упродовж дев'яноста років його довгого і дивного життя.
Історія людини в історії людства
Вінстон Черчілль народився 30 листопада 1874 року у знатній родині герцогів з роду Мальборо. Батько Вінстона — герцог Рендолф Спенсор —також був відомим політиком і займав посаду Канцлера державної скарбниці. Мати — леді Рендолф Черчілль — була дочкою заможного американського бізнесмена.
Коли Черчіллю було вісім років, його відправили вчитись у підготовчу школу Сент-Джордж. Школа відрізнялась жорстоким поводженням з учнями, а її вчителі виховували дітей за допомогою різок. Та навіть таке ставлення навчального закладу до дисципліни не зламало вольового і неслухняного характеру хлопчика. Вінстон вчився погано, часто порушував порядок. В молодості хлопець неодноразово змінював коло діяльності. То він хотів стати військовим, то