Два собаки

Сторінка 2 з 2

Роберт Бернс

Але чи бачив ти дурних?
(I нащо тільки учать їх!)
Не мавши лиха, всякі муки
Самі вигадують од скуки;
А для дозвільних панських рук —
Що менше примх, то менше й мук.

Не так плугатар: нивку зоре —
I вже забув про лихо й горе;
А пряля, дівчина сільська,
Не знає, що то за тоска!

А всі пани, найгірше ж пані,
Весь день тиняються, як п'яні,-
З неробства п'яні. Хоч нічим
Не хворі, все недобре їм.
В їх дні — безрадісні й порожні,
А ночі — болісні й тривожні.

Всі їхні ігри й маскаради,
Розкішні виїзди, паради
Давно вже сяєвом пустим
Не потішають серця їм.
Мужчин партійність розділяє,
Але розпуста знов єднає —
I після п'яної гульні
Вони страждають цілі дні.

Неначе сестри ті кохані,
Побралися за руки пані;
А лиш розійдуться, яких
Одна одній не зичать лих!
Із срібних блюдець, в дружнім колі,
Пліток трутизну п'ють поволі;
Вночі диявольських картин
Не випускають з рук, на кін
Двір селянина ставлять зразу,
Клянуться й лаються до сказу.

Є винятки і тут, та вваж:
Так скрізь живе поміщик наш.

На цьому слові сонце сіло;
Помалу все кругом стемніло;
Хрущ пролетів, немов стріла;
В селі корова проревла.
Пси встали й потрясли вушами,
Щасливі, що вродились псами,
А не людьми — та й розійшлись,
Щоб незабаром знов зійтись.