ЄгорІванович. Коваля не було?
Повстанець в заячій шапці. За Кривопатрою ганяється. Душ десять хлопців узяв, обшукує кожен двір... Підійти страшно — такий лютий...
Мамай. А нам треба не баритися, бо ніч не стоїть, перші півні одспівали. Там од денікінців та од петлюрівців душ десять приїхало,— хочуть умовляти, чи що...
Єгор Іванович. Один нехай би зайшов, а ми час виграємо, доки вони будуть у нас...
Грицько. Лихий момент мені з ними!
Мама й. Чув, що сказав Єгор Іванович? Та глядіть, щоб нікого й пальцем! Я вас знаю!
Грицько. Лавро Устиновичу, не турбуйтеся,— я їх нагайкою прижену! (Виходить.)
Єгор Іванович. Ось, товариші, послали ми Устииа Семеновича до Леніна. Поміч обов'язково буде!.. Кажи, Лавро Устиновичу, про наш план.
Мама й. Вирішили на прорив піти — армія, вся республіка, вийдемо в степи, ще ширше розпалимо повстання, назустріч Червоній Армії, вона пробивається до нас! А в селі тільки купка надійна зостанеться, яка затримає ворога — горлянку рватиме, окропом очі заллє, трупом на його дорозі ляже! Армія наша готова до прориву,— кого ж ми над нею поставимо, щоб був хоробрий і досвідчений, миром шанований?
Повстанець. Мамая!
Мама й. Поставимо такого, щоб як батько вів чи як брат старший, щоб повстання навкруги підняв, щоб долю йому довірити!
Повстанець у заячій шапці. Єгора Івановича.
Мамай. От і кажу, що поставимо Єгора Івановича! А ми з Ковалем село оборонимо, тил закриємо.
ЄгорІванович. На це умови не було! Ти краще округу знаєш — тобі й іти на прорив...
Повстанці. Мамая! Єгора Івановича!
Мамай. І Матвія Степановича в похід, треба буде не один декрет писати досвідченою рукою!
Вчитель. Кого в похід? Мене в похід? (Кашляє.) Я тридцять літ тут учив... Республіканці!.. І нікуди я не піду.
Повстанці. Нехай Мамай! Єгор Іванович!
Мамай. Не легко вмовити Єгора Івановича, та я йому ноги свої покажу — на таке діло й ніг треба. Робіть прорив, а я денік затримаю!
М а м а ї х а. Та й заговіємо всі гуртом! Село спалять, а мас вирубають... Або вряд — на бантину!
Варка. Та вже краще, бабо, як під деніками жити!
Ганна. А люди — що б сказали? Самі перед вели, комуністи називаються, повтікали, як зайці! Ні, ми зостанемось тут!
Єгор Іванович. Коли б спитали моє серце! Воно теж зостається тут... Все в порядку, діти мої... А ноги понесуть мене, куди треба... Нехай вам абищо, коли ви такі добрі!
Мама й. Давайте прощатися, бо потім ніколи буде! Прощай, товаришу Єгор. Спасибі тобі.
Варка. Єгоре Івановичу, я вас проклинала, Єгоре Івановичу... Думала — нещастя навіяли... Лавра мого одби-раєте... Хотіла на коліна перед вами стати — ідіть собі з богом, і нехай за вами туман до неба встане! Отака була... А тепер у руку вас поцілую, слід ваш сльозами обіллю! І страшно мені, що ви йдете. (Обіймає Єгора Івановича.)
Єгор Іванович (жартує). Бач, яке па старість! Од молодиць не одіб'єшся. (Цілується з Варкою.) Г а н н а. І я!
Єгор Іванович (цілується). Та й молодиці гарні!
Роман. Дядьку Єгоре Івановичу, комуністів знову не берете з собою?
Єгор Іванович. Дітей поховайте, щоб під кулі не потрапляли, хто ж нашу ідею нестиме, як їх не вбережемо. Візьму тебе, Романе, як рана твоя загоїться...
М а м"а й (простягає руку). Щасливо, Єгоре Івановичу... На каторзі ви мені світ одкрили, тепер я зрячий, обрій бачу і за обрій заглядаю... Ідуть за нами великі діла... Коли не побачимось — простіть, може, чим завинив...
Єгор Іванович. Я тебе вчив, на каторзі була теорія, а тут практика... (Обіймаються.)
Вчитель (кашляє). Давайте попрощаємось, як республіканці... (Обіймає Єгора Івановича.)
Єгор Іванович (цілує вчителя). Прошу вас берегти себе...
М а м а ї х а. Сідайте всі, посидьмо на дорогу, як годиться.
Всі урочисто сідають.
Грицько (заходить). Охвицер не хоче чекати, так І рветься сюди, як скажений! Мамай. Пусти його...
Повстанець виходить.
Єгоріванович. Ну, я пішов. Зустрінемось, як переможемо. (Виходить.)
Тиша. Як шалений, вдирається в двері прапорщик з нагайкою в руці. Стає посеред зали, руки в боки, раптом заверстав.
Прапорщик. Встать!
Тиша. ВсГсидять.
Прапорщик (б'є нагайкою по столу). Поглухли?! Шестидюймівки стоять з усіх боків, ні одна людина не врятується!
Мамай (спокійно, сидячи). Уряд республіки чує вас, прапорщику.
Прапорщик. Республіки? А ти, може, президент? А село Британка — мабуть, ІЗашінгтон? Засмерділи село республікою, як стервом, моліться богу та просіть, на колінах повзіть, землю їжте!.. Смердюча эаша банда дротом обгородилась, траншей накопала, думаєте — порятунок буде? Сколотили вас, а ви, як скот, і посунули, куди, за чим, до кого? Мовчите?
Ма май. Уряд республіки слухає вас.
Прапорщик. Ось які грізні, послухали Мамая, якого й каторга не виправила, червоного дурману в голови навіяло. Що ви собі думали, почавши бунт? Чекаєте комуністів? Не буде їх! Генерал Денікін на білому коні Москву взяв! Гармати стоять напоготові! Нехай волосина впаде з моєї голови! Все полетить у повітря! Хто тут Мамай?
Тиша, всі мовчать.
Г а п к а (увійшла). Ой, та це ж наш панич! Прапорщик (б'є нагайкою по столу). Бандити!
Всі мовчать. Раптом за дверима чути музику. Бубон б'є, цигикає скрипка, грає гармошка. Двері відчиняються, входять музики — Р у-д и й, дід, Миршавий. Коло стола ніяково замовкають. Встає поволі Мамай. Обличчя його страшне.
М а м а й. Грайте, музики! Чого замовкли? Панич повернувся до свого палацу. Грайте, музики!..
Музики грають.
Танцюй, прапорщику, розваж нас!
Деиікінець остовпів від несподіванки.
Танцюй, тобі кажу!
Під поглядом Мамая прапорщик починає танцювати. Урочисто, без
руху сидить уряд.
Заходять — огрядний козак у шапці з шликом і ад'ютант його. Стають, схрестивши руки на грудях.
Мамай (коли музика стихла). Ти чекав на нашу відповідь, отамане, ось прапорщик уже одержав, і ти одержиш, ми не затримаємо... Банда твоя стоїть за селом, двісті шабель з кулеметами, а ти прийшов до пас зуби замовляти, чи що?
Отаман (скидає шапку). Чолом б'ю, панове товариство! Державні люди єсте, не баритеся з відповіддю, а я теж не забарюся з військом підійти, до бою стати, республіку рятувати... Я привів курінь смерті отамана Петлюри.