Повернувшися з гостями з псарного двору, Кирило Петрович сів вечеряти і тоді тільки, не бачачи Дубровського, спохватився, де він. Люди відповіли, що Андрій Гаврилович поїхав додому. Троєкуров звелів негайно його догнати, і повернути неодмінно. Зроду не виїжджав він на полювання без Дубровського, досвідченого і тонкого цінителя псових якостей і безпомилкового розв'язувача всіляких мисливських суперечок. Слуга, що помчав за ним, повернувся, коли ще сиділи за столом, і доповів своєму панові, що, мовляв, Андрій Гаврилович не послухався і не хотів повернутися. Кирило Петрович, як звичайно, розпалений наливками, розгнівався і вдруге послав того самого слугу сказати Андрію Гавриловичу, що коли він зараз же не приїде ночувати в Покровське, то він, Троєкуров, з ним навіки посвариться. Слуга знову помчав, Кирило Петрович, вставши з-за столу, відпустив гостей і пішов спати.
На другий день першим його запитанням було: чи тут Андрій Гаврилович? Замість відповіді йому подали листа, складеного трикутником; Кирило Петрович наказав своєму писареві читати його вголос і почув таке:
"Добродію мій премилостивий,
Я до того часу не маю наміру їхати в Покровське, поки не вишлете Ви мені псаря Парамошку з повинною, а буде моя воля покарати його чи помилувати, а я терпіти глузувань від ваших холопів не маю наміру, та й від вас їх не стерплю, бо я не блазень, а старовинний дворянин.— З цим залишаюсь покірним до послуг
Андрій Дубровський".
За нинішніми поняттями про етикет лист цей був би дуже непристойним, але він розсердив Кирила Петровича не дивним складом і настроєм, а тільки своєю суттю. "Як,— загримів Троєкуров, скочивши з постелі босий, — висилати до нього моїх людей з повинною, він у праві їх милувати, карати!—та що це він справді задумав; та чи знає він, з ким зв'язується? Ось я ж його... Наплачеться він у мене, знатиме, як іти на Троєкурова!"
Кирило Петрович одягнувся і виїхав на полювання із звичайною своєю пишнотою,— але полювання не вдалося. За весь день бачили одного тільки зайця, і того упустили. Обід у полі під наметом також не вдався, або принаймні був не до смаку Кирилові Петровичу, який побив кухаря, вилаяв гостей і, повертаючись додому, з усіма своїми ловчими навмисне поїхав полями Дубровського.
Минуло кілька днів, і ворожнеча між двома сусідами не вщухала. Андрій Гаврилович не повертався в Покровське, Кирило Петрович без нього нудьгував, і досада його голосно виливалася в найобразливіших висловах, які завдяки старанням тамтешніх дворян, доходили до Дубровського виправлені і доповнені. Нова обставина знищила й останню надію на примирення.
Дубровський об'їжджав якось мале своє володіння; наближаючись до березового гаю, почув він удари сокири і за хвилину тріск поваленого дерева. Він поспішив у гай і наїхав на покровських мужиків, що спокійно крали в нього ліс. Побачивши його, вони кинулись було тікати. Дубровський з своїм кучером піймав із них двох і привіз їх зв'язаних до себе в двір. Троє коней, що належали ворогові, стали тут же здобиччю переможця. Дубровський був дуже розгніваний; досі ніколи люди Троєкурова, відомі розбійники, не насмілювались бешкетувати в межах його володінь, знаючи про приятельський зв'язок його з їхнім паном. Дубровський бачив, що тепер користувалися вони розривом, що стався, і вирішив, всупереч усім поняттям про право війни, провчити своїх полонених пруттям, яким запаслись вони в його ж таки гаю, коней віддати в роботу, приписавши до панської худоби.
Чутка про цю подію того ж дня дійшла до Кирила Петровича. Він спаленів і в першу хвилину гніву хотів було з усіма своїми дворовими вчинити напад на Кістеньовку (так звалося село його сусіда), зруйнувати її дощенту і обложити самого поміщика в його садибі. Такі подвиги були йому не вдивовижу. Але думки його незабаром набрали іншого напряму.
Походжаючи важкими кроками туди й сюди по залі, він глянув ненароком у вікно і побачив, що біля воріт зупинилася тройка; маленький чоловік у шкіряному кашкеті і фризовій шинелі зійшов з візка і пішов у флігель до прикажчика; Троєкуров пізнав засідателя Шабашкіна і звелів його покликати. Через хвилину Шабашкін уже стояв перед Кирилом Петровичем, кланяючись раз по раз і з благоговінням ждучи його наказів.
— Здоров, як пак тебе звати,— сказав йому Троєкуров,— чого завітав?
— Я їхав до міста, ваше превосходительство,— відповів Шабашкін,— та й зайшов до Івана Дем'яновича дізнатися, чи не буде якого наказу від вашого превосходительства.
— Якраз до речі заїхав, як пак тебе звати; ти мені потрібен. Випий горілки та вислухай.
Така ласкава зустріч приємно здивувала засідателя. Він відмовився від горілки і став слухати Кирила Петровича з найбільшою увагою.
— У мене сусід є, — сказав Троєкуров,— дрібнопомісний грубіян, я хочу відібрати у нього маєток — як ти про це думаєш?
— Ваше превосходительство, коли є які-небудь документи або...
— Брешеш, братіку, які тобі документи. На те укази. В тому-то й сила, щоб без усякого права відібрати маєток. Стривай, однак. Цей маєток належав колись нам, був куплений у якогось Спицина і проданий потім батькові Дубровського. Чи не можна б до цього причепитися?
— Важко, ваше високопревосходительство; певно цей продаж проведений законним порядком.
— Подумай, братіку, пошукай гарненько.
— Якби, приміром, ваше превосходительство могли яким-небудь чином добути від вашого сусіда запис або купчу, в силу якої володіє він своїм маєтком, то звичайно...
— Розумію, та ж біда —у нього всі папери згоріли під час пожежі.
— Як, ваше превосходительство, папери його згоріли! чо-чого ж вам краще?—в такому разі звольте діяти за законами, і без усякого сумніву матимете ваше цілковите задоволення.
— Ти гадаєш? Ну, гляди ж. Я покладаюсь на старанність, а щодо подяки моєї, можеш бути певен.
Шабашкін уклонився майже до землі, вийшов геть, і з того ж дня почав клопотатися в задуманій справі, і, завдяки його спритності, рівно через два тижні Дубровський одержав з міста запрошення дати негайно належні пояснення щодо його володіння сільцем Кістеньовкою.
Андрій Гаврилович, здивований несподіваним запитом, того ж дня написав у відповідь досить грубого листа, в якому повідомляв він, що сільце Кістеньовка дісталось йому після смерті покійного його батька, що він володіє ним за правом спадщини, що Троекурову до нього діла ніякого нема і що всяке стороннє зазіхання на цю його власність є ябеда і шахрайство.