Професор Пшестшегальський цілою долонею стягнув свої величезні вуса на губу і на бороду, втер тим способом піну з пива, але й сховав злосливу усмішку. Ромко не дивився на нього і почував себе несвобідним.
— Що тепер матура? — почав гофрат.— Тепер се жарт! Здають лише кілька предметів і переходять більшістю голосів, хоч дечого не здали... що то за іспит?! То за моїх часів була матура! Цілий день, всі предмети, навіть релігія... від рана до півночі! Ми пріли, а тепер!..
— Всі гімназії тепер дрантиві,— не в гнів сказавши вам, пане професоре! — сказав радник Пацюра.
— Прошу, мене се не ображує, я сам то кажу,— відповів професор.— За моїх часів за тютюн гонили з гімназії, за ковзанку давали вісім годин карцеру, а тростиною били в те місце, де ноги виростають, навіть у вищій гімназії. І все-таки ліпше було. Ми вчилися!
— Субординація була! — замітив майор.— Не бабська педагогія: bitte, wollen Sie, geruhen Sie, seien Sie so gnädig '.
Радник Шіц не мав часу говорити, бо що випив велику склянку пива, воно зараз спливало з нього потом з лисини і широкого товстого лиця, і він жадав знову пива. Радник Бобрецький, худенький, заниділий в службі судовик, мало говорив. Ромко випив уже давно свою склянку пива і ждав на другу. ^
— Вип'єш ще? — спитав батько.
— Вип'ю.
Друга склянка не знати коли щезла в горлі Ромка. Батько й не зауважив.
Більше й менше старі діди заговорили тепер про війну на Балканах. Тут вже майор вів розмову, мов свій батальйон, а товариші побожно слухали. Ромко страшенно нудився, слухав з годину, ждав, чи батько скаже дати третю склянку пива, і вкінці шепнув йому: "Ходім!"
— Уже хочеш спати?
1 Будьте ласкаві, бажаєте Ви, зволите Ви, будьте так милостиві (ні м.).
— Хочу.
— Ну то ходім! Заплатили й вийшли.
— Може би, ще до цукорні? Я нап'юся чаю, а ти морожене з'їси,— заохочував батько.
— Та хто би до цукорні йшов?! Се для жінок. Ходім краще до кав'ярні, де музика грає,— відповів син.
— Де ж грає? бо я не знаю.
— В Ельдорадо.
— Звідки ти те все знаєш? — дивувався батько.
— Штука знати, як афішів і вивісок повно на кождім кроці! Але ще краще буде, як підемо спати. Се найрозумніше.
— Правду кажеш! — згодився батько і по дорозі навчав сина: — Ти бачиш, як я жию: скромно і чесно... Видатків багато, дорожнеча, нема звідки і за що... І замолоду не гуляв і тепер не можу і не хочу. Тішуся, що й ти такий скромний і порядний, не розтратний...
— Я ще ту корону маю, що мені тато дали,— похвалився син.— А палицю купила мені мама.
— Що там палиця! Дурниця! А от коби ти здоровля шанував, за фартушками не бігав, не пиячив, не курив — се важне! Я дуже тішуся, що ти ще такий невинний... Я сам, бачиш, цілими днями в уряді,— гірка година! — не маю навіть коли з дітьми поговорити. Але, слава богу, у мене діти добрі... мама пильнує...
Прийшовши додому, радник зараз поклався в ліжко. Ромко приступив до мами в кухні і шепнув їй:
— Я ще піду на хвилину в місто.
— Не йди, Ромцю, прошу тебе!
— Мамо! адже я вже дозрілий чоловік і не панночка! Я зараз верну. Прошу, прошу...
Ромко поцілував маму в руку, мама його в чоло — і се значило, що може піти.
— А не бався! Возьми собі ключ від мешкання!
— Я не забавлюся!
— Не можу йому відмовити, він нині по матурі,— немов оправдувалася пані радникова перед кухаркою.— Тільки ти панові не кажи нічого!
^— Я не скажу!
В чверть години потім Ромко сидів уже з товаришами, що також здали матуру, в шиночку "Під сорокою". Перед ним стояла велика склянка пива, і він бавив товаришів оповіданням про свого батька:
— Знаєте! запросив мене мій старий нині на пиво. Дав мені дві малі склянки пива, а за третю й не питався! А пиво таке, як сметана! Чиста мука! І корону дав мені — ха-ха-ха! Знає, що коштує кавалерське життя! — Кельнер, пива! Для всіх! Я плачу!
Аж тепер Ромко забавився!
Вернув о третій рано і ледви зайшов до своєї комнати коло кухні. Мама помагала йому роздягнутися, бо він не мав сили. Потім прикладала йому зимної води до голови. Хоч все робила дуже тихо, радник таки збудився.
— Що там сталося? — спитав, коли жінка вернула до спальні.
— Ромкові зробилося недобре.
— Та він лише дві малі склянки пива випив!
— І зашкодило йому,— відповіла жінка.
— Що то значить, як чоловік непризвичаєний! — зітхнув батько, натягаючи на себе ковдру.— Де йому до пива?! То ще хлопець незіпсований — молодий... Від одного папі-роса в голові закрутиться... Але чей ніщо злого йому не буде?
— Не бійся! Можеш спати!
Радник обернувся і старався знову заснути.
1913