легені спорожніли так, що вода ввірвалася б у них, якби лиш трохи не втримати губи стиснутими, Северин почував себе дуже живим, він розумів усім тілом, що існує — мак симально радісне, важливе і мудре, він перестав рухатися — і відразу ж його понесло догори, води над ним ставало все менше, назустріч пливла жовта пляма, Северин надто швидко проминув її і через силу повернув лице вниз; то Птаха протискалася до дна, вона була ціла, погляд не роз кладав її на ультраструктури таємної топографії;
зворотний бік поверхні, потім навпіл — вже над, ще під водою, відразу над полем озера, вода все нижче, встанов люються межі берегів;
згори було видно все навколо озера — на самому березі, розділеному перпендикулярними до країв води лініями викладеного каміння, висіяних рослин, ровів, тріщин, стін або просто проведеними по піску, сходилися найрізноманіт ніші ландшафти (гори, фраґменти міст, ліси, пустища, ботанічні сади, канали), які тяглися вузькими смугами далеко від озера, як промені, не зважаючи один на одного, на кожнім відтинку берега діялося щось інше, сусідства часом були неймовірні, заборонені, неправдоподібні, але озерам властиво поєднувати все зі всім, все від усього віддаляючи;
Северин бачив себе на кожній ділянці, він водив горами різних людей, їхні інтереси ставали його новим ремеслом, їхні потреби — його потребами, їхня мета — його метою; чітко періодизуючи життя, він ночував на снігу, в чужих ліжках, у норах, косив сіно, фотографував рослини, рахував звірів, чекав у передгірських містечках жінок, зносив із гір позбиране сміття, варив ґлінтвейн, вистелював черевики мохом, готував зрізи і мікроскопічні препарати, долітав на дельтаплані до неприступних скель, придумував і складав альпінарії і кам’яні сади, замерзав і відмерзав, не пам’ятаючи, де пив, забиваючи пам’ять, падав у холодні ріки, перепливав озера, ловив руками змій і відлежувався після зміїних укусів, збирав гербарії, сушив коріння, листя, винаходив чаї, які означували місця, вилазив виноградом на балкони, вилазив на скелі, не користуючись жодним обладнанням, не дбав про самовираження і самореалізацію, пересідав із поїздів на поїзди, шукав мінеральні джерела, капища, рослини, галюциногенні гриби, відводив із гір до міста божевільних дослідників, котрі не знали дозування, задихався від болю в голові, місяцями вмирав і оживав у лікарнях, розглядав ультраструктури, без змоги встати з ліжка, раптово присідав, збитий несподіваними навалами ультраструктур, втра тивши надовго орієнтацію і блукаючи насліпо, вивчав рослини і їхні місця, жив у паралельному світі ультра структур, не гублячись, і, незважаючи на незрячість, збирав ягоди у гомеопатичних дозах, просякав димом, запахами трав, потоків, кори, великих кудлатих псів, падав у прірву, коли від нападу ультраструктур скеля перетворювалася на побільшені ландшафти, за які насправді рукою не втри матися, годував птахів і звірів, розказував жінкам про ультраструктури, про дивовижні зовсім інші світи, які поруч, робив із ними так, як навчився у рослин, залишався сам, коли ті не витримували життя поруч з хворобою, вирощував цикламен і крав іриси, купував у букіністів мапи гір, пере ховувався у цитаделях, курив безліч сиґарет, кожна була якась інша, кожен раз він був іншим, в іншому місці, знаючи інше і люблячи інших, медитуючи на воду, вогонь, каміння, хмари, інше пам’ятаючи, він збирав горіхи, вводив у вену анальгетики, палив під печами, переважно мовчав, відпро ваджував Млинарських до мосту, найкраще визначав рос лини, найкраще знав гори;
Северин відчував, що швидкість дуже велика, він не міг вже розрізнити лиць, потім — рук, потім — фігур, до озера збігалися дахи, шпилі, мости, кладки, мансарди, веранди, ґалереї, ґанки, балкони, комини, дерева, виноградники, скелі, зруби, річні острівки, бастіони і форти цитаделі, сади, городи, ожинові нетрі, сходи, каплиці, скелі, пустища і смітники, колії; все це зі всіх боків закінчувалося горами, безконечними переходами гір у гори, було спокійне від такої краси; з більшої висоти сукупність усіх ландшафтів виглядала як цитологічна мікрофотографія, як топографічна мапа, як томограма мозку, все це нагромадження розумілося формою, котра вміщує озеро, пляму, котра лучить тривання…
…
…
…Северин відкрив очі і подивився на годинник: минуло двадцять хвилин, Птаха ще медитувала. Він забрав сиґарети, погасив піч, потім підпалив запальничкою томограму і вкинув її до печі, полив араукарію молоком, призначеним для кави, випив схололу каву й одягнув дуже великий і тяжкий плащ, пошитий з пледів, вийняв сиґарету з пуделка і поклав її окремо в бічну кишеню.
Він хотів покликати Птаху, але вирішив, що не варто перебивати. Але вже не відніс на місце її светрів, а кинув коло неї на підлогу. Він поспішав, щоб добігти до нічного поїзда в гори. Птаха отот побачить, куди йти, якщо захоче.
Северин вирішив припалити ґалуаз аж на мості. Смак кави за той час ще не мине.