Довбуш, або Громовий топір і знахарський хрест

Сторінка 3 з 13

Федькович Юрій

Довбуш
Дістану —
Хоть най і всім циганам гробом стану!
(Пріч.)

ДЕСЯТА СЦЕНА
Секретар сам.
Секретар
Великий з тя гробар!.. Ха-ха, ха-ха!..
Нам, дипломатам, до Дзвінок у школу
Ходить бй ще, єй-богу! Так казав
І наш учитель на колегії
У єзуїтській школі. О-о-о!
Що ж був се за учитель!.. Над усі
Учителі!.. А особливше всіх
Мене він поважав, і жалував,
Для чого я у єзуїтський орден
Не записався. Ба! Я ж думаю,
Що лучче єзуїтом діськи бути,
Як ним лиш зватися. Се я, бувало,
Му кажу і доводжу, що таких
Багато більше в світі, як тих, званих,
А він регочеться та моргає.
Відтак знов був він особливший знавця
Усіх дворів шляхоцьких в цілій Польщі,
І всі їх тайни, всі традиції
Так акуратно знав, неначе він
Враз з ними зріс!.. А там знов хто іде?
Жебрущий монах? Бідний ти, старушку:
Приніс — і понесеш порожню пушку!..

ОДИНАДЦЯТА СЦЕНА
Жебрущий монах з бесажками і з паличков. Т о й, що перше.
Монах
Слава Спасителю!
Секретар
Вовіки слава!
Чи ви лиш, отче, прічком не зблудили?
Монах
Єсли не найду того, що шукаю..*
Секретар
І хто се має бути?
Монах
Єзуїтський
Школяр.
Секретар
На йм'я?
Монах
(виймає лист і подає єго секретареві)
Читайте!
Секретар
Га! Мій давній
Учитель! — і до мене!
Монах
Коли так,
То моя місія удалася.
(Нишком.)
Тепер ще до маршалка нищечком.
(Голосно.)
Бувайте ж ми здорові в добрий час!
Та не забудьте часом і за нас!
(Пріч.)
ДВАНАДЦЯТА' СЦЕНА
Секретар. Пізніше: маршалок, трабант и, слуги з луш-
ницями.
Секретар
'(прочитавши лист)
І се він навіть знає: що я люб'ю
Княгиню!? О ти, боже провидінє,
Ти зовсім злишнє, відколи Лойола
То своє посадив на твій престів!
А также пише ми, аби я слідив
За тайником в архівах сего замку,
Де дуже важні документи найду,
Котрі ся тичуть і княгині, і
Єї вітця, і матері, і роду,
І що дадуть мені над нев всю власть —
А то таку велику, що мені
Она ся і не снила! Пише также,
Що му уся прихильність воєводи
Для русинів свідома є, і як
Би можна тому лиху запобічи.
А тут знов, при кінці, мені він пише,
Що наш маршалок — близький му свояк
І що дістав вже розказ в кождім ділі
Мені служити, де лиш загадаю.
Чого ж мені у світі більше треба,
Коли зо мнов в союзі пекло й небо!?
До діла ж!
(Плеще в долоні.)
Ге, маршалку! Ге, трабаити!
Кликані виступають з лушницями і стають наокола.
Се розказ воєводи: у сей час
Всіх гуцулів оперед замку скликать!
Сьогодні ж день Варфоломія в них,
Тож легко буде їх усіх зібрати.
А сли питати будуть, о що ходить,
То відповісти їм, що річ іде
О волю гуцулів. А кінні два
Післанці най стоя напоготові —
Се про случай, єсли би треба було
Від мене з листом князя здоганяти.
До діла ж!
Усі направо і наліво — пріч.
І похід мій розпочатий.
Кому на зиск? Кому знов на утрату?
Заслона
ДРУГЕ ДІЛО
ПО Д Р я
Розвалини одного монастиря або замку при гостинці. Ватрак находиться
в однім побочнім закамарку — але так, що лиш блиск огню відбивавсь
і цілу подрю освічає. Спереду, направо і наліво — великі скрині на но-
гах, котрі также яко столи служя. Попри скрині — стільці (крісла). На
правій скрині — великий єгипетський папірус і усілякий знахарський
наряд, а на лівій скрині — дзеркало і усілякі дівочі оздоби. Ніч. На обох
скринях стоя старосвітські каганці, але не засвічені.
ПЕРША СЦЕНА
Довбуш і Джимір надходя з лівого боку і стають на гостинці.

Д ж и м і р
Як Джимір звуся, сего я не знав!
То Дзвінка — щоб убійниця!?
Довбуш
Чи ж не?
Хіба старого Дзвінку Штефана не
Она строїла?
Джимір
Дуже може бути!
А вїдки ж ти се знаєш?
Довбуш
А від Чори,
Джимір
Від того знахаря доньки, що він
У сих розвалинах живе?
Довбуш
Від неї.
Джимір
Богдай же ж тих дівок!.. Але яку
Циганочка могла причину мати
Тобі се уповісти?
Довбуш
И ти питаєш!..
Хіба дівочі нісенітниці
Мені у голові? Досить на тім:
Вертаючи, трудний, раз з полювання,
Сів припочить я у отім шатрі.
Тогді мені циганочка хороша
Про Дзвінку і вповіла.
Джимір
Ха-ха-ха!
Та і воробчика імила в сітку!..
Довбуш
Ти що се кажеш, Джимір!?
Джимір
Дивно ти?
Мені знов — ані раз! Хіба не має
Кожда краса тебе на аркані?
Довбуш
О, що б я міг на се ти відповісти:
Якби мені самому ся любило!..
А так... О, се недоля моя крайна,
Котра мене в нещасте ще вжене
Так, як мене она уже угнала
Убійниці в пекольні єї шпони!..
А люди ще дивуються, що я
Жіноче сватане ненавиджу
Гірш чорта!..
Д ж и м і р
Задля того ж і мені
Се дивно, як се сватане циганки
Тя не обурило?
Довбуш
Ти що се кажеш!?
То й Чори приятельство — має бути
Таке-то сватане?
Д ж и м і р
Що ж іншого?
Хоть хитре і не впрост — але однако
Жіноче сватане.
Довбуш
(обурений)
О, се она
Попам'ятає!
Д ж и м і р
Що попам'ятає?
Одного дурня, що попавсь в капкан?
Она не з тих дурних!
Довбуш
А як той дурень
Дурителя одурить?
Д ж и м і р
Вже тогді,
Як у капкан попався? Бідний дурень!..
Але вже доста тих дурниць нам на
Сегодне, а тепер послухай друга
І гуцула: невіста слабодушна —
І слабодушності судилася,
Відколи світ і доки сего світа;
Але коли кріпкий, желізний муж
Не може окротити своє серце —
Не може окротить его як муж,—
Для чого ж жінка свої слабості
Би мала ся встидати? Задля того ж
Мовчи мені о мсті і о відплаті,
Бо меш до жуса ще і злодій зватись!
(Прій.)