Майк Ферстін, секретар" Ендрю ліг на ліжко, усміхаючись, посміюючись у думці, позираючи на картонну коробку. А потім, сам не відаючи як і чому, він заплакав. Він плакав обережно, неголосно, не поспішаючи, так що ніхто ні внизу, ні за стіною не міг його почути.
— Я почекаю її,— сказав він.
А потім заснув.