* * *
Годинник вибив четверту, а вказівки показували сьому. Казьо пробудився і, лежачи видом до стіни, почав виспівувати: "Циліндер, циліндер, циліндер — фрак, фрак, фрак, то єсть культурний німецький знак". Потом змовк і, не обертаючи виду, питав: "Дора, ти спиш? А, спиш!" — і він, обернув руку назад, бажаючи ухопити її і збудити. "А, хитруєш... ні!.." — і він раптом перекотився на другий бік. "Немає? так рано... Дора! До-ора!" — гукав він. "Ну, чорт з тобою..." — балакав далі, позіхаючи і потягуючись; потім знову заспівав "циліндер". Він почував себе сьогодні незвичайно добре. Правда, те, що не було біля нього Дори, що вона так рано встала з ліжка, псувало його ранішній план: вона завтра поїде, а він хотів ще скористати з двох ранків. "Марина, Ма-арина!" — закликав він. Ввійшла служниця в підтиканій спідниці, з опаленими великими ногами і стала чекаючи. "Зроби гер.бату і поклич паню!" — казав він, дивлячись через голову на служницю і крутячи рукою вус. Служниця мовчки осміхнулася і вийшла. Потім він устав, одягнувся і вийшов до саду стрінути Дору; пройшов, гукаючи, стежка^ми до рова і виглянув на поле. Побачивши Дору, перестрибнув через рів і пішов до неї.
Сонце вже висушило болото на ногах, руках і спідниці, а вона спала. Він надійшов до неї і став здивований. "Що вона, здуріла?" — погадав він і почав будити. Вона розплющила очі, але раптом зажмурила, бо ясний світ сонця засліпив зір. Вона полежала ще хвилину, потім сіла і мовчала, не в змозі відірватися від сну. Голова була тяжка і боліла, а вражіння ранку зближалося до уяви. Вона злякалася сього вражіння, наче страшного привиду, схопила Казя за шию, зачала цілувати, примовляючи: "Мій Казюньо, мій любий!" Він не міг утримати рівноваги і упав їй на коліна, відпихаючи і кажучи: "Що ти здуріла, чи що? Чого ти тут?" Вона не дала йому розпитувати далі і затулила миттю долонею його уста. Цвікер Казя злетів на землю, а вона, обхопивши Казя вільною рукою за шию, цілувала; цілувала так часто і так сильно, аж поки не відперла на другий план ту мару, що страхала її зранку. Потім швидко відіпхнула його з колін, раптом підхопилася і з незвичайною веселістю промовила: "Ну, йдемо на сніданок!" — "Але де ти, де ти в грязюку влізла?" — питав Казьо, шукаючи цвікера. "Се я так через рів скочила".— "Дурна!" — відрубав він, накладаючи цвікер і покручуючи вуса; потім заспівав "циліндер". Вона зачала, йому підтягувати; він вхопив її під паху і, надавлюючи пальцями груди, всміхався; почав в такт пісні підскакувати та підбігати; перестрибнули вдвох через рів і, сміючись, сховались між деревами.