К у з ь м а. А той... а може б, ми їх якось... Чекайте, а в Гороховім нема лікаря?
Гнат. Ну, то що? Як же ти з Горохового привезеш його сюди?
Корольчук. Та нема там, здається... Нема, казав цей лікар...
Кузьма. Ех, шкода! А то б з Горохового...
Гнат. Та що ти верзеш дурницю!.. "З Горохового, з Горохового". Як же ти привезеш з того Горохового?
Кузьма. А так... Сів би Остап на паровоза та й поїхав би у Горохове... Не в губерню, а в Горохове... Хто його може спинить?
Гнат. А правда! Остапе?
Корольчук. Та нема ж там лікаря.
Всі замовкають.
Гнат. Що ж робить?
Корольчук. їхати в губерню? З цим пакетом? А не
їхати — значить її на смерть оддати?.. Ух! (Люто підніма стілець і хоче тріснути ним об підлогу).
Гнат (спиняючи його). Тихо, Олю стривожиш...
Корольчук. Ну що ж робить?! Ну? Радьте ж, якого чорта! Що робить? Бо я візьму й розіб'ю собі голову, вона нікуди не годиться... Я нічого не можу придумати... Говоріть. Рішайте. їхати в губерню?
Гнат і Кузьма мовчать.
Корольчук. Ну, говоріть же... Рішайте. Гнат (тихо). Ти сам рішай... Корольчук. Я сам, я сам...
Кузьма. Узять товаришку Олю і їхати... той... та й їхати з нею в Горохове.
Корольчук. Не можна її рушити, вона помре... І чого в Горохове? Чого? Що там є? Лікар? Нема там лікаря!
Лікар (із скринькою, поспішно входячи). Що таке? Що трапилось? (Дивиться на Олю).
Корольчук. Ідіть сюди. (Виймає папір, розгортає, показує). Бачите?
Лікар (читає, обурено). Ах, падлюки!! Ах, мерзотні створіння!..
Корольчук. Що робити тепер?
Лікар. Піти, показать їм! Шпурнути їм в морду цей папір!
Корольчук. Ну, то що? Вони зовсім не дадуть паровоза. А Оля помре. Старий кат продасть її.
Лікар. Ах, які ж люди!.. Рідну дочку засуджує, старий мерзенник!
Корольчук. Ні, він її рятує. Тільки як?! Н-ну, чекай же ти!.. (До Лікаря). Слухайте, зробіть, щоб вона могла поговорити з нами. Можете?.. Все одно тепер. Хай вона... Так! Хай вона рішає... Слухайте, це напевне, що в Гороховім нема лікаря? Це ж велика станція. Не може бути. Можна ще так зробити. Сісти на паровоз, взяти її й одвезти в Горохове.
Лікар. Як? Вони ж не дадуть паровоза?
Корольчук. Сказать їм, що їду в губерню. І заднім ходом, назад. Це можна... Тільки... чи видержить вона?
Лікар (мнеться). Не знаю... Як казати щиро,— нема надії... Може б, якось ще з ними? Га? (Хита на другу хату).
Корольчук. Ні, з ними більше нічого! З ними потім будемо говорити. Ну, нічого... Робіть їй щось. Вона мусить це знати... Все одно. Робіть...
Лікар. Але це її схвилює.
Корольчук. Все одно. На годину раніше, на годину пізніше. Та робіть, ради бога. Що ви хочете, щоб я в губерню їхав, чи що?
Лікар. Добре. (Поспішно виймає інструменти, підходить до Олі й робить їй впорскування).
Всі підходять ближче й слідкують.
Оля (підводить голову, оглядає всіх). Що таке? Що трапилось?
Корольчук. Олю!.. Ти не той. Не хвилюйся... Тут така історія... Треба тобі знати... Розумієш, ти... той... у тебе куля в легені.
Лікар. Позвольте, я скажу...
Оля. Ні-ні, хай говорить, що таке? Ну, я знаю... Ну?
Корольчук. Ну, і той... Тільки ти не думай нічого... Чи той... Тобі треба операцію. Ми хотіли з губерні привезти хірурга. Розумієш?
Оля. Ну-ну...
Лікар. Спокійніше, ради бога, спокійніше... Не треба так... Ляжте, Олю...
Оля. Нічого, нічого, я себе почуваю добре... Ну? Та що далі?
Корольчук. Ну, треба хірурга... Розумієш? Щоб кулю з грудей... І паровоз давали... Твій батько і начальство... Але... Вони той... казали, що тільки лікаря привезти, але обдурили й ось, бачиш (показує папір),— це папір в губерню... а тут хімічно написали, щоб прислали салдатів... Розумієш?.. І тепер...
Оля (лягаючи безсило). І ти хочеш їхати? Корольчук. Я не хочу, але... твоя рана грозить тобі... Це дуже небезпечно...
Оля. Слухай, як ти поїдеш, я розірву руками рану.
Всі переглядаються.
Корольчук. Я не поїду, але... (Хапа себе за голову).
Кузьма (до Лікаря). А може, той... може, якось в Горохове можна?
Лікар. Немає лікаря в Гороховім.
Оля. Що Горохове? Що Горохове?.. Хто хоче їхати в Горохове? Остапе, ти їдеш в Горохове?
Корольчук. Та там же нема лікаря...
Оля. Але ти поїдеш? Поїдеш?
Корольчук. Я не можу їхати...
Оля. Чому? Вони ж дають паровоза. Ти можеш поїхати
13!
355
не в губерню, а в Горохове. (До інших). Правда? Це ж можна? Гнате, хіба не можна?
Гнат. Та звичайно... Але в Гороховім нема лікаря...
Оля. Та навіщо лікар? Я ніякого лікаря не хочу...
Лікар. Ради бога, не хвилюйтесь, спокійніше...
Оля. Я все одно помру. Мені не треба лікаря... Чуєш, Остапе? Я тобі покажу, коли ти поїдеш в губерню за лікарем, я все одно помру... Ти їдь в Горохове! Чуєш? Поїдеш?
Лікар (дає їй нюхати). Молю вас, спокійніше...
Оля (нетерпляче одпихає його руки). Ах, почекайте! Остапе, скажи: ти хочеш дати мені радість? Скажи?
Корольчук (понуро). Радість тим, що... Ні, не можу я!
Оля. Ну так я все одно помру... (Лягає на подушку, знову підводиться). Остапе! Поїдеш?
Корольчук (довго мовчить, нарешті глухо говорить). Поїду.
Оля. Дякую. (Лягає).
Корольчук (Гнатові). Поклич старого.
Гнат стукає в двері.
Оля (знов підводиться, шепотом). Значить, скажете, що в губерню? Правда? Добре?! (Лягає).
Лікар складає свої ліки в скриньку. Входить Качуренко.
Корольчук (до нього). Я їду зараз... Прошу бути коло Олі...
Качуренко. А як їй? Лучче хоч трохи? Лікар (дивиться на Олю. Та лежить з закритими очима). Та... трохи лучче, але... Олю!..
Оля не обзивається.
Лікар. От вона знов... в забуття впала. Ну, тим краще! (До Качуренка). Треба бути коло неї весь час. Як щось трапиться, кличте мене...
Корольчук. Ну, значить, можна... (Підходить до Олі, нахиляється, цілує, поспішно одвертається й майже біжить з хатиу.
Качуренко. Остапе Гавриловичу! Остапе Гавриловичу!
Корольчук (зупиняючись в дверях). Що? Качуренко. Не забули пакета? Корольчук (дивиться нерозуміючими очима). Що?.. Пакет?
Качуренко. Пакет, папір... До начальства...
Корольчук. А-а... Пакет?.. (Чудно посміхнувшись). Ні, не забув. І не забуду! Чуєте? (Виходить, за ним усі).
Качуренко непорозуміло дивиться їм вслід, потім помалу вертається й іде до Олі. Та неспокійно ворушиться, бурмоче щось. Качуренко тоскно дивиться на неї. Хутко входить Офіцер. Качуренко одходить од Олі.