Леокадія Л ь вЛ в н а. Для тебе підслухувала! Ти ж довірлива, як пташеня...
Кіра Карлівна. Час вам піти погуляти, мамо!
Леокадія Львівна. Драстуйте, я ще й винувата! (Виходить, утираючи очі)
Л і л я. Шпигувка противна!
Кіра Карлівна. Який лексикон!
Ліля. У тебе вчилась! Думаєш, вона мені хоч раз казку розповіла? Гидоту та плітки. Співає непристойних пісень, коли гадає, що ніхто її не чує! Дриґає ногами, як припадочна! У всіх бабуні, як бабуні...
Кіра Карлівна. Не кажи так! За молодих років вона виступала на сцені!
Ліля. Уявляю собі! Бабуся повинна бути в житті, як будинок відпочинку... Смачні пундики пекти... На спицях плести... Казки розповідати... Турбуватися про всіх... А наша? Підслухує, дядька Пахома дражнить, спить до десятої години... Нащо дядько терпить, старий ліберал?
Кіра Карлівна. Хто старий? Та що ти, ЛЇлю? Пахом зовсім не старий. Тридцять років — середній вік навіть для жінки!
Ліля (ходить по кімнаті). Ні, з тобою важко домовитися.... Приходжу порадитися з рідною мамашею, а до неї тисяча кілометрів бездоріжжя...
Кіра Карлівна. О золота молодість! Чи не затужило часом серденько?
Л і л я. Хто— це має до тебе прийти?
Кіра Карлівна. Надзвичайна особа. Я все збираюся розповісти горо нього письменникам. А то вони все вигадують, вигадують фальшиві сюжети, навіть по радіо передавали, що не вдачають життя...
Ліля. Як ™ любш побалакати, мамо!
Кіра Карлівна. Уяви собі сюжет. Високоморальна пара. Вона й він. Одруження. А тим часом з'являється красунь і закохується в неї до нестям-и. Але — гай-гай! — вона одружена. Тоді фатальний красунь зникає безвісти... Партизанські подаигй... Скупе оповіщення: "Розстріляно на світанні!.." А тим часом минає одинадцять років...
Л і л я. І він жтшй?
— Дзвінок у передпокою. Кіра Карлівна. Це в його характері, Лілічко,— не писати, не попереджати... Примчати, взяти телефонну трубку, набрати номер і — сільвупле *?..1
Входить Опалас А по л л он о в и ч Г ер, дещо пом'яте обличчя, поголений і прикро напудрений. Букет у руці.
Опанас Аполл. онови ч. Пунктуальність — моя друга натура! Можна? (Підносить квіти.)
Кіра Карлівна. Драстуйте! Боже мій! Ви анітрішечки не змінилися! Милості просимо!
Опанас4 Аполлонович. Радий бачити вас, Кіро Карлівно. (Цілує руку.) Зустріч старих друзів завжди чимсь смутна. Чи не правда? А ця юна грація? Невже ваша донька?!
Кіра Карлівна. Привітайся, Лілю. Ти, певно, не пам'ятаєш дяді Фані? Він дуже любив тебе на руках носити...
Опанас Аполлонович. Єдине, про що я зараз глибоко вболіваю, це те, що мало носив на руках таке чарівне створіння!..
. Л і л я. Драстуйте. Ні, не треба цілувати! (Висмикує руку.) Мамо, мені вже час погуляти?
Кіра Карлівна. Іди, іди, моя доню...
Ліля виходить з кімнати.
Опанас А л о л л о .но в и ч. Чудесна дівчинка!
Кіра Карлівна. Звичайно! Я ж її "мати...
Опанас Аполлонович. Мати?! Ви подруги, старша й молодша! Вечірня аврора 1 й аврора вранішня...
Кіра Карлів'ня. Ти такий же милий! Не можу опам'ятатися, Фанічко! Боже мій! Одинадцять років розлуки! Для жінки майже вічність...
О.панас Аполлонович. Для мужчини одинадцять років теж не божеський термін!
Кіра К ар ліз на. Я не ностаріла, ,иі?
Опанас Аполлонович.. Навіть навпаки.
Кіра Карлівна. Тільки рідна людина здатна бачити справжню .красу жінки!
Опанас А по л л о н о в и ч. Чоловік вдома?
Кіра Карлівна. Пішов. Він до тебе не дуже ;при-х:нльиий...
Опанас А п о л л о н о в я ч. Прихильність прокурора, навіть такого визначного, як твій,— величина невизначена... (Раптом із стогоном схопився обома руками за голову.) Ч-чорт...
Кіра Карлівна. Що трапилось?! Тобі голова бо-" лить?
Опанас Аполлонович, Спазма... Нестерпно... Чи
немає порошка міцного?
Кіра Карлівна. Є. Мені від мігрені п'явки допомагають. Прикладу зо дві п'явки за вухо...
Опанас Аполлонович. Бр! Я б умер від самого дотику! Не зношу вигляду крові...
Кіра Карлівна. Дуже болить? (Шукає в буфеті.) Ось, будь ласка. Води дати?
Опанас Аполлонович. Не треба води... Я — так...
Кіра Карлівна. Після порошка рекомендується лягти... Ходімо до спальні?
Опанас Аполлонович. Ні, ні, ні! Що ти, Кіро,— незручно...
Кіра Карлівна. В такому разі — до кабінету? Опанас Аполлонович. Теж якось... Кіра Карлівна. Ходім, ходім!
Виходять. Кімната деякий час порожня. Потім повертається Кіра Карлівна. З нею Пахом Микитович.
Кіра Карлівна. Я здатна вбити зараз людину, чує" те?! (Сідає.)
Пахом Микитович; Може, таки не мене. (Сідає навпроти.)
Кіра Карлівна. Як ви не розумієте, що коли ха" зяйка пропонує перейти з кабінету до іншої кімнати, треба не сперечатися?
П.ахом Микитович. Так точно, хазяйко.
Кіра Карлівна. У людини болить голова, він прийняв порошка, має полежати...
Пахом Микитович. Зрозуміло. < Кіра Карлівна. На крайній випадок, можете піти погуляти п'ятнадцять хвилин на повітрі!
Пахом Микитович. Кабінет не місце для чужих, хазяйко.
Кіра Карлівна. Він для мене менш чужий, ніж декотрі, що перебувають у так званих родинних взаєминах!
Пахом Микитович. Неправильно дієте...
Кіра Карлівна. Неправильно дію? Степанидо!
Пахом Микитович. Прийняли рішення, хазяйко?
Кіра Карлівна. Так, прийняла рішення! Степанидо!!!
Входить Степанида.
Степанида. Не глуха, чую, хазяйко...
Кіра Карлівна. Скільки вас можна кликати?!
Зараз же винесіть у передпокій постіль і всі речі ось цього громадянина! Він у нас більше не живе!
Пахом Микитович. У мене й речей ніяких нема...
Кіра Карлівна. От і даремно. Треба було привезти з qbpoитy!
Пахом Микитович. Різні принципи у мене з вами, Кіра Карлівна. Нуй забирайтеся з принципами на вулицю!
Паком МИКИТОВИЧ. ЄСТЬ! Наказано забиратися з принципами на вулицю!
Кіра Карлівна. Не думайте, що я жартую! Геть мені зараз же!!!
Пахом Микитович. Витримка, Пахоме... Не треба її вбивати... (Виходить.)
Кіра Карлівна. Ви чули — він мені загрожував?
Степанида. Учительші що сказати?
Кіра Карлівна. Хіба вона ще тут?
Степанида. На кухні сидять.
Кіра Карлівна. Та скажіть же їй людською мовою, що я пішла з дому! Пішла й по всьому! Чуєте?!
Входить Галина Аркадіївна.
Галина Аркадіївна. Чую. Що ви пішли й по всьому. На щастя, ще не по всьому. Здрастуйте. Не гаразд примушувати себе чекати, Кіро Карлівно. Я старша од вас віком... І ми з вами робимо одну справу — виховуємо молоде покоління...