— Але я знаю Марі, вона вас про це сама попросить.
— Вона на таке не здатна,— палко заперечив Рауль.
— То ви вже її так добре знаєте?
Рауль засміявся з себе самого — автор комедій спіймався на гачок властивого для комедій прийому.
— Вистава відбувається вже не там,— сказав він, показавши на сцену,— а тут, у вашій ложі.
Він узяв лорнетку й почав для годиться роздивлятися залу.
— Ви на мене гніваєтесь? — спитала маркіза, скоса дивлячись на нього.— Хіба я так чи так не розгадала б вашої таємниці? Ми легко помиримося. Приходьте до мене, я приймаю щосереди. Наша люба Марі не пропустить жодної моєї вечірки, як тільки побачить там вас. Я на цьому виграю. Іноді вона навідує мене між четвертою і п'ятою дня. Я жінка добра і зарахую вас до невеличкого числа фаворитів, які бувають у мене о цій годині.
— Оце такий він, світ! — сказав Рауль.— Адже мені казали, що ви жінка зла.
— Я буваю злою з необхідності,— відповіла маркіза.— Треба іноді захищатися, чи не так? Але вашу графиню я обожнюю. Ви будете щасливі, вона така мила! Ви будете перший, чиє ім'я вона закарбує в своєму серці з тією дитячою радістю, якою тішаться всі щиро закохані, навіть капрали, коли вони вирізають ініціали коханої на корі дерева. Перша любов жінки прекрасна. Розумієте, пізніше в наших пестощах, у наших ласках з'являється щось від науки. Така стара жінка, як я, може сказати правду, вона вже не боїться нічого й нікого, навіть журналіста. Знайте ж, що в зрілому віці ми вміємо давати вам щастя; та коли ми закохуємося вперше, ми самі прагнемо щастя і тому страшенно тішимо вашу гординю. Усе тоді для нас солодка несподіванка, наше серце сповнене наївності. Ви надто поет і, звичайно, віддасте перевагу квітам перед плодами. Але цікаво, що ви скажете через півроку.
Рауль, як усі злочинці, вдався до тактики заперечень, але цим тільки дав зброю до рук своїй грізній супротивниці. Незабаром він уже геть заплутався в тенетах найдотепнішої, найнебезпечнішої з розмов, у яких парижанки почувають себе, наче риба у воді, він боявся зрадити себе мимовільним зізнанням, що його маркіза негайно використала б для своїх кпинів. Коли в ложу увійшла леді Дадлі, він визнав за найкраще відкланятись.
— Ну як, далеко вони зайшли? — спитала англійка.
— Вони нестямно закохані одне в одного. Натан сам мені це щойно сказав.
— Хотіла б я, аби він був ще потворніший,— відповіла леді Дадлі, кинувши на Фелікса погляд гадюки.— Втім, він саме те, чого я прагнула: син єврея-тандитника, що збанкрутував і помер незабаром після одруження, але мати в нього була католичка і, на жаль, охрестила його.
Леді Дадлі щойно довідалася про походження Натана, яке він так старанно приховував, і наперед тішилася, готуючись натякнути про це в якій-небудь дошкульній репліці на адресу Ванденеса.
— А я ж тільки-но запросила його бувати в мене! — сказала маркіза.
— А я хіба не приймала його вчора? — відповіла леді Дадлі.— Є втіхи, моє золотко, які обходяться нам дуже дорого.
Звістка про роман Рауля і графині де Ванденес облетіла в той вечір усе товариство. Дехто не хотів цьому вірити й навіть обурювався, але подруги графині леді Дадлі, маркіза д'Еспар і пані де Манервіль з таким надмірним запалом захищали її, що багатьом чутка стала здаватися цілком імовірною. Рауль, переможений необхідністю, прийшов увечері в середу до маркізи д'Еспар і побачив добірне товариство, яке там збиралося. Марі була без Фелікса, і тому Раулю пощастило обмінятися з нею кількома фразами, виразними більше за інтонацією, ніж за змістом. Пані де Кан остерегла графиню, що про неї пліткують, і та зрозуміла, що її становище у світі накладає на неї певні обов'язки; вона дала це зрозуміти і Раулю.
Ось чому серед того блискучого товариства єдиною розрадою обох були відчуття, що жевріють на самому дні душі, відчуття, пробуджувані думками, голосом, рухами, позою коханої людини. Душа в таких випадках палко горнеться до дрібниць. Іноді погляди обох прикипають до однієї й тієї самої речі, закарбовуючи в ній, так би мовити перехоплену і знову випущену думку. Під час розмови ти милуєшся злегка виставленою вперед ногою, тремтячою рукою, пальцями, що крутять яку-небудь абищицю, промовисто мнучи її, присовуючи й відсовуючи. Тоді вже говорять не думки, не слова, а речі, й говорять так багато, що часто закоханий полишає іншим передавати коханій жінці чашку, цукорницю і все таке інше, боячись виказати своє хвилювання підглядачам, які начебто нічого не помічають, а бачать усе. Міріади притлумлених жадань, безумних надій, нестямних думок миготять у поглядах. Потиски рук, приховані від тисячі очей невсипущих аргусів, набувають красномовності довгого листа і любострасної жаги поцілунку. В усьому собі відмовляючи, кохання тільки міцніє, воно спирається на всі перешкоди, щоб піднестися вгору. А потім, частіше проклинаючи, ніж долаючи ці бар'єри, воно рубає їх і кидає у вогонь, щоб підтримати його. В таких випадках жінка має змогу спостерегти силу своєї влади, бачачи, як применшує себе велике кохання, відступає, ховається у схвильованому погляді, в нервовому тремтінні, за банальною фразою ввічливості. Скільки разів одне-однісіньке слово, сказане на нижній приступці сходів винагороджувало закоханого за притлумлені муки, за пусте базікання, в якому минув весь вечір?
Рауль, що зневажав світське товариство, вилив свою лють у промовах і був незрівнянний. Кожен відчував у його словах люте гарчання — адже митці не терплять перешкод. Цей нестямний гнів у дусі Роланда36, цей гострий розум, який усе нищив, усе розбивав, усе трощив дошкульним словом, наче важким обухом, зачарував Марі й розважив товариство; усі щиро втішалися, так наче бачили перед собою обтиканого бандерильями розлюченого бика на арені іспанського цирку.
— Хоч би скільки ти все громив, ти не створиш навколо себе порожнечі,— сказав Раулю Блонде.
Ці слова примусили Рауля опам'ятатись, і він перестав виставляти своє роздратування напоказ. Маркіза запропонувала йому чашку чаю і сказала досить голосно, щоб почула графиня де Ванденес:
— Ви дуже кумедний, приходьте ж іноді до мене о четвертій пополудні.