Ті, кому відома схильність людської душі до суперечностей і протилежностей, зрозуміють тепер, чому після десяти років цього невпорядкованого богемного життя, сповненого злетів і падінь, бучних свят і описів майна, днів посту і щедрих оргій, Рауль відчув потяг до цнотливого і чистого кохання, до затишного і привітного дому великосвітської дами, а графині де Ванденес закортіло внести тривогу пристрасті у своє одноманітне, аж занадто щасливе існування. Цьому закону життя підкоряються і всі різновиди мистецтва, яке живиться тільки контрастами. Лише геній може створити шедевр, не вдаючись до контрастів, і це подвиг, рівнозначний подвигу християнина, що навіки замикає себе в келії.
Повернувшись додому, Рауль знайшов у себе записку від Флоріни — її принесла актрисина покоївка. Але нездоланний сон завадив йому прочитати її, і він заснув, віддавшись чарам солодкого кохання, якого бракувало в його житті. Через кілька годин він довідався з того послання про важливі новини — ні Растіньяк, ні де Марсе не прохопилися про них і словом. Хтось проговорився актрисі, що палату депутатів розпустять зразу по закінченні сесії. Рауль негайно подався до Флоріни й послав служницю по Блонде. В актрисиному будуарі Еміль і Рауль, поклавши ноги на камінні гратки, проаналізували політичну ситуацію у Франції в 1834 році. Хто має найбільше шансів на успіх? Вони розглянули можливості чистих республіканців; республіканців — прихильників президентської влади; республіканців, що виступали проти республіки; конституціоналістів — ворогів династії; конституціоналістів, які були за династію; відданих урядові консерваторів; відданих урядові абсолютистів; потім правих, згодних на поступки; правих аристократичного крила; правих легітимістів — прибічників Генріха V і правих крила карлістів. Що ж до партії опору і партії руху34, то вагатися між ними не доводилося, так само, як не вагаються між смертю і життям.
Безліч газет, що представляли тоді всі відтінки суспільної думки, створювали неймовірну плутанину в політичних поглядах. Як висловився один військовий, то була справжня "каша". Блонде, найрозважливіший мислитель тієї епохи, але розважливий тільки для ближнього, а не для себе самого, схожий на тих адвокатів, які не вміють вести власні справи, висловлював у приватних бесідах напрочуд глибокі думки. Він порадив Натанові не зрікатися своїх колишніх поглядів отак зразу.
— Згадай, що сказав Наполеон: "Із старої монархії не зробиш молодої республіки". Отож, друже, стань героєм, опорою, творцем лівого центру майбутньої палати, і ти виб'єшся нагору в політиці. А коли тебе визнають, коли ти увійдеш до уряду, тоді вже будь, ким захочеш, поділяй ті погляди, які перемагають!
Натан вирішив заснувати щоденну політичну газету, стати в ній необмеженим хазяїном, пристебнути до неї одну з дрібних газеток, яких у Парижі видимо-невидимо, і встановити тісні взаємини з великим журналом. Блонде порадив приятелеві не зв'язуватися з газетами, але Натан його не послухав, знаючи, для скількох людей із його середовища преса стала знаряддям для досягнення успіху. Блонде доводив, що це справа невигідна: мовляв, надто багато газет змагаються за передплатників, надто вичерпала себе преса. Але Рауль, вірячи у своїх лицемірних друзів і в свою мужність, не відступився від свого наміру. Він гордо підвівся і заявив:
— Я доб'юся успіху!
— В тебе нема жодного су!
— Я напишу драму!
— Вона провалиться.
— Ну, й нехай.
Рауль швидкими кроками обійшов усе помешкання Флоріни. Блонде його супроводжував — він думав, що приятель схибнувся. Та побачивши, якими жадібними очима Рауль дивився на багату обставу, що захаращувала кімнати, Блонде вгадав його думки.
— Тут на сто тисяч франків усякої всячини, або й більше,— сказав Еміль.
— Атож,— зітхнув Рауль, зупинившись біля розкішного Флоріниного ліжка.— Та я радше торгуватиму решту свого життя дверними ланцюжками на бульварі й годуватимуся однією смаженою картоплею, ніж продам бодай одну розетку від оцієї завіси.
— Усе тут слід продати, а не одну розетку! — заявив Блонде.— Шанолюбство — як смерть; життя підстьобує його, і воно не повинне щадити нічого.
— Ні, тисячу разів ні! Від учорашньої графині я прийняв би все, але позбавити Флоріну її мушлі?..
— Розгромити її монетний двір,— трагічним тоном підхопив Блонде,— зламати преси, розколоти штамп — це тобі справді не жарти!
— Якщо я правильно зрозуміла, ти хочеш ударитися в політику замість писати п'єси для театру? — запитала, несподівано увійшовши, Флоріна.
— Атож, моя дитино, атож,— добродушним тоном відповів Рауль і, обнявши її за шию, поцілував у лоб.— Ти закопилила губки? Хіба ти на цьому програєш? Хіба міністрові важче, ніж журналістові, влаштувати вигідний ангажемент для цариці сцени? Ти матимеш і ролі, і гастролі!
— А де ти візьмеш грошей? — спитала вона.
— У дядька,— відповів Рауль.
Флоріна знала Раулевого "дядька". Це слово означало лихваря, так само як "тітка" в жаргоні простолюду означає "позичкову касу".
— Не тривожся, моя кицю,— сказав Блонде, поплескавши Флоріну по плечах,— я здобуду для нього підтримку Массоля, адвоката, що мріє, як усі адвокати, стати коли-небудь міністром юстиції, залучу до справи дю Тійє — адже він націляється в депутати — і Фіно, що досі стоїть за лаштунками однієї газетки, а також Плантена, який домагається посади доповідача у державній раді й нині скніє в одному журналі. Атож, я врятую Рауля від нього самого. Ми покличемо Етьєна Лусто — він візьме на себе фейлетони; Клодові Віньйону ми доручимо серйозну критику; Фелісьєн Верну стане в газеті економкою; адвокатові теж знайдемо якесь діло; дю Тійє займеться біржею та промисловістю, і побачимо, куди нас приведе об'єднана воля і спільні зусилля стількох рабів.
— До лікарні або в міністерські крісла, куди потрапляють люди безнадійно хворі тілом або душею,— сказав Рауль.
— Коли ви влаштуєте їм прийом?
— Через п'яїь днів,— відповів Рауль.— Тут, у тебе.
— Ти скажеш мені, скільки знадобиться грошей,— просто заявила Флоріна.
— Щоб узяти розгін, адвокатові, дю Тійє та Раулеві треба буде по сотні тисяч на брата,— сказав Блонде.— В такому разі газета протримається півтора року, термін, за який у Парижі або домагаються успіху, або зазнають краху.