Переклав Віктор Шовкун в 1988 р.
Дочка Єви
Графині Болоньїні, уродженій Вімеркаті
Якщо, графине, ви досі пам'ятаєте мандрівника, якому приємність розмовляти з вами нагадувала в Мілані про Париж, ви не здивуєтеся, що в подяку за стільки чудових вечорів, збавлених у вашому товаристві, він підносить вам одну із своїх повістей і просить протегувати їй своїм ім'ям так само, як це ім'я протегувало творам одного з ваших старих письменників, що його так люблять у Мілані. Ви маєте доньку, вона уже сяє вродою, і розумне усміхнене личко вашої Ежені свідчить, що вона успадкувала від вас найдорогоцінніші якості жінки і що вона спізнає у дитинстві все те щастя, якого була позбавлена в домі своєї понурої матері інша Ежені, змальована в цій оповіді. Нас, французів, звинувачують у легковажності та забудькуватості, але я, як бачите, сталістю почуттів та вірністю спогадам не поступаюся жодному з італійців. Не раз, написавши ім'я Ежені, я подумки переносився до вашої прохолодної вітальні з білими, під мармур, стінами або в садочок у провулку Капучіні, де так дзвінко сміялася ваша люба донечка, а ми з вами розмовляли та сперечалися. Ви тепер переселилися з Корсо на Монастирську, я не знаю, як вам там ведеться, і змушений тепер бачити вас тільки в уяві і не серед знайомих мені чудових речей, що оточували вас тоді й, безперечно, оточують і тепер, а як один з прекрасних жіночих образів, створених Карло Дольчі, Тіціаном, Рафаелем, Аллорі1 й таких далеких від нас, що важко повірити в їхню реальність.
Якщо цій книжці пощастить перенестися через Альпи, хай буде вона доказом щирої вдячності й шанобливої дружби
вашого покірного слуги де Бальзака.
В одному з найгарніших особняків на вулиці Новій Чернецькій у будуарі, оббитому тим голубим оксамитом м'якої і лискучої барви, який тільки в останні роки навчилися виготовляти у Франції, о пів на дванадцяту ночі сиділи біля каміна дві жінки. Оббивальник, будучи справжнім художником, завісив вікна та двері ворсистим кашеміром того самого голубого кольору. З прегарної розетки в самому центрі стелі звисала на трьох ланцюгах вишуканої роботи срібна лампа, оздоблена бірюзою. Стиль обстави був строго витриманий у всьому, включаючи стелю, обтягнуту голубим шовком, по якому променями зірки розходилися збірчасті смуги білого кашеміру, що через рівні проміжки спадали на стіни у вигляді китиць, перехоплених перловими застібками. Ноги грузли в пухнастому ворсі бельгійського килима, м'якого, як трава на моріжку, й усіяного синіми букетами по світло-сірому тлу. Різьблені палісандрові меблі, виготовлені за найвишуканішими моделями давніх часів, своїми яскравими відтінками пожвавлювали загальний тон кімнати, трохи бляклий і невиразний за колоритом, як висловився б художник. На спинках стільців і крісел красувалися сині квіти, вигаптувані по чудовому білому шовку, оправлені в рамку листя, тонко вирізьбленого по дереву. На двох етажерках, що стояли обабіч вікна, можна було побачити безліч дорогоцінних дрібничок, ці квіти прикладного мистецтва, що розпустилися під променями винахідливої думки. На оздобленому синім мармуром каміні платиновий годинник з воронованими черню візерунками був оточений найхимернішими статуетками із саксонської порцеляни, отими пастухами й пастушками у весільних уборах та з крихітними букетиками в руці — такими собі німецькими виробами на китайський зразок. Над ними в ебеновій рамі з барельєфами блищало ребристими гранями венеціанське дзеркало, вивезене з якогось старовинного королівського палацу. На двох жардиньєрках тішила око хвороблива розкіш оранжерей, блідих і вишуканих квітів, перлин рослинного світу. В цьому холодному, статечному будуарі, прибраному так ретельно, ніби його призначали на продаж, годі було виявити той легковажний і пустотливий безлад, який свідчить про щастя. В ньому панувала своєрідна гармонія — обидві жінки плакали, усе мало страдницький вигляд.
Безумна розкіш у обставі цього особняка, зразком якої міг служити будуар, стане зрозумілою, коли ми назвемо ім'я власника — Фердінанда дю Тійє, одного з найбагатших паризьких банкірів. Людина без роду і без племені, дю Тійє бозна якими засобами піднявся нагору й 1831 року зумів одружитися з молодшою дочкою графа де Гранвіля, одного з найвідоміших представників французького судового стану, якого після Липневої революції2 було вшановано званням пера Франції. Згоду на шлюб честолюбець оплатив розпискою в одержанні неодержаного посагу, який дорівнював тому, що дістався старшій сестрі, виданій заміж за графа Фелікса де Ванденеса. У свою чергу Гранвілі купили право на союз із Ванденесами за величезну суму посагу. Таким чином, банк оплатив збитки, які знать завдала суддівському стану. Якби граф де Ванденес міг передбачити, що через три роки породичається з таким типом, як Фердінанд дю Тійє, він, либонь, відмовився б від нареченої, але хто наприкінці 1828 року міг припустити, що після 1830 року в політичному житті, в майновому розподілі та в моральних засадах Франції відбудуться такі разючі зміни? Божевільним видався б той, хто сказав би тоді Феліксові де Ванденесу, що в цій колотнечі він загубить свою корону пера, і вона опиниться на голові його тестя.
Зіщулившись на низенькому стільчику, з тих, які називають пуфами, в позі жінки, що дуже уважно слухає, пані дю Тійє з материнською ніжністю притискала до своїх грудей і раз у раз цілувала руку сестри, графині Фелікс де Ванденес. У світському товаристві до прізвища графині умисне приєднували ім'я чоловіка, щоб не плутати її із зовицею, маркізою де Ванденес, дружиною колишнього посла — Шарля де Ванденеса, в недалекому минулому багатою вдовою графа Кергаруета, а в дівоцтві панною де Фонтен. Напівлежачи на козетці, з носовичком у руці, із слізьми на очах, важко дихаючи від стримуваних ридань, графиня щойно звірила пані дю Тійє такі таємниці, в яких тільки сестра може признатися сестрі, коли вони люблять одна одну. А ці сестри любили одна одну палко й ніжно. Ми живемо в такі часи, коли цілком можлива відчуженість між двома сестрами, яких видали заміж у такий чудернацький спосіб, і тому історик повинен пояснити причини цієї ніжної любові, що збереглася чистою й незаплямованою, хоча їхніх чоловіків розділяло не тільки суспільне походження, а й гостра взаємна неприязнь.