— А ось ще!
"Нагорода за письмову роботу про художні засоби в поемі "Смерть Буди"[6]. Це також двадцять крон. За це вже й мати поцілувала Шандора.
— Є ще й третій.
Усі замовкли.
— Справді, є ще останній.
"Преміальна стипендія одному з найстаранніших учнів школи".
— Сто крон! — перелякано вигукнув батько, коли тремтливими руками розкрив листа.
Скільки грошей!
Кинулися одне одному в обійми і плакали з радощів.
— Хороша ти дитина, любий синочку. Нехай щастить тобі!
Найменш зворушений був Кароль. Він спокійнісінько заявив:
— Гаразд, що приніс гроші, Шані, бо завтра наше майно мають продавати з торгів.
— Що ти кажеш? — перелякався брат.
— Це правда, сину мій,— озвався стиха батько.— Я не зможу завтра сплатити шістдесят форинтів.
— Звичайно, виплатимо. А на сорок форинтів мама накупує всього, що треба. Я ж завтра піду до нотара[7]: торік він пообіцяв мені сорок форинтів, якщо працюватиму в нього... Кадашів син провалився, того теж можу вчити...
Ввечері мати постелила Шандорові ліжко. Хлопець ліг, і пригадалися йому сьогоднішні мрії. І він почервонів із сорому.
— Я був легкодумний, наче дитина.
І перш ніж сон переніс його в чарівний світ фантазії, Шандор прошепотів усміхаючись:
— Ой, які гарні будуть у мене вакації!
[1] Кашша — зараз Кошіце.