"Просування льодовиків як з півночі, так і з півдня припинилося. Температурна карта стабілізується".
"Під час випробування невеликої фізичної моделі за проектом "Гравітаційна хвиля" сталася аварія, і ка-пітан Імпет мало не втратив праву руку, якою вмикав пусковий механізм. Обійшлося переломом передпліччя. Лікування проходить нормально. В модель доводиться вносити зміни. "Синці теж рухають науку вперед", — жартує Імпет, удосконалюючи схему".
"У Дана виявились неабиякі художні здібності. На стіні печери, в якій інженери монтують устаткування "Гравіхвилі", він охрою намалював сцену полювання. Два мисливці з різних боків поцілили списами бізона, і він от-от упаде. Картина сповнена динаміки, зображення звіра пластичне.
— Чого ти взявся до малювання? — спитав його Фахівець по контактах.
— А так… схотілося… — зніяковів юнак. — Тепер красива стіна.
— Красива… Отже, почуття краси… можна сказати, інстинкт… — міркував уголос Фахівець. — Чи це функція свідомості, чи прояв підсвідомого?
— У нашого Фахівця — філософський інстинкт! — засміявся капітан. — Малюй, малюй, Дане!
— А може, це ритуальне? — провадив далі Фахівець.
— Не розумію, — зніяковів хлопець і винувато поглянув на співбесідника.
— Скажімо, ти збираєшся вполювати бізона, — явно потішався Фахівець.
— Збираюся. Ми заготували списи.
— І це зображення вам допоможе?
— Допоможе.
— Що й потрібно було довести. — Фахівець втішно поглядав то на Дана, то на його творіння.
Не витримав капітан:
— Висновок інший. Зображення сцени полювання їм допоможе, але не своїм магічним впливом на пере-біг майбутньої події, а в розумінні підготовки, вироблення плану дії, обрання ефективнішої позиції, пози мис-ливців.
Фахівець по контактах стенув плечима, мовляв, як собі хочете, а я маю власну точку зору.
— У нас нема часу на дискусію, — сказав капітан. — Мусимо, розумієте, мусимо кінчати монтаж… А розмову про мистецтво давайте продовжимо під промінням Золотої Зорі, куди нас перенесе "Гравіхвиля". Зго-да?
— Згода, — почулося звідусіль, і всі взялися за роботу.
— До того ж і майбутнім дослідникам треба лишити горішків,— докинув Психолог".
Примітка. "Хроніка" містить численні побутові і технічні факти, — ці записи будуть роз-шифровані згодом.
Одна тільки мить
Сідаючи в літальний апарат, капітан Імпет подумки дорікав дружині: "Вона ж психолог, а, бач, не розу-міє, як потрібна йому душевна рівновага саме тепер… Вона боїться! Ну й тримай свої страхи при собі… Невже сподівалася, що в останній момент він відступить? "У мене передчуття…" Суто жіночий підхід… Не передчут-тя зараз головне, а точний розрахунок! Пересування планети — це не гра емоцій, а дія фундаментальних зако-нів Природи. Але настрій затьмарено. "Хоча б не сталось чогось непередбаченого…" Що може статися? Сам я кілька разів перевіряв розрахунки. Планета перебуватиме в темряві лише півтори години і вирине в щедрому промінні Золотої Зорі…
Апарат беззвучно піднявся над Обсерваторною горою, що зачаїлась, дивлячись на небо очима телеско-пів, і взяв курс туди, де розмістилась станція "Гравіхвиля". Обсерваторія швидко віддалялась, капітан ледве встиг подумати, що астрономи прощаються з оцим небом, як вона зникла в темно-синьому мареві. "Нехай зафіксовують, адже це остання можливість, скоро перед нами відкриється інший простір, з іншою конфігураці-єю зірок…"
Капітан стиснув губи: "Досить концентрувати увагу на ранковій розмові з Кені, то — спросоння… Ну, звичайно. Сон, пробудження — біополя міняються, психіка, може, теж потрапляє на якусь хвилю… Цікаво тіль-ки, чи Бад сам підбіг до нього, чи Кені його послала? Вже чималий хлоп’як, певне, багато відчуває і розуміє самостійно. Та й материні балачки… Треба не думати про це… Так. Орбіта навколо Золотої Зорі проляже на середній віддалі сто п’ятдесят мільйонів кілометрів. Це оптимальна відстань. Дехто з астрономів припускає, що Золота Зоря має свою планетну сім’ю. Можливість зіткнення — один шанс із мільйона, можна сказати, дорів-нює нулю. Планета на обраній орбіті? Що ж, імовірно. Задача трьох тіл на цей випадок розв’язана. А яке життя буде… Планета Земля — це згусток енергії. Тут розвинеться цивілізація, яку зараз уявити неможливо. Кам’яні знаряддя, дротики, списи — все це будуть реліквії. Автохтони різняться від нас лише рівнем освіченості, так що ми навчимо їх виготовляти потужні знаряддя. їм не доведеться винаходити колесо. Мільйони, мільярди умів, може, розкриють найбільшу з таємниць: що таке людина, яка її функція у Всесвіті? І створять життя… От за-глянути б хоч одним оком!" Настрій у капітана покращав.
Земля летіла навстріч, махаючи віялами густих пальм. Та ось апарат шугнув поміж мохнатими стовбура-ми і сів побіля невеликого дерев’яного павільйону, де був спуск до печери. Капітан вибрався з апарата, осмик-нув піджак і окинув поглядом свою чудову машину, що формою нагадувала чи то краплю, чи сльозу. Заходячи до павільйону, ще раз оглянувся, ніби відчув, що більше не побачить ні цих буйнолистих пальм, ні лискучої сльози апарата.
Момент був надзвичайно відповідальний, історичний, — капітан це усвідомлював, — і водночас усе бу-ло звичайним, буденним. Тісна кабіна, шум спускових механізмів, помигування лампочки.
Стоп. Капітан вийшов у підземелля, сповнене сизуватого світла. Стіни цього велетенського еліпсоїда то-нули в мареві, вгорі проглядало кулясте сузір’я, і капітанові раптом здалося, що це палуба космічного корабля, який завис у незміряності Простору. Та, власне, Земля і є космічним кораблем…
До капітана вже поспішав його друг ї найближчий помічник інженер Едхієрент.
— Перевіряли сітку координат? — спитав Імпет.
— У першу чергу. Всі точки збігаються з розрахунковими.
Розміреним кроком пішли попід стіною, яка служила панеллю для численних приладів і агрегатів, що мали зіштовхнути планету на гребінь гравітаційної хвилі. Капітан дивився на це химерне нагромадження при-зм, циліндрів, куль, проводів з якимось бентежним почуттям.
Кожна деталь тут береже тепло їхніх рук, але зараз, готові до дії, ці пристрої набрали чужого, незнайомо-го вигляду.
Розпитуючи інженера, на ходу вітаючись з техніками, Імпет часто поглядав на хронометр. До пуску за-лишалось трохи більше години, мозаїку світних точок уже ввімкнули, вона була готова показати роботу генера-торів і перетворювачів магнітного поля. "Синхронність — ось що найголовніше, — подумав капітан, прямуючи до пускового пульта світловода, який має спрямувати обидва потоки енергії — електромагнітний і гравітацій-ний. Найменша похибка призведе до катастрофи… Та все буде гаразд. Операцію від початку й до кінця здійс-нить світловод, а він не знає ніяких тривог і передчуттів…"