Інженер. Якщо пощастить…
Капітан Імпет. Я вже маю деякі теоретичні розробки. Якщо мобілізуємо на це всі наші наукові си-ли, то, безперечно, досягнемо успіху.
Астрофізик. Маєте на увазі гіпотезу "Гравітаційної хвилі"?
Капітан Імпет. Так, саме цю гіпотезу, що обіцяв нам необмежені можливості для використання фу-нкції протяжності простору-часу, гіпотезу, що наблизить "верхню межу", до якої можливі кількісні зміни прос-торово-часових структур.
Астрофізик. Захоплююча перспектива!
Репліки. Потрібен конкретний план і — за роботу!
— Це окрилює!
— Усі обчислювальні світловоди — на розробку Проекту!
Кені. А про Мага забули?
Репліка. Включити Кені до групи Контакту. Як психолог, вона стане в нагоді.
Капітан Імпет. Чи хто заперечує? Ніхто. Отже, астрономи продовжують патрулювання Централь-ного Світила, інженери приступлять до створення надійних і точних інерційних систем керування — таких сис-тем, що забезпечать рух планети на гравітаційній хвилі до іншої, стаціонарної зорі… Енергетики мусять сконс-труювати надпотужні гравітаційно-магнітні рушії… Робота знайдеться всім — адже починаємо новий акт істо-рії.
Кені підвелася, певне, бажаючи щось сказати, але тільки змахнула рукою і рушила до виходу.
Розмова із Сонцем
Маг вийшов із свого приземкуватого палацу, складеного з тесаного граніту, саме в ту мить, коли над об-рієм зачервоніла вузенька смужечка Сонця. Поважно ступаючи, ніс напівголе сухорляве тіло до чорних сходів, прокладених на схилі крутої гори. Обличчя, густо вкрите червоною фарбою, було урочисте і грізне. Наче в про-різах маски, поблискували чорні, як антрацит, очі. Від поперека до колін його прикривала шкура пантери, голо-ва якої із кривавими рубіновими очима хилиталась на животі, а плямистий хвіст бив по п’ятах, ніби підганяю-чи. Капітан, підтягнутий і стрункий у своєму білому костюмі, зустрів Мага біля підніжжя гори, там, де почина-ються сходи.
— Хвала Повелителю Духів! — сказав звичну фразу і пішов поруч.
— Нехай ніщо зле не наближається до тебе! — відповів Маг, торкнувшись правою рукою ошкіреної го-лови пантери.
Чим вище викочувалось на небо Сонце, тим вище вони піднімались по сходах, що вели до Обсерваторії. Члени групи Контакту (і капітан з ними) ще вчора мали довгу і досить нудну розмову з Магом — учені пояс-нювали Повелителеві Духів структуру Всесвіту, його динаміку, енергетичний баланс Центрального Світила. Він уважно слухав, інколи вигукував якісь магічні формули, певне, не зовсім зрозумілі і йому самому, а на за-кінчення сказав:
— Завтра я з ним поговорю.
— З ким?
— Із Світилом.
От вони й ідуть до Обсерваторії на розмову із Світилом. Капітан, примруживши очі, поглядає на шкуру пантери, на різнобарвні амулети і талісмани, нанизані на сухорляву шию Мага, його руки і ноги. Маг іде у все-озброєнні, готовий не лише відбити напад злих духів, а й настрахати їх, підкорити своїй волі. На кількох найбі-льших талісманах вирізьблено магічні знаки — це незмірно посилює їхню дію. Оті дрібні вузлики, зібрані в намисто на тонкій шиї, зв’язують життя Мага і втримують його в цьому висохлому тілі. Це захист, охорона. Знаки і формули, вирізьблені на талісманах, костяних паличках і кам’яній дощечці, яку Маг тримає у правій руці, — то закляття, що мають надприродну силу і вплив… "Ех, — думає капітан, — коли б ти хоч трішки був знайомий з фізикою небесних тіл, то ми б оце не витрачали марно часу. Скільки ж то промине тисячоліть, доки процес цивілізації охопить усю планету? Але час той неодмінно настане, його приведе Необхідність".
Учора дехто з колег дозволив собі поіронізувати з Мага: мовляв, ану, поговори, налякай Центральне Світило, може, воно схаменеться. А зараз Маг ішов так упевнено, риси його обличчя загострилися, воно позначене величчю, незбагненною силою, і капітанові раптом подумалось: "А що, коли б справді? Але то було б небезпе-чно, Природа й так багато дала людині, може, аж занадто… Кені вчора чомусь прийшла раніше і довго розмов-ляла із старим Магом наодинці. Невже переконувала не поступатись? Просто дивно, як вона не розуміє… А втім, Кені протягом усієї їхньої космічної мандрівки ревнувала його до… науки, умовляла не братися за експе-рименти, небезпечні для життя. Може, й небезпечні, то що? Оце ж і сина постарається виховати в оранжереї. А навіщо мені пустопорожнє життя? Цікаво, про що зараз думає старий Маг? Може, слід було б записати для майбутніх археологів, істориків, а вони ще будуть, обов’язково будуть на планеті". Диск Центрального Світила стрімко викочувався вгору, все дужче розгоряючись — немов радіючи зустрічі з Магом. А старий долав сходи-нку за сходинкою, здається, зовсім і не стомився, тільки час від часу облизував пошерхлі губи. На скронях у капітана засріблилися крапельки поту.
Ступивши на порослу травою вершину гори, де бовваніли, куполи астрономічних приладів, опинилися на одному рівні з Світилом. Тут на них уже чекала вся група Контакту і троє астрономів, не було тільки Кені, що мусила лишитися з малим. Учені зустріли Мага, як і належить "прихідцям з неба", — шанобливо, але без догідливості, щоб старий часом не подумав, що в ієрархії Світу зони стоять нижче. Це зіпсувало б взаємини.
— Хвала Повелителю Духів! — привітався Перший Астроном, і всі присутні кивнули головами. — При-віт капітанові!
— Нехай ніщо зле не наближається сюди! — сказав Маг, торкнувшись ікластої голови пантери.
— Вітаю усіх вас! — підніс руку капітан. — І давайте починати.
Вчені розступалися, даючи дорогу Магові. Старий твердим кроком підійшов майже до самісінького краю, підняв угору білу кам’яну дощечку, всіяну магічними знаками та формулами, і суворо сказав:
— Ти чуєш, Світило, я знаю твоє істинне ім’я!
І враз капітан відчув, як світ перетворився на велетенський храм. Голубе склепіння неба, що спирається на тьмяві гірські пасма в далині, оця ось Обсерваторна гора в центрі, Маг, що розмовляє із Світилом…
Урочиста напруга відбивалася на лицях, хоча колеги (капітан це добре знав) досі були настроєні, звичай-но, іронічно. Та в цей момент усі ніби відчули подих атавістичного страху. Але то була тільки мить, їх наче пронизав квант психічної енергії з далекого минулого. Мить промайнула, і вони просто з цікавістю стежили за обрядом. Старий сухорлявий чоловічок то показував білу кам’яну дощечку, на якій було вирізьблене коло з променями, то сварився костяними магічними паличками, наголошуючи на тому, що йому відоме якесь інше, справжнє ім’я Світила. Потім, заткнувши дощечку та палички за пояс, він узявся обома руками за голову панте-ри.