Мало журиться і "шантрапа", адже тиснуть їх не в шахів-ській зборні, а в конторах по місцю роботи — і хазяїн, і майстер, також і булгахтер (так у Шахівці бухгалтера називають).
Хазяїни ж легковажно до подій не ставляться. Собаки валують, а в Івана Корнійовича мороз поза спиною ходить. "Ой, це не так собі щось. Це щось погане!.." Олексій Іванович Без-родній теж на лоба тінь кинув. Силкується зрозуміти. "Щось воно не так..." Біля нього стоїть тітка Явдоха, жінка торсає легенько його за плече, каже:
— Чуєш, Олексію, он латку видно... Таки правду кажу, як у Сачка Пузиря...
Сачко Пузир — це мій дідусь Олександр Терентійович. Добрі люди з Сашка Сачка зробили, а що був такий завширшки, як і заввишки, то й Пузирем наімекували.
Якісь підозри виникають і в тітки Ганни Кози. І вона увагу свою на латці зосередила:
— Я ж, далебі, бачила вже цю латку. Знизу якоби чорна, а та, що поверх неї,— і не прирозумієш сказати, яка...
Не розв'язала проблеми й Параска Калюжна, головне тому, що той лежав та ще й полою прикрився, отож віддих прикрив. А коли б віддиху не прикрив... Свого чоловіка Андрія за три кілометри з віддиху відчувала, аби тільки з-за тину десь вигулькнув. Віддихне Андрій, і вона вже знає, яким духом він дихає. І на цей момент що вже в неї виразів припасено! "Щоб ти сказився! Щоб ти галасвіта пішов і назад не повернувся! Сто чортів тобі в ребра! На кольки б тебе взяло!..." Але той поли не відкидав ні з голови, ні з віддиху, і тітка Параска залишилася безпорадною та й безкрилою. І такою була, аж поки раптом не ворухнувся, підкинув ціпка, вихнув ногами, враз схопився, і перед глядачами, мов з води виринув, таки ж мій рідний дідусь, отой Сачко, Олександр Терентійович. Того року випала черга йому десятником бути. Десятник — це чоловік, який працює в громаді в ролі "піди, викинь, розбий, принеси!" Отож зобов'язаний і на сходку загадувати, і пакети розносити, і арештантів допроваджувати, куди належить. Тільки це було давно-давно, коли дідусь іде був не Олександром Терептійови-чем, а Сачком. І був він тоді не "хазяїном", а театральним аматором. Любив сцену, любив акторські викрутаси. Коли б була змога, то давно заснував би в Шахівці театр, от такий, як у Києві театр імені Івана Франка 3. І виступав би там поруч з Буч-мою 4, Шумським5... Але в Шахівці ні театру, ні Бучми, ні Шумського не було, і він усю відповідальність на себе покладав: упаде ото в завулку, полою накриється і навколо нього закрутиться, завертиться!.. А як уже весь народ збереться, як уже всі загадки загадано, всі припущення висловлено, враз схопиться, озирне глядачів, крикне:
— А добре, хлопці, що це ви позбирались! Після обіду усі — на сходку!
Цим вистава і закінчується. Завіса падає. Друга, третя і всі подальші дії відбуваються вже у зборні...
1 "Боже милостивий, боже праведний, прости мене, г р і ш н о г о".— Слова християнської молитви, яку промовляли щоденно вранці, після сну, і ввечері, перед сном.
2 Рафасль (Раффаелло Санті, 1483—1520) — італійський живописець і архітектор доби Високого Відродження. Автор настінних розписів у Ватікані, картин, портретів.
3 ...т еатр імені Івана Франк а.— Йдеться про Київський державний український драматичний театр імені І. Франка, один з провідних українських театрів, заснований 1920 p. у Вінниці на базі Нового Львівського театру та групи митців Першого театру Української Радянської Республіки імені Шевченка.
4 Б у ч м а Амвросій Максиміліанович (1891 —1957) —український радянський актор, режисер, педагог, народний артист СРСР (з 1944 p.). Створив на сцені ряд образів української дожовтневої і радянської класики.
6 Ш у м с ь к и й Юрій Васильович (справжнє прізвище — Шомін; 1887—1954) —український радянський актор, режисер, народний артист СРСР (з 1944 p.).