— Навіть якщо він не скрутить в'язів, — закричала я, — що буде з Пташкою, коли вони впіймають Таха? Їм байдуже, що з нею станеться!
Я знаю, що це дурниця, але мені чомусь зразу не сподобався цей доктор Шульц. Можливо, він просто покине Пташку напризволяще, а може, навіть уб'є її, хтозна.
Місіс Еванс почула мій збуджений голос і заявила дідусеві, що він, як завжди, байдужий та неуважний до інших. І знову знялася сварка, вони почали говорити одне одному: "Дурниці", і мені довелося мирити їх, це мене трохи заспокоїло.
Проте дідусь теж стурбувався, бо раптом згадав, що знає доктора Шульца. Цей доктор Шульц, виявляється,
провів багато років у Східній Африці, і він завжди був більше мисливцем, ніж науковцем.
— Я не кажу, що йому подобається вбивати, — сказав дідусь. — Проте він залюбки по-мисливському висліджує тварин, і гонитва за диким конем по Європі, мабуть, його вабить більше, ніж ловля Таха для наукової мети.
У першому повідомленні, яке надіслав доктор Шульц, говорилося, що він вистежив Таха й Пташку за кілька кілометрів від австро-угорського кордону. Тах перейшов усю Австрію і був тепер майже у Східній Європі. Він далі й далі прямував на схід. Доктор ІІІульц писав, що коні йшли зовсім незвичайним зигзагуватим шляхом (пригадуєш, що казав мосьє Фанон?). Одне було очевидне — вони уникали видиратися високо в гори і завжди обирали шлях через долини.
— Це певно, тому, що Таха все ще мучать рани від колючого дроту,—зауважив дідусь.— Або, може, лісник усе-таки поранив його.
Отож доктор Шульц далі гонився за ними так, ніби за дичиною, і нарешті якось надвечір побачив їх, ідучи по їхніх слідах на мокрому м'якому грунті, бо відбитки копит були чіткі, а послід свіжий. Коли він побачив їх у свій бінокль, був майже вечір, і Тах із Пташкою лежали в куточку занедбаного яблуневого саду в гірській долині, поблизу австро-угорського кордону.
За словами доктора Шульца, він ужив усіх хитрощів, яких навчився в Африці, щоб підкрастися до них. Треба було не тільки дотримуватися всіх мисливських правил, писав він, як-от: іти проти вітру, не показуватися самому, а ще й пересуватися зовсім нечутно й підкрастися на відстань п'ятдесят-шістдесят метрів. Як ти знаєш, снодійна куля погано вціляє з великої відстані.
Шульц писав, що сто метрів він просувався цілу годину. Проте він добре розгледів Таха. У коня відросла густа осіння шерсть, а хвіст і торчкувата грива були дуже довгі. Але сам Тах виглядав хворим та кволим. Зате Пташка здавалася цілком здорового. Шерсть її була цупка й блискуча. І поки Тах стоячи дрімав, вона була на чатах.
Доктор Шульц вирішив, що це найзручніша нагода, бо лошиці не такі чуткі, як жеребці. Ще якась сотня метрів — і можна стріляти снодійною кулею. Але Пташка вже занепокоїлась, і Шульц мусив згаяти ще півгодини, щоб підкрастися на п'ятдесят метрів. Коли він нарешті опинився досить близько, то згадав, що не звів курка. Ледь чутного клацання курка було достатньо, щоб збудити Таха.
На жаль, доктор Шульц устиг приціли типи й вистрілити.
Він був певний, що снодійна куля поцілила Тахові в ліву лопатку. Навіть у темряві було видно, як Тах підскочив. І обоє коней поскакали геть, промчавши через занедбаний сад.
Доктор Шульц не поспішав, бо знав: Тах далеко не зайде. Він упаде непритомний на землю метрів за п'ятдесят. До ближчого села було тільки три кілометри, не більше, і Шульц вирішив найняти там машину, щоб потім перевезти Таха. Він мав із собою мотузку, щоб стриножити коня, поки той лежатиме непритомний. Тому Шульц рушив через сад, присвічуючи ліхтарем, бо вже геть стемніло. Проте на свій подив доктор не знайшов Таха ні через п'ятдесят, ні через сто метрів, хоч той був поранений снодійною кулею.
Тах взагалі не впав. Але чому?
Доктор Шульц не знає. Хоча він шукав цілу ніч і цілий наступний день, Таха й Пташки так і не пощастило знайти. Він навіть не міг відшукати їхнього сліду, бо далі, за садом, грунт став сухий та твердий, і цього разу з неймовірними зусиллями вони, Очевидно, видерлися нагору й зникли.
Оце і все, Бар'юте, що зміг повідомити доктор Шульц. Тах зі снодійною кулею в плечі зник у горах. І якщо ти спитаєш, чому снодійна куля ке подіяла на нього (і всі дивуються), то дідусь гадає, що його врятувала густа шерсть. Але я не певна. Можливо, йому пощастило знайти затишний куточок і сховатися там. А може, він пішов у гори й там сконав. А може, доктор Шульц убив його, а потім сказав, що Тах утік, хоча дідусь дуже сердиться, коли я так кажу.
Поки що це все, що нам відомо.
І якщо Тах не сконав десь на самотній вершині австрійських гір, то вони, напевно, долають далі свій шлях. Дідусь написав у всі зоологічні товариства Угорщини з проханням пошукати наших двох коней.
— Як по-твоєму, Бар'юте, скільки ще вони зможуть так іти, якщо Тах взагалі здатний рухатися? Тепер я хочу, щоб хтось перейняв їх, тоді Тах дістане допомогу.
Інакше...
Місіс Еванс кличе мене, щоб я допомагала їй маринувати огірки з помідорами. Чую, як пахне гарячим маринадом.
Передаю тобі від усіх нас вітання і щирі побажання, Бар'юте. Обіцяю негайно написати тобі, як тільки дізнаюся що-небудь нове.
Твій вірний друг
Кітті.
Р. S. Поки додати нема чого. Поспішаю. Дуже люблю мариновані огірочки місіс Еванс.
Б.
12
Дорога Кітті!
Коли тітонька Сероглі прочитала нам твого листа, ми всі погодилися, що Таха треба зловити й таким чином зупинити, а то він занапастить і себе, і Пташку.
А все-таки, Кітті, ми не можемо не захоплюватися Тахом. Тато все похитує головою і приказує: "Оце-то кінь, оце-то монгол! Він не зупиниться і йтиме до кінця, помре, але не підкориться. Тільки монгольський кінь здатний на таке".
Однак мама нагадала йому, що Пташка не монгольський кінь, а вона теж іде безупинно. І додала: "Мабуть тільки маленька англійська лошичка може бути така віддана своєму другові".
Та все ж повірити, що Тах загинув, я не можу. Він ніколи не змириться. Він десь живий, але де саме?
Тим часом ми розглядаємо карту й сподіваємося на краще. Всі посилають вам найщиріші вітання. Особливий привіт, як завжди, від моєї мами твоїй місіс Еванс.
Твій давній друг