Дід пішов додому, порадивши завідувачеві якнайуважніше стежити, як дають таблетки курчатам. А Юрчик теж пішов до себе додому, але все ніяк не міг позбутися думки про таблетки. Йому здавалось, що в цій справі щось не гаразд і що треба тільки про щось згадати, щоб все відразу стало ясне. Але що саме згадати — цього Юрчик ніяк не міг збагнути.
Проминуло кілька день, і Юрчик вже почав забувати про пригоду з курчатами. Коли раптом одного ранку, йдучи до школи, він зустрів на вулиці завідувача дослідним господарством.
— Добрий день! — сказав Юрчик. — Ну, що, все гаразд із курчатами?
Завідувач зупинився.
— А, це ти, Юрчику? Здоров! Ти питаєш, як з курчатами? Розумієш, — трохи повагавшись, сказав він, — з ними не все гаразд. Знову таблетки не діють! Мені незручно казати твоєму дідусеві, але вчора знову двоє курчат не збільшилось. Просто не знаю — що робити!
— Треба простежити як слід, — запропонував Юрчик, — а дідові поки що й справді говорити не варт. Навіщо даремно хвилювати?
— Так, так, ти маєш рацію. Та я й то намагаюсь стежити, але нічого не помічаю. Це ж просто, як у пригодницькій книжці!..
— Хочете, ми вам допомагатимемо стежити, я й мої два друга?! — вигукнув Юрчик, — Може, це й справді хтось навмисне робить, як диверсанти у книжках про шпигунів?!
Завідувач посміхнувся.
— Ну, знаєш, шпигунам тут нема чого робити! Наш об’єкт не має оборонного значення! Не треба вигадувати небилиць. Але за допомогу я буду вдячний. Тільки треба це ось як зробити: приходьте через два тижні — саме тоді в нас почнеться чергове вилуплювання курчат. Протягом шести днів ви допомагатимете мені стежити, і якщо ми й тоді нічого не помітимо — то я вже ке знаю, що й робити!..
— Оце добре! — вигукнув Юрчик. — Через два тижні в школі саме починаються весняні канікули, й ми зможемо приходити щодня!
— Тільки не всі зразу, по черзі! — зауважив завідувач, — І нехай це буде у вас гурток юних натуралістів. Інакше я не зможу дозволити вам щодня товктися біля інкубаторів.
— Гаразд! Так і зробимо. До побачення!
І Юрчик побіг далі, щоб не спізнитися на урок.
Все ж таки він не міг погодитися з завідувачем, що тут нема чого шукати ворожої руки. Завідувач, мабуть, просто ніколи не читав книжок про шпигунів та диверсантів! А всім хлопцям, і Юрчикові в тому числі, добре відомо, що ці підлі люди полюють за будь-якими нашими таємницями. Хоч би вони й не мали оборонного значення.
А тут же саме й є така таємниця — наукова таємниця, новий винахід. І вже напевно знайдуться в капіталістичному світі зажерливі люди, які схотіли б заволодіти цією таємницею!..
І тут Юрчик аж зупинився й розкрив рота від раптової згадки: ой, та й справді, і як це він міг забути про отого туриста-капіталіста, який хотів купити в діда його винахід!.. Хіба ж цей капіталіст не радий був би якимось способом накапостити дідові, і нашій науці, і взагалі нашому народові?.. Чи не його рука в цій справі?..
Під час уроків довелося думати про інше, але як тільки продзвенів дзвінок на велику перерву, Юрчик покликав у затишний куточок своїх найближчих друзів Сергія та Олежка і все їм розповів.
— Мені здається, що тут справа непроста й треба її розслідувати, — сказав він їм наприкінці. — Чи згодні ви мені допомогти?
Обидва хлопці, звичайно, погодилися з великим захватом.
Напередодні весняних канікул троє друзів зібралися в Юрчика, взяли чистий зошит і гарними літерами різнокольоровими олівцями надписали на обкладинці:
Щоденник гуртка юних натуралістів.
Потім вони розподілили між собою дні — коли кому чергувати, і наступного дня пішли до дослідного господарства.
— Добрий день! — сказав Юрчик, входячи разом з друзями до того приміщення, де стояли інкубатори. — Ми — гурток юних натуралістів 2-го "А" класу 235-ї школи. Можна нам провадити у вас наші спостереження?
— Будь ласка, будь ласка, — відповів завідувач, — ми завжди раді нашій зміні — молодим птахівникам. Ось познайомтеся, прошу, із нашими старими спеціалістами в цій справі.
Хлоп’ята ввічливо привіталися з двома жінками в білих халатах, що стояли біля інкубатора. Одну з них аж ніяк не можна було назвати "старою", бо це була ще зовсім молода, червонолиця дівчина. Вона привітно посміхнулася нашим хлопцям і потиснула їм руки.
Зате друга й справді була стара. Сиві пасма волосся висувалися з-під низько напнутої на лоба білої хустки. Вайлувата широкоплеча постать її виглядала якось дивно, і це враження ще посилювалося її великими спритними руками й величезними пласкими черевиками, що виглядали з-під досить довгої спідниці. Вона суворо подивилася на хлопців і сказала хриплим голосом:
— Це непорядок, щоб у робочому приміщенні перебувало весь час стільки сторонніх осіб!
Юрчик подумав, що це правильно, і до того ж йому сподобалось, що стара птахівниця сказала про них, хлопчаків, як про дорослих — "сторонні особи"! Він подивився на неї з повагою і ввічливо пояснив:
— Ми не перебуватимемо тут усі водночас. Ми будемо по черзі.
— А-а, то інша справа! — схвально кивнула головою стара і повернулася до інкубатора, бо курчата от-от вже мали починати вилуплюватись.
Першого разу залишилися при цьому всі троє. Було дуже цікаво. Кожну таблетку завідувач сам передавав птахівницям з банки, де ці таблетки зберігалися, а "юні птахівники" напружено стежили, як птахівниці брали курчат і вкладали їм у дзьобики зелені блискучі кульки. Всі курчата своєчасно збільшилися. Потім у звільнений та вичищений інкубатор заклали нові яєчка, щоб через три тижні з них знову вилупилися курчата.
— На сьогодні все! — сказав завідувач, — Завтра почнеться вилуплювання в другому інкубаторі, потім у третьому, четвертому і так далі. Отже, приходьте завтра, післязавтра і ще протягом трьох днів, поки не вилупляться курчата в усіх наших інкубаторах.
Хлопці були дуже задоволені. Вони записали в свій щоденник:
"2 березня. Спостереження провадили всі троє. Всі курчата збільшилися".
— А хто ця стара птахівниця? — спитав Юрчик, коли завідувач вийшов проводити хлоп’ят, — мені здається, що тоді, коли ми приходили на екскурсію, її не було, була якась інша.
Завідувач засміявся.
— О, я бачу, ти спостережливий хлопець! — сказав він. — Справді, в нас була раніш інша птахівниця. Але вона звільнилася, бо мала кудись виїхати, й ми прийняли на роботу оцю стару. Це надзвичайно досвідчена спеціалістка, вона знає про курей і про курчат все, що тільки можна знати!