А потім знову, куди не глянь, — відкрите небо, голубе, чисте, прозоре. І земля внизу як на долоні.
Сніг уже весь розтанув, і селяни вийшли в поле на весняні роботи. Воли, похитуючи рогами, тягнуть за собою важкі плуги.
— Ґе-ґе-ґе! — кричать зверху гуси. — Покваптеся! А то й літо мине, поки ви дістанетеся до краю поля.
Воли не залишаються у боргу. Вони задирають голови і мукають:
— М-м-мляво, але вірно! М-м-мляво, але вірно!
Ось по селянському двору бігає баран. Його щойно обстригли і випустили з хліва.
— Баран, баран! — кричать гуси. — Шубу втратив!
— Зате бе-е-ез неї бігти легше, бе-е-ез шуби! — кричить у відповідь баран.
А ось стоїть собача будка. Брязкаючи ланцюгом, біля неї кружляє собака.
— Ґе-ґе-ґе! — кричать крилаті мандрівники. — Який красивий ланцюг на тебе наділи!
— Бродяги! — гавкає їм услід собака. — Бездомні бродяги! Ось ви хто!
Але гуси навіть гордують йому відповідати. Собака гавка — вітер носить.
Якщо дражнити було нікого, гуси просто перекликалися між собою.
— Де ти?
— Я тут!
— Ти тут?
— Я тут!
І летіти їм було веселіше. І Нільс не сумував. Але все-таки іноді йому хотілося пожити по-людськи. Добре б посидіти в справжній кімнаті, за справжнім столом, погрітися біля справжньої печі. І на ліжку поспати було б незле! Коли це ще буде! Та й чи буде коли-небудь! Щоправда, Мартін піклувався про нього і щоночі ховав у себе під крилом, щоб Нільс не замерз. Але не так-то легко людині жити під пташиним крильцем!
Найгірше було з їжею. Дикі гуси виловлювали для Нільса найкращі водорості й якихось водяних павуків. Нільс ввічливо дякував гусям, але скуштувати таке частування не наважувався.
Бувало, що Нільсу таланило, й у лісі, під сухим листям, він знаходив торішні горішки. Сам він не міг їх розбити, тож біг до Мартіна, закладав горіх йому в дзьоба, і Мартін з тріском розколював шкаралупу. Удома Нільс так само колов волоські горіхи, тільки закладав їх не в гусячий дзьоб, а в дверну щілину.
Але горіхів було дуже мало. Щоб знайти хоч один горішок, Нільсу доводилося деколи ледь не годину бродити лісом, пробираючись крізь жорстку торішню траву, грузнучи в сипкій хвої, спотикаючись об хмиз.
Одного разу на нього зненацька напали мурашки. Цілі полчища величезних витрішкуватих мурашок оточили його з усіх боків. Вони кусали його, жалили своєю отрутою, дерлися на нього, заповзали за комір і в рукави. Нільс обтрушувався, відбивався від них і руками і ногами, але, поки він справлявся з одним ворогом, на нього накидалося десять нових.
Коли він прибіг до болота, на якому розмістилася на нічліг зграя, гуси навіть не відразу впізнали його — весь він, від голови до п'ят, був обліплений чорними мурашками.
— Стій, не ворушися! — закричав Мартін і почав спритно скльовувати одну мурашку за одною.
2
Цілу ніч після цього Мартін, як нянька, доглядав за Нільсом.
Від мурашиних укусів обличчя, руки й ноги у Нільса стали червоні, як буряк, і покрилися величезними пухирями. Очі опухли, все тіло нило і горіло, наче після опіку.
Мартін зібрав велику купу сухої трави — Нільсу для підстилки, а потім обклав його від ніг до голови мокрим липким листям, щоб витягти жар.
Як тільки листя підсихало, Мартін обережно знімав його дзьобом, занурював у болотяну воду і знову прикладав до уражених місць.
До ранку Нільсу полегшало, він навіть зміг повернутися на другий бік.
— Здається, я вже здоровий, — сказав Нільс.
— Яке там здоров'я! — пробурчав Мартін. — Не розбереш, де в тебе ніс, а де око. Все розпухло. Ти б сам не повірив, що це ти, якби побачив себе! За одну годину ти так розтовстів, ніби тебе рік чистим ячменем відгодовували.
Крекчучи й охаючи, Нільс вивільнив з-під мокрого листя одну руку і розпухлими скоцюрбленими пальцями обмацував обличчя.
І справді, воно було наче туго надутий м'яч. Нільс ледь намацав кінчик носа, що загубився між роздутими щоками.
— Може, треба частіше міняти листки? — боязко запитав він Мартіна. — Як ти гадаєш? Га? Може, тоді швидше одужаю?
— Та куди ж частіше! — одказав Мартін. — Я й так весь час туди-сюди бігаю. І треба ж тобі було в мурашник залізти!
— Хіба ж я знав, що там мурашник? Я не знав! Я горішки шукав.
— Ну гаразд, не крутися, — сказав Мартін і приліпив йому на обличчя великий мокрий листок. — Полежи спокійно, а я зараз прийду.
І Мартін кудись пішов. Нільс тільки чув, як зачавкала і захлюпотіла під його лапами болотяна вода. Потім чавкання стало тихішим і нарешті стихло зовсім.
За кілька хвилин у болоті знову захлюпотіло і зачавкало, спершу ледь чутно, десь удалині, а потім дедалі голосніше й ближче.
Але тепер шльопали по болоту вже чотири лапи.
"З ким це він іде?" — подумав Нільс і завертів головою, намагаючись скинути примочку, що закривала все обличчя.
— Будь ласка, не крутися! — пролунав над ним строгий голос Мартіна. — Який же неспокійний хворий! Ані на мить самого не можна залишити!
— А дай-но я подивлюся, що з ним таке, — промовив інший гусячий голос, і хтось підняв листок із Нільсового обличчя.
Крізь щілинки очей Нільс побачив Акку Кебнекайсе.
Вона довго й здивовано розглядала Нільса, потім похитала головою й сказала:
— От ніколи й гадки не мала, що від мурашок може бути така біда! Бо гусей вони не займають, знають, що гуска їх не боїться…
— Колись і я їх не боявся, — образився Нільс. — Колись я нікого не боявся.
— Ти й тепер нікого не повинен боятися, — сказала Акка. — Але остерігатися мусиш багатьох. Будь завжди напоготові. У лісі стережися лисиці та куниці. На березі озера пам'ятай про видру. У горіховому гаю уникай кібця. Вночі ховайся від сови, вдень не попадайся на очі орлу і яструбу. Якщо ти йдеш по густій траві, ступай обережно і прислухайся, чи не повзе поблизу змія. Якщо з тобою заговорить сорока, не довіряй їй, — сорока завжди обдурить.
— То тоді мені все одно пропадати, — сказав Нільс. — Хіба устежиш за всім одразу? Від одного сховаєшся, а інший тебе якраз і схопить.
— Звичайно, самому тобі зі всіма не впоратися, — сказала Акка. — Але в лісі й у полі живуть не тільки наші вороги, у нас є й друзі. Якщо в небі з'явиться орел, тебе попередить білка. Про те, що крадеться лисиця, пролепече заєць. Про те, що повзе змія, проскрекоче коник.