Нільс зрозумів, що йому прийшов кінець, і з жаху заплющив очі.
Раптом кіт утягнув кігті, випустив Нільса з лап і сказав:
— Гаразд, на перший раз доволі. Якби твоя мати не була такою доброю господинею і не поїла мене вранці й увечері молоком, тобі було б непереливки. Заради неї я залишу тебе в живих.
З цими словами кіт обернувся і, мов і не було нічого, пішов геть, тіхенько муркочучи, як і годиться доброму домашньому котові. А Нільс встав, обтрусив зі шкіряних штанців бруд і поплентався в кінець двору. Там він видерся на виступ кам'яної огорожі, всівся, звісивши крихітні ніжки в крихітних черевичках, і задумався.
Що ж буде далі?! Скоро повернуться батько й мати. Як же вони здивуються, побачивши свого сина! Мати, звичайно, заплаче, а батько, може, скаже: так Нільсові й треба! Потім
зберуться сусіди зі всієї округи, розглядатимуть його й охатимуть… А що як його хтось украде, щоб показувати роззявам на ярмарку? От потішатимуться над ним хлопчиська!.. Ох, який він нещасний! Який нещасний! На всьому білому світі, напевно, немає людини нещаснішої за нього!
Убогий будиночок його батьків, притиснутий до землі похилим дахом, ніколи не здавався йому таким великим і красивим, а тісний дворик — таким просторим.
Десь над головою Нільса зашуміли крила. Це з півдня на північ летіли дикі гуси. Вони летіли високо в небі, витягнувшись рівним клином, але, побачивши своїх родичів — домашніх гусей, — спустилися нижче і закричали:
— Летіть з нами! Летіть з нами! Ми летимо на північ, до Лапландії! До Лапландії!
Домашні гуси захвилювалися, заґелґотали, залопотіли крильми, неначе пробували, чи можуть вони злетіти. Але стара гуска — вона доводилася бабусею добрій половині гусей — бігала довкола них і кричала:
— З глузду з'їх-хали! З глузду з'їх-хали! Схаменіться! Ви ж не якісь там бродяги, ви поважні домаш-шні гуси!
І, задерши голову, вона закричала в небо:
— Нам і тут добре! Нам і тут добре!
Дикі гуси спустилися ще нижче, наче шукаючи щось у дворі, і раптом — усі разом — злетіли в небо.
— Ґе-ґе-ґе! Ґе-ґе-ґе! — кричали вони. — Хіба це гуси? Це якісь жалюгідні кури! Залишайтесь у вашому курнику!
Від злості й образи у домашніх гусей навіть очі почервоніли. Такої образи вони ще ніколи не чули.
Тільки білий молодий гусак, задерши голову догори, стрімко побіг по калюжах.
— Зачекайте мене! Зачекайте мене! — кричав він диким гусям. — Я лечу з вами! З вами!
"Так це ж Мартін, найкращий мамин гусак, — подумав Нільс. — Чого доброго, він і справді полетить!"
— Стій, стій! — закричав Нільс і кинувся за Мартіном.
Нільс ледь наздогнав його. Він підстрибнув і, обхопивши руками довгу гусячу шию, повис на ній усім тілом. Але Мартін навіть не відчув цього, наче Нільса й не було. Він сильно змахнув крильми — раз, другий — і, сам того не сподіваючись, злетів.
Перш ніж Нільс зрозумів, що сталося, вони вже були високо в небі.
Розділ другий. Верхи на гусакові
1
Нільс і сам не знав, як йому вдалося перебратися на спину Мартіна. Ніколи Нільс не думав, що гуси такі ковзкі. Обома руками він учепився в гусяче пір'я, весь зіщулився, увібрав голову в плечі й навіть заплющив очі.
А навколо завивав і гудів вітер, наче хотів відірвати Нільса від Мартіна і скинути вниз.
— Зараз упаду, ось зараз упаду! — шепотів Нільс.
Але минуло десять хвилин, двадцять, а він не падав. Нарешті він осмілів і ледь-ледь розплющив очі.
Справа і зліва миготіли сірі крила диких гусей, над самісінькою головою Нільса, ледь торкаючись його, пропливали хмари, а далеко-далеко внизу темніла земля.
Вона була зовсім не схожа на землю. Здавалося, наче хтось розстелив під ними величезну картату хустку. Яких тільки клаптиків там не було! Одні — чорні, другі жовтувато-сірі, треті яскраво-зелені.
Чорні клаптики — це щойно зорана земля, зелені — осінні сходи, що перезимували під снігом, а жовтувато-сірі клаптики — це торішнє жниво, по якому ще не пройшов плуг селянина.
А ось латки по краях темні, а всередині — зелені. Це сади: дерева там стоять зовсім голі, але лужки вже покрилися першою травичкою.
А ось коричневі з жовтою облямівкою прямокутники — це ліс: він ще не одягнув зелені шати, а молоді буки на галявині жовтіють старим, сухим листям.
Спочатку Нільсові було навіть весело розглядати це розмаїття. Але що далі летіли гуси, то тривожніше ставало в нього на душі.
"Може статися, вони й справді занесуть мене до Лапландії!" — подумав він.
— Мартіне, Мартіне! — крикнув він гусакові. — Повертай додому! Доволі, наліталися!
Але Мартін нічого не відповів.
Тоді Нільс щосили пришпорив його своїми дерев'яними черевичками.
Мартін ледь повернув голову і прошипів:
— Чуеш-ш-ш, хлопче! Сиди сумирно, а то скину тебе…
Довелося сидіти сумирно.
2
Цілий день білий гусак Мартін летів нарівні зі всією зграєю, наче він ніколи й не був домашнім гусаком, а все життя тільки те й робив, що літав.
"І звідки в нього таке завзяття?" — дивувався Нільс.
Але до вечора Мартін усе-таки вибився з сил. Тепер легко було переконатися, що літає він без року тиждень: то раптом відстане, то вирветься вперед, то ніби провалиться в яму, то немов підскочить угору.
І дикі гуси побачили це.
— Акко Кебнекайсе! Акко Кебнекайсе! — заґелґотали вони.
— Що вам від мене потрібно? — запитала гуска, що летіла попереду всіх.
— Білий відстає!
— Він повинен знати, що літати швидко легше, ніж літати поволі! — крикнула гуска, навіть не озирнувшись.
Мартін намагався дужче й частіше змахувати крильми, але втомлені крила обважніли і тягнули його вниз.
— Акко! Акко Кебнекайсе! — знову заґелґотали гуси.
— Що вам потрібно? — озвалася стара гуска.
— Білий не може летіти так високо!
— Він повинен знати, що літати високо легше, ніж літати низько! — відповіла Акка. Бідний Мартін напружив останні сили. Але крила у нього зовсім ослабли і ледь тримали його.
— Акко Кебнекайсе! Акко! Білий падає!
— Хто не може літати, як ми, хай сидить удома! Скажіть це білому! — вигукнула Акка, не сповільнюючи лету.
— І справді, краще б нам сидіти удома, — прошепотів Нільс і ще дужче вчепився за шию Мартіна.
Мартін падав як підстрілений.
Щастя ще, що по путі їм стрілася якась миршава верба. Мартін зачепився за верхівку дерева і повис серед гілок. Так вони і висіли. Крила у Мартіна обм'якли, шия бовталася, наче ганчірка. Він голосно дихав, широко роззявляючи дзьоба, наче хотів захопити більше повітря. Нільсові стало шкода Мартіна. Він навіть намагався його утішати.