Диво калинове (збірка)

Сторінка 6 з 10

Білоус Дмитро

Що це за префікс?

Напів… (напівправда – напівбрехня, напівсвітлий – напівтемний, напівсолодкий – напівгіркий і т.п.)

ВЕСЕЛЕ СЛОВО

Добре слово настрій, дух підносить;
забувати, друже мій, не варто,
що для настрою і жарту досить
просто теплого людського жарту.

Як народ веселе слово творить?
Ось по кризі йде дідок бровастий,
зустрічає дядька і говорить:
— Де б оце його отут упасти?

Дядько теж боїться посковзнутись,
але йти йому уже певніше.
Не минув нагоди усміхнутись:
— Та вже падайте, де вам зручніше...

І обидва розсміялись гучно:
ковзанку пройшли благополучно.

Ось улітку (квіти на газонах),
сміючись, біжать дівчата юні,
будівельниці в комбінезонах,
крейдою оббризкані красуні.

І за мить уже шпаркі дівчата
вносять козли крізь скляні дверини.
Й тут же Мотря, дівчина завзята,
блиснула очима в бік Марини:

— Як би це розбити шибок зо три?
Ти заходь, Марино, звідсіля ось... —
А Марина їй: — Та бачиш, Мотре,
я ж оце й сама вже націляюсь.

І обидві розсміялись гучно:
козли пронесли благополучно...

Ти звертав увагу, друже милий,
що таке в житті веселе слово?
Гумор надає людині сили,
коли в серці сяє веселкове.

СКОРО ВЖЕ КАНІКУЛИ

Нам гулять, звичайно, ніколи,
в школі все для нас цікаве.
Але скоро вже канікули —
нас нові чекають справи.

Жовтень каже: — Дощ я висію
й чисте небо вам готове!
Ми ж на свята у Киргизію
і — в похід на Алатоо...

Землю білою нам дратвою
Дід Мороз прошив на славу.
В ці ж канікули ми в Латвію
гайнемо на Даугаву!

Травень каже: — Повзеленюю
буйним зіллям кожну хату.
Ми ж на свята — у Вірменію,
до підніжжя Арарату!

По дощах земля стужавіє —
здійсним літні мри давні:
в червні їдемо в Молдавію,
до Дністра, в зелені плавні!

А з Молдавії у Грузію
нам дорога недалека.
З усіма своїми друзями
ми знайомі ще з Артека.

Про кіно, було, там споримо
чи про книжку, що читаєм.
Вам цікаво, як говоримо,
коли мов усіх не знаєм?

Хто грузинською, марійською...
Коли ж разом братнім клубом
всі говоримо російською,
бо її, як рідну, любим.

Нам гулять, звичайно, ніколи,
в школі все для нас цікаве.
Але скоро вже канікули —
нас нові чекають справи.

ДВІ КРАЇНИ

Шарада

До умови шаради простої
тут ми Африку мусимо вставити;
в ній до назви країни жаркої
Бо попереду мусим добавити —
й принесуть нам у кліматі зміну
дивовижні словесні химери ці,
і потрапим ми в іншу країну,
що вже буде в Південній Америці.

Які це країни?

(Лівія й Болівія)

ПРИЧАРОВАНА

Раїсі Карагезян [4]

Сквером жінка миловидна
йде зі школи з дітками:
східний тип (з обличчя видно),
порівнялись швидко ми.

Усміхається: — Так пряжить
тижнями останніми,
що мої малята кажуть —
наче в Єревані ми!

Взагалі ми з Зангезура
свій вірменський рід ведем.
В нас, як каже ваш Сосюра,
щастя зоряний едем.

Що не слово, то такою
мовою співучою!
Ідемо попід густою
липою квітучою.

— Як, — питаю, — ви, вірменка,
нашу мову вивчили?
— А читаючи Шевченка!
Мабуть, це пришвидшило!

"Кобзаря" читала в вузі,
час у ночі крадучи.
"Стажувалася" в бабусі
у селі Безрадичі.

Як співали молодички
"Продай, милий, сиві бички",
часом підпрягалася, —
від душі сміялася...

— Що ж найперше стало вабить?
б ж якась основина?
— Українська пісня, мабуть, —
нею причарована!

АББАС І МИКОЛА [5]

Два гарні поети відомі у нас —
киянин Микола й бакинець Аббас.

Як з'їдуться разом ці двоє братів,
подовгу смакують красу рідних слів.

Миколу хвилює розмова жива,
Аббаса питає про їхні слова:

— Чечек у вас — квітка, як чічка у нас.
— І кюль у нас — квітка, — говорить Аббас.

— То й наша кульбаба іде звідсіля?
— Так, — каже Аббас, — луки й вам звеселя.

Микола русалок згадав на Дніпрі.
— Цікаво: русалка у вас — су пері!

— Тут, бачиш, два слова, бо су — це. вода,
а з неї русалка — пері — вигляда.

Жартує Аббас, бо русалок не раз
стрічав у Шевченкових творах Аббас.

Смакують, до суті доходять самі.
Микола напам'ять чита Насімі.

Рядків переклали не сотню, не дві, —
це чічки духмяні, це квіти живі!

Киянин Микола й бакинець Аббас
прозорістю слів милувались не раз:

— Ах, чудо-слова: чи Десна, чи Басань!
— А ваші дива: Сумгаїт, Ленкорань!

Аббасові сниться безмежжя Дніпра,
Миколі завжди — білопінна Кура.

Тому про них друзі говорять у нас:
бакинець Микола-й киянин Аббас.

СТАЮТЬ У ПРИГОДІ

Загадка

Коли твір якийсь готую,
різні речення пишу,
щось, буває, я цитую,
мову вводячи чужу.
Але, любий мій читачу,
як для вас її позначу?
Тут уже не допоможуть
ані коми, ні крапки,
у пригоді стати можуть —
здогадались ви?

(Лапки)

МАЛЕНЬКІ ПОСЕСТРИ

Оляночка після школи
гостює в Литві у Агне.
І радісно, як ніколи,
зелена їм рута пахне.

Ось Агне біжить на ґанок
стрічати погожий ранок,
а там застає Олянку
і каже: — Доброго ранку!

— Лабас рітас! — Олянка їй.
Давай умиватись мерщій.
Воркують собі дівчатка,
завжди нерозлучні, в парі.

У Агне — сині очатка,
в Олянки — очиці карі.
Беруть газету в кіоску
(на вулиці повно люду):

— Я буду вивчать литовську!
— А я — українську буду!
Злетів шпачок на полянку,
примчав на траву, на попас.

— Он шпак! — зраділа Олянка.
І Агне зраділа: — Шпокас!

А ген ріка недалеко.
І Агне: — Он гандрас бродить!
Олянка: — А в нас — лелека!
Не схожі слова, виходить.

Олянка хотіла б нині
буть з Агне в Києві в парі.
У Агне — очата сині,
в Олянки — очиці карі.

Вже й вечір. А рута пахне.
Та ніч насуває з-над плес.
— Добраніч! — говорить Агне.
Олянка: — Лабос нактьєс!

ПІДПРИЄМСТВО І ЗАТОКА