Полонить Яшко, чарує навіть
дзвінко-ніжним білоруським "дзє".
Оголошує, чита напам'ять —
Янка Купала:
"А хто там ідзє?"
Білоруська мова — наче казка, —
вперше чують Таня, Коля, Гриць:
— Говори, Яшко!
— Ды калі ласка,
буду і чытаць і гаварыць...
І вони ізнов то біля хати,
то біля Ревухи бережка
сходяться гуртом, щоб розпитати,
щоб послухать Білика Яшка.
Де Яшко з'являється — одразу
неодмінний хвостик дітвори:
— Говори, Яшко, іще розказуй!
— Говори, будь ласка, говори!
НА КОЖНІМ КРОЦІ
В житті робив ти свій перший крок,
сьогодні в школу йдеш на урок.
А що ідеш ти, то робиш кроки, —
отак і вийдеш у світ широкий.
І раптом думка поміж думок:
а що за слово цей самий крок?
Тут щось цікаве таїтись може,
бо й слово кроква на нього схоже!
Та слово, друже, знань вимага,
в болгарській мові є крак [1] — нога.
А в білоруській є слово крочыць, [2] —
уже й не треба мізки морочить.
А як відкрились нам крок і крок, —
тоді звідкіль же російське шаг?
Згадай тут відстань, ту, на яку ти
ногою можеш вперед сягнути —
один раз ступиш — один і сяг,
а сяг прадавнє дало нам — шаг.
Отож і справді кінець мороці.
А що потрібно на кожнім кроці?
На кожнім кроці — знання, знання,
інакше йтимеш ти навмання.
СОБІНОВ СПІВАЄ
Собінов приїхав на гастролі.
Золотий сезон. Найкращі ролі.
Собінов співає на Вкраїні
ув "Онєгіні" і в "Лоенгріні".
Собінов співає в "Майській ночі".
Тисячі послухати охочі.
Наша опера заледве набирає сили,
й раптом — світове імення в ній оголосили.
Жовтню — перший лиш десяток. Ще зіяють рани,
ті, що нашому народу завдали тирани,
як була на рідну мову люта заборона,
як жорстоко її царська тиснула корона.
А сьогодні море звуків плещеться безкрає:
в українському театрі Собінов співає.
Але що це? Ярославець, корінний волжанин,
українською співає. Знак любові й шани.
Для волжанина, напевне, нелегка то праця —
кожне виплекати слово, знати, не збиваться!
Сотні слухать Лоенгріна, й Ленського охочі,
і Левка у "Майській ночі" слухать до півночі...
Грім овацій. Свіжі квіти. Захват по виставі.
Коло нього і артисти, й глядачі цікаві.
— Ви пробачте нам, — аж сяють молоді дівчата, —
а по-українськи важко ролі вам вивчати?
Він, симпатію відчувши в їхньому нестримі,
лиш очима усміхнувся, ще в костюмі й гримі:
— Може, декому і важко, та признатись мушу,
легко все мені красиве западає в душу.
У Москві я Заньковецьку бачив на гастролях,
українських корифеїв у найкращих ролях.
В юні роки з ними навіть виступав укупі,
у Сад омського Миколи в українській трупі...
В нашім мовнім багатоголоссі
Собінов хвилює нас і досі.
Золота сторінка не зів'яне.
То хіба ж могли тоді кияни,
як і харків'яни, й одесити,
на руках артиста не носити!
КЛАСНА ЗАГАДКА
Іще одна загадочка для вас:
прикметник означа найвищий клас,
споріднений з іменником співзвучним.
Лиш Й на К в кінці змініть — і враз
ви познайомитесь з маленьким учнем,
який не ходить ще і в другий клас...
Як почнете цей вірш читать спочатку,
то знайдете ви натяк на відгадку.
Який прикметник і
який іменник?
(Першокласний і першокласник)
ЗАГАДКА ДИТИНСТВА
Враження дитинства – ясновесні!
Слів краса! Звідкіль іде вона?
Наче загадки якісь чудесні:
рідна мова – дивна дивина!
Вперше у житті штанці крамні
хлопцеві придбали у Ромні.
Лиш надів – усі йому: —— Митянчик,
ти – як янчик!
-— Що за янчик? – хтось спитав. І сивий
батько наш поважно відповів:
-— Так говорять, коли хтось красивий,
так ми чули од своїх батьків...
я цікавивсь цього слова змістом,
в словниках шукав його стократ...
Та в Чехословаччині туристом
побував і розказав мій брат:
— Знаєш, хто наш Янчик благородний?
Як не здогадались ми? Це ж той
люблений словак, герой народний,
справді красень, Яношик-герой!
Я зрадів: усе — в єдинім слові,
все в іменні! Отже сумнів пріч.
Яношик! Але в розмовній мові —
Яншик, Янчик — ось у чому річ!
Слово пломенить червоним маком
(над легендою не владний час!).
Як його передали словаки?
Як воно долинуло до нас?
СЛОВО ЦЕ – СТАРОВИННА БУДОВА
Загадка
Слово це — старовинна будова
з гостряками мурованих веж.
Щойно зміниш ти наголос слова
цим одразу будову замкнеш.
Що це за слово?
(замок, замок)
ГУСИ
Професора Баженова [3] уроки
усе життя я буду пам'ятать.
Байки Крилова повторяли, поки
не навчимося правильно читать.
Професор нас вимовою чіткою
подивувать нагоди не минав:
— Читайте так: "Лозиною гнучкою
на продаж селянин гусей до міста гнав".
Читаючи, ви уявіть картину:
гусей, і селянина, і лозину.
І я згадав, як дядько Єлисей
наймав підпасичів гонить гусей:
ледь світ в Ромен погнать і дотемна
за двадцять верст вернутися з Ромна.
За те, що віджене гусей Марійка,
дивися, й набіжить якась копійка.
Але "гел-гел" для старшої сестрички
не раз слізьми кінчалося з незвички.
Згадав я на занятті той маршрут
і вже забув, чого сиджу я тут.
Професор бачить: — Митю Білоусе,
куди твої помандрували гуси? —
Певніше я спираюся на парту
від теплого професорського жарту.
А він киває — повторять за ним:
"Таж наші предки врятували Рим!"
Проказую рядок, але на думці
ізнов сестра, окраєць хліба в сумці...
І вже через гусей тих на траві
Ромен і Рим змішались в голові...
Не знаю я, чи справді від навали
спасли ті гуси Стародавній Рим,
а нас від злиднів трохи рятували,
коли я був малим...
ЧУДЕСНІ БАРВИ
Які чудесні барви у нашій рідній мові,
які відтінки різні від Сейму аж по Сян!
У Києві говорять інакше, ніж у Львові, —
і чорногуз, і бусол, лелека і боцян...
Так наче називаєш різновиди лелек ти,
а це лиш різні назви, синонімічний ряд.
А є ще риси мови, що звуться діалекти:
це говори місцеві на дещо інший лад.