— Термос, — відповіла Аліса. — Пити схочеться — відкрию.
Бабуся більше не питала — вона дивилася в небо, бо там з'яви лася світла цятка, що росла на очах.
Космічний корабель, який ніс на борту космічну чуму, наближався до Колеїди.
Корабель опустився повільно, мов уві сні. Він на мить завис над самісіньким полем, голубе полум'я виривалося з його дюз і плавило бетон. Потім він став на землю, і над полем промчав короткий ураган, що зривав капелюхи й кепки з глядачів.
Гримнули оркестри, і кілька службовців космодрому заходилися розмотувати товстий рулон білого килима, по якому космонавти пройдуть від корабля до зустрічаючих.
— Що робити? — спитала Аліса в археолога. Вона знала, що ніхто її не чує: всі чекають, коли відкриється люк і вийдуть космонавти.
— Ми далеко від корабля? — поцікавився Рррр.
— Кроків триста-чотириста. Не добігти. Піймають.
— Ой, — зітхнув археолог, — так близько — і не добігти! Я б, можливо, й добіг.
— Ні, тобі не донести балона з вакциною.
Але тут Алісі знову допомогла бабуся. Коли вона побачила, що члени уряду Колеїди пішли обабіч білого килима назустріч до корабля, бо членам уряду теж було несила ждати, вона відсторонила поліцейського і сказала:
— Там мій син.
І сказала це так упевнено, що поліцейський тільки вклонився і пропустив її.
Аліса схопилася за руку старенької, і, коли поліцейський спробував зупинити її, бабуся обернулася й промовила:
— А це його сестра, і я без неї ні кроку не ступлю.
— Тільки сумку залиште, — попросив тоді поліцейський. — Із сумкою не можна.
Аліса вчепилася за сумку, і вийшло замішання, тому що бабуся тягла вперед, поліцейський назад, а Аліса опинилася між ними. І тоді Аліса почула, як Рррр сказав космомовою, щоб ніхто не зрозумів:
— Відпусти. Пам'ятай про головне.
На щастя, поліцейський не почув. Другою рукою він намагався втримати інших зустрічаючих.
Аліса відпустила сумку і поквапилася вперед.
Вони підійшли майже до корабля. Але тут зупинилися всі.
"Колись на Землі зустрічали Гагаріна, — подумала Аліса. — Як шкода, що я так пізно народилася!.. Пора", — сказала вона собі.
І в ту мить, коли люк відкрився і перший космонавт, капітан корабля показався у ньому, Аліса прошмигнула поміж генералом і головним міністром Колеїди, вислизнула з рук начальника почесної варти і помчала до люку.
— Стій! — кричали позаду.
— Не хвилюйтесь — почула вона бабусин голос, — це моя донька.
Аліса на бігу зірвала з плеча балон із вакциною. Капітан корабля, побачивши її, засміявся і показав рукою в її бік. Аліса на мить зупинилася. Вона зрозуміла, що люк надто високо — їй не дістати до нього. Струмінь вакцини не потрапить досередини.
Капітан корабля, побачивши її, засміявся і показав рукою вбік. Аліса на секунду зупинилася. Вона збагнула, що люк знаходиться надто високо — їй не дістати до нього. Струмінь вакцини не попаде всередину.
— Трап везуть! — гукнув їй капітан корабля, який, напевно, вирішив, що Аліса хоче привітати космонавтів і їй це дозволили зробити.
Автоматичний трап цієї самої миті під'їхав до корабля.
— Стійте! — крикнула Аліса капітанові, який уже підняв ногу, щоб ступити на трап.
Вона на ходу вискочила на трап, не чекаючи, поки він зупиниться.
Позаду гупотіли поліцейські, щоб догнати її і зупинити.
Аліса стрілою злетіла по трапу. Балон був у руках.
Вона спрямувала його просто в обличчя капітанові і натиснула на кнопку.
Сильний каламутний струмінь смердючої вакцини вдарив у капітана, і він від несподіванки сахнувся назад.
Мільйони людей Колеїди, які бачили цей момент на космодромі й по телевізору, охнули від жаху. Всі жителі Колеїди вирішили, що це замах на космонавтів.
Аліса стояла перед самісіньким люком і не переставала натискати на кнопку. Туман швидко огорнув увесь корабель і заповнив його внутрішні приміщення. Потім кнопка сама клацнула й повернулась на місце.
Балончик був порожній.
І в тумані, який ще не розтанув, кілька сильних рук схопили Алісу і потягли вниз.
15
Камера, в якій опинилась Аліса, була маленька і голісінька. Навіть стільця в ній не було. За дверима чулися голоси. Це була зовсім не камера, а просто один із складів космодрому, з якого спішно винесли все, щоб посадити туди державну злочинницю, котра вчинила замах на космонавтів.
Аліса сіла на підлогу. Вона була щаслива, тільки дуже стомилася і хвилювалась, що стало з археологом Рррр.
Вона розуміла, яка паніка зараз зчинилася на всій Колеїді. Адже ніхто нічого не може збагнути. І всі допитуються один у одного, чи живі й здорові космонавти. І тисячі всяких страшних чуток ходить по Колеїді.
Минуло хвилин п'ять, потім ще п'ять.
"Напевно, — подумала Аліса, — зараз усі клопочуться про космонавтів, їм не до мене".
Згодом інша думка зародилася в голові. Дуже добре — їй пощастило врятувати Колеїду. А далі що? Адже ж їй тепер звідси ніколи не вибратися. І ніколи вона більше не побачить гамірливого й доброго Громозеку і не повернеться додому, на Землю…
Їй хотілося плакати. І вона заплакала. Може, навіть не з жалю до себе, а тому, що дуже стомилася й перехвилювалась. А коли вона трішки поплакала, то настрій у неї покращав. Бо вона зрозуміла, що її нізащо не залишать у біді. Якщо треба, з Землі привезуть іще три машини часу. І тоді сюди прийдуть по неї і Петров, і Річард, і, може, навіть сам Громозека. І все пояснять колеїдцям. І, можливо, навіть Алісі тут поставлять пам'ятник…
Й Аліса задрімала, прихилившись до білої стіни.
Її й справді ніхто не допитував, бо спочатку на космодромі зчинилася страшенна паніка. Та коли Алісу повели, а туман розтанув, то виявилося, що космонавтам анічогісінько не сталося. І якщо вже вони прилетіли, все одно урочистість мала тривати далі. І про Алісу на якийсь час забули.
16
Аліса не знала, скільки вона проспала. Може, хвилин десять, а можливо, й три години. Але раптом вона почула:
— Алісо!
Вона враз розплющила очі й огледілася.
Камера була порожня. За дверима так самісінько гупали кроки — її старанно охороняли.
— Алісо, ти мене чуєш?
— Це ти, Рррр?
— Я. Підійди до найдальшого від дверей кутка й допоможи мені.
Аліса тихенько підвелася й підійшла, куди велів Рррр.