— Моє прізвище Колпіков, шановний добродію, а ви надалі будьте ввічливіші. Ми ще з вами побачимось (vous aurez de mes nouvelles), — закінчив він, бо вся розмова йшла французькою мовою.
Я сказав тільки: а дуже радий", намагаючись дати голосові якнайбільше твердости, повернувся і з цигаркою, що встигла вже погаснути, пішов до нашої кімнати.
Я нічого не сказав про те, що зі мною сталося, ні братові, ні приятелям, тимпаче, що вони про щось палко сперечалися, і сів сам собі в куточку, обмірковуючи цю чудну пригоду. Слова: "Ви неук, добродію" (un mal élevé monsieur), так і бриніли в моїй уяві, дедалі більше обурюючи мене. Я зовсім витверезився. Коли я думав про те, як я поводився в цій справі, мені раптом прийшла страшна думка; що я поводився як боягуз. "Яке він мав право нападати на мене? Чого він просто не сказав мені, що це йому заважає? Отже він був винний. Чому ж, коли він мені сказав, що я неук, я не сказав йому: неук, добродію, той, хто дозволяє собі грубощі? або чому я просто не крикнув на нього: цить! — це було б чудово; чому я не викликав його на дуель? Ні! я нічого цього не зробив, а як підлий страхополох проковтнув образу". "Ви неук, добродію!" безнастанно-дражливо чулося мені. "Ні,цього неможна так лишити", подумав я й підвівся, маючи твердий намір піти знов до цього панка й сказати йому щось жахливе, а може й побити його свічником по голові, коли треба буде. Я з великою насолодою мріяв про останній намір, але не без великого страху ввійшов у велику кімнату. На щастя, п. Колпікова вже не було; сам лише льокай був у великій кімнаті й прибирав зі стола. Я хотів був поінформувати льокая про те, що сталося, пояснити йому, що я аж ніяк не винний, що сталося, але чомусь роздумав і в найгіршому настрою знов повернувся до нашої кімнати.
— Що це з нашим дипломатом зробилося? — сказав Дубков.— Він, мабуть, вирішує зараз долю Европи.
— Ах, дай мені спокій, — сказав я, похмуро одвертаючись. Потім я, походжаючи по кімнаті, почав роздумувати чомусь
про те, що Дубков зовсім не гарна людина "І що за повсякчасні ясарти й назва "дипломат" — нічого тут доброго немає— Йому б тільки обігрувати Володю та їздити до якоїсь тітоньки... І нічого в ньому немає приємного! Все, що він скаже — або збреше, або банальність яканебудь і завжди теж хоче глузувати. Мені здається, він просто дурний, та ще й людина він погана". Отак міркував я хвилин із п'ять, чимраз більшу ворожість відчуваючи чомусь до Дубкова. Дубков же не звертав на мене уваги, і це дратувало мене ще більше. Я навіть сердився на Володю й на Дмитра за те, що вони з ним розмовляють. . '*
— Знаєте що, панове? треба дипломата водою— облити, — сказав раптом Дубков, глянувши на мене з усмішкою, .що здалася мені глузлива й навіть підступна, — а то він чомусь поганий. Ій-бо, поганий!
— І вас треба облити, самі ви погані! — відповів я, злісно посміхаючись і забувши навіть, що говорив йому "ти".
Ця відповідь, мабуть, здпвувала Дубкова, але він байдуже одвернувся від мене й говорив далі з Володею та Дмитром.
Я хотів був приєднатися до їхньої розмови, але почував що ніяк не міг приставлятись, і знов пішов у свій куток, де й пробув, аж поки не треба було їхати.
Коли розплатилися й почали одягати шинелі, Дубков звернувся до Дмитра:
— Ну, а Орест і Пілад куди поїдуть? Мабуть, додому про любов розмовляти; от ми — ми провідаємо милу тітоньку,— це краще за вашу кислу друясбу.
— Як ви смієте говорити, сміятись із нас? — заговорив я раптом, підходячи до нього дуже близько й розмахуючи руками,— як ви смієте сміятись із почуттів, яких ви не розумієте? Я вам цього не дозволю! Мовчіть! — закричав я і сам замовк, не знаючи, що говорити далі, і задихаючись від хвилювання. Дубков спочатку здивувався, потім хотів усміхнутись і обернути все на жарт, але, нарешті, на велике моє Здивовання, злякався й спустив очі.
— Я зовсім не сміюся з ваших почуттів, я так тільки кажу,— сказав він уникливо.
— Отож! — закричав я, але в той самий час мені стало соромно за себе й жалко Дубкова, на червоному, збентеженому обличчю якого був вираз справжнього страждання.
— Що з тобою? — заговорили раптом Володя й Дмитро.— Ніхто не хотів тебе образити.
— Ні, він хотів образити мене.
— Ну й одчайдушний у тебе брат, — сказав Дубков, саме тоді, як він уже виходив з дверей, так що не міг чути того, що я скажу.
Може, я кинувся б наздоганяти його й наговорив би йому ще чимало прикрого, але в цей самий час той льокай, що був підчас моєї розмови з Колпіковим, подав мені шинелю, і я відразу ж заспокоївся, удаючи з себе перед Дмитром роздратованого лише стільки, скільки треба було, щоб раптове заспокоєння не здалося чудним. Другого дня ми з Дубковим зустрілися у Володі, не згадували про цю історію, але лишилися на "ви", і дивитись один одному в вічі стало нам іще важче.
Пам'ять про сварку з Колпіковим, який, проте, ні другого дня, ні потім так і не дав мені de ses nouvelles, була для мене протягом довгих років надзвичайно яскрава й тяжка. Я здригався й скрикував років із п'ять після цього щоразу, як згадував невіддячену образу, і потішав себе, самовдоволено згадуючи про те, який я молодець був у справі з Дубковим. Тільки далеко пізніше я почав зовсім по-іншому дивитись на цю справу і з комічним задоволенням згадувати про історію з Колпіковим і жалкувати з приводу того, що я незаслужено образив гарного хлопця Дубкова.
Коли я того ж дня ввечері розповів Дмитрові свою пригоду З Колпіковим, зовнішній вигляд якого я описав йому детально, він надзвичайно здивувався.
— Та це той самий! — сказав він. — Можеш собі уявити, що цей Колпіков відомий негідник, шулер, а головне — боягуз; його вигнали з полку товариші за те, що він дістав ляпаса й не схотів, дуелю. Звідки в нього така завзятість узялася? — додав він, з доброю усмішкою дивлячись на мене. — Адже він більше нічого не сказав, як "неук"?
— Так, — відповів я, червоніючи.
— Недобре, ну, та ще не біда! — розважав мене Дмитро. Тільки далеко пізніше, пригадуючи цю історію спокійно,
я розміркував досить, здається, правильно, що Колпіков, відчувши після багатьох років, що на мене можна напасти, пом-стився на мені при чорнявому добродію без вусів за колишнього ляпаса, так само, як я зараз же помстився за його "неука" на неповинному Дубкові.