Дитинство, хлоп'яцтво і юнацтво

Сторінка 48 з 96

Лев Толстой

Але от наступив день першого іспита. Володя одягає синій фрак з бронзовими ґудзиками, золотого годинника й лаковані чоботи; до ґанку подають татків фаетон; Микола відкидає фартух, і Володя з Бє-Іегбіпеом їдуть до університету. Дівчата, особливо Катруся, з радісними захопленими обличчями дивляться в вікно на струнку постать Володі, що сідає в екіпаж, тато говорить: "дай боже, дай боже", а бабуся, що теж припленталася до вікна, з слізьми на очах хрестить Володю доти, поки фаетон не зникає за рогом провулка, і шепоче щось.

Володя повертається. Всі нетерпляче питають його: "Що? добре? скільки?" але вже з веселого його обличчя видко, що добре.

Володя дістав п'ять. Другого дня з тими ж побажаннями успіху й страхом провожають його й зустрічають так само нетерпляче й радісно. Так проходить дев'ять день. На десятий день припадає останній, найважчий іспит ——закон божий; всі стоять біля вікна і ще з більшою нетерплячкою чекають на Володю. Вя;е друга година, а його немає.

— Боже мій! Ненечко моя!! вони!! вони!! — кричить Любочка, притулившись до шибки.

І справді, в фаетоні побіч St-Jérôme'a сидить Володя, але вже не в синьому фраку й сірому кашкеті, а в студентському мундирі з вишитим голубим коміром, у трикутньому капелюсі і з позолоченою шпагою коло боку.

— Що коли б ти була жива! — скрикує бабуся, побачивши Володю в мундирі, і падає непритомна.

Володя з щасливим обличчям вбігає до передпокою, цілує її обнімає мене, Любочку, Мімі й Катрусю, що червоніє при цьому по самісінькі вуха. Володя не тямить себе з радощів. І який він хороший у цьому мундирі! Який у нього тонкий, довгий стан і шляхетна хода! В цей пам'ятний день всі обідають у бабусиній кімнаті, на всіх обличчях сяє радість, і за обідом, підчас солодкого, шафар, з пристойно-величною й разом веселою фізіономією, приносить загорнуту в серветку пляшку шампанського. Бабуся вперше після смерти maman п'є шампанське, випиває цілий бокал, поздоровляючи Володю, і знову плаче з радости, дивлячись на нього.* Володя вже сам власним екіпажем виїжджає з Двору, приймає до себе своїх знайомих, курить тютюн, їздить на бали, і навіть, я сам бачив, як раз він у своїй кімнаті випив дві пляшки шампанського з своїми знайомими і як вони за кожним бокалом називали здоров'я якихось таємничих осіб і сперечалися з приводу того, кому дістанеться le fond de la bouteille. Він обідає, проте, реґулярно вдома, і по обіді, як і раніше, сідає в диванній і про щось завжди таємничо розмовляє з Катрусею; але скільки я можу чути, не беручи участи в їхніх розмовах, вони говорять лише про героїв та героїнь прочитаних романів, про ревнощі, про любовь, і я ніяк не можу зрозуміти, що вони можуть вбачати цікавого в таких розмовах і чому вони так тонко всміхаються й палко сперечаються.

Взагалі, я помічаю, що між Катрусею й Володею, крім зрозумілої приязні між товаришами дитячих років, є якісь чудні стосунки, що віддаляють їх від нас і таємничо зв'язують їх між собою.

I XXI. КАТРУСЯ Й ЛЮБОЧКА

Катрусі шістнадцять років; вона виросла; невизначеність форм, несміливість і незграбність у руках, властиві дівчинці переходової доби, замінилися гармонічною свіжістю й граціозністю квітки, що допіру розпустилася; але вона не змінилася. Ті самі ясно-блакитні очі й усмішливий погляд, той самий, що становить майже одну лінію з чолом, прямий носик з міцними ніздрями й ротик із ясною усмішкою, ті самі малісінькі ямочки на. рожевих прозорих щічках, ті самі біленькі ручки... і до неї, як і раніше, надзвичайно пристала чомусь назва чистенької дівчинки. Нового в ній лише густа руса коса, що її вона носить, як усі великі, і молоді перса, появ яких помітно тішить і соромить її.

Хоч Любочка завжди росла й виховувалася вкупі з нею, вона з усіх поглядів зовсім не така дівчинка.

Любочка невелика на зріст, і наслідком англійської хороби в неї ноги ще й досі стоять по-гусячому, і стан препоганий. Гарного в усій її постаті — лише очі, і очі ці справді чудові— великі, чорні і з таким непоборно-приємним виразом поваж-ности й наївности, що вони не можуть не зупинити уваги. Любочка завжди проста й натуральна; Катруся ж наче хоче бути подібна до когось. Любочка дивиться завжди прямо й іноді зупинивши на комунебудь свої величезні чорні очі, не спускає їх так довго, що її лають за це, кажучи, що це нечемно; Катруся, навпаки, спускає повіки, мружить очі й запевняє, що вона короткозора, а я ж дуже добре знаю, що вона чудово бачить. Любочка не любить чванитись при сторонніх і, коли хто-небудь при гостях починає цілувати її, вона сердиться й каже, що вона не моясе терпіти ніжносте й; Катруся, навпаки, при гостях робиться особливо ніжна до Мімі й любить, обійнявшись із якоюнебудь дівчинкою, ходити по залі. Любочка — реготуха й іноді, в нападі сміху, махає руками й бігає по кімнаті; Катруся, навпаки, затулює рота платком або руками, коли починає сміятись. Любочка завжди сидить прямо й ходить, спустивши руки; Катруся держить голову трохи набік і ходить, згорнувши руки. Любочка завжди страшенно радіє, коли їй пощастить поговорити з великим мужчиною, і говорить, що вона обов'язково піде за гусара, Катруся ж говорить, що всі мужчини їй гидкі, що вона ніколи не піде заміж, і робиться зовсім інша, наче боїться чогось, коли мужчина говорить із нею. Любочка завжди лається з Мімі за те, що її так стягують корсетами, що "дихати не можна", і любить попоїсти; Катруся, навпаки, часто, просовуючи палець під виріжок своєї сукні, показує нам, що вона їй широка, і їсть надзвичайно мало. Любочка любить малювати голівки; Катруся ж малює тільки квітки та метеликів. Любочка грає дуже чітко фільдівські концерти, деякі сонати Бетховена; Катруся грає варіації й вальси, затримує теми, стукає, ввесь час бере педаль і, перше ніж починати щонебудь грати, виразно бере три акорди arpeggio.

Але Катруся, як я тоді думав, більше скидається на дорослу і через те далеко більше мені подобається.

XXII. ТАТО

Тато особливо веселий з того часу, як Володя вступив до університету, і частіше ніж завжди, приходить обідати до бабусі. Проте, причина його веселого настрою, як я дізнався від Миколи, та, що він за останній час виграв дуже багато. Трапляється, навіть, що він вечером, перед тим, як іти до клюбу, заходить до нас, сідає за фортепіано, збирає нас круг себе і, притопуючи своїми м'якими чоботами (він не може терпіти закаблуків і ніколи не носить їх), співає циганських пісень. І треба бачити тоді кумедне захоплення його улюблениці Любочки, яка теж любить його, як бога. Іноді він приходить підчас навчання і з суворим обличчям слухає, як я відповідаює але з деяких слів, якими він хоче поправити мене, я помічаю, що він зле знає те, чого мене вчать. Іноді він потихеньку моргає й подає нам знаки, коли бабуся починає буркотіти й гніватись на всіх без причини. "Ну, попало ж нам, діти", говорить він потім. Взагалі, він потроху спускається з тієї недосяжної висоти, на яку його підносила дитяча уява. Я з тим я;е таки щирим почуттям любови й пошани цілую його велику білу руку, але вже дозволяю собі думати про нього, обмірковувати його вчинки, і мені мимоволі приходять такі думки за нього, присутність яких, лякає мене. Ніколи не забуду я ви-падка, що навіяв мені багато таких думок і завдав мені багато моральних страждань.