5. "ЛІТЕРАТУРНА СІЧ"
І.
Побачити живих столичних письменників! Тарас не міг дочекатися того вечора.
Він міг тільки мріяти про... Хто ж не засміється, коли Тарас скаже, що й він хотів би... Але ні, це смішне!
Ті його марення, ті коротенькі етюди, що він їх давав колись до шкільного журналу педагогічної школи і що показував колись у Дрижиполі Дмитрові (тільки йому одному!)— ха! про красу літнього дощу, про величну і красиву смерть — хіба ж то ще дає право на такі мрії? От Василько, чи Рогнідич — то письменники!
Проте, на кожну літературну вечірку Тарас летів, як муха на мед. Він успадкував від батька невилікувану пристрасть до красного письменства й обожнював усе, що до цього стосувалося. У книжках він знайшов реальніший світ за саме реальне життя. На письменників дивився, як на істот, опромінених із середини духовним сяйвом.
Балкони, яруси, гальорка, партер — все було заповнене. Студентська молодь залляла театр, — побачити, як обіцяла красномовна, рясно скрізь розліплена афіша, живих столичних письменників.
Цей вечір справді було закроєно на широку ногу. Узято було найкращий міський театр, розчинено навстежень усі двері, — заходь, хто хочеш! Безкоштовно! Даром!
Море світла заливало з щедрих, сонцедайних люстр незчисленне, невміщене у проходах і повисле на поручнях та висячих німфах море студентства. Вже ця широка й щедра урочистість настроювала на піднесений, схвильований лад.
Що то сьогодні буде?
Микитчук міг уже натішити свою душу спогляданням живих письменників, бо запосів аж перший ряд. Поруч себе він посадовив Нелю, яка вже їх бачила й казатиме про кожного — хто.
Карла Моора щось не було видно в партері. Волинець і Побережець у куточку таємничо про щось між собою радились. Килина й Тамара сиділи урочисті й трохи зблідлі.
Тарас знайшов собі місце в ложі збоку, щоб можна було на них найкраще роздивитися. Він почував у душі велике свято, щось епохальне, наче в ці хвилини все життя його розділилося навпіл і прийдешнє відпливало від минулого. Ой, яке ж те прийдешнє хвилюючо-пресолодке! Тепер він знав, за що терпить поневіряння й злидні, таємні похмурі самокатування. Заради того, щоб стати письменником. Заради цього — й руку на розпечене залізо покладе. І він ним стане. Стане! Стане!
Тарас наче сам себе загіпнотизував цими словами. І чадів.
II.
Весь театр/напружено затаївши дух, слухав вступне слово, чи#доповідь плечистого добродушного чоловіка з темним крученим запорізьким вусом, — про надзвичайні події в історії української літератури. Закінчилася дожовтнева сторінка, сьогодні починається нова, велика пожовтнева ера революційної робітничо-селянської літератури. Український нарід-титан повинен створити нову літературу, що відбивала б прямування до майбутнього комунізму. На пролетарських письменників падає величезна роля в формуванні нового світогляду.
В такому дусі піднесеної патетики говорив темновусий чоловік довго і гарно, а потім перейшов на діловито домашній тон і розказав, що в столиці письменники зорганізувалися у дві дружні літературні організації: "Плуг", що об'єднує розпорошені досі сили селянських письменників, і "Гарт", що має об'єднати пролетарські робітничі письменницькі кадри і оспівувати робітниче життя.
Так наче здмухнув він тими словами всі напрями й "істичні" угруповання, до яких звик досі Тарас. Неоклясики, футуристи, й символісти та інші немов би не існували на світі.
Ті були відокремлені великою дистанцією від студентів, а ці бесідують з ними запросто й кажуть: "Може хто з вас
почуває себе письменником, чи хоче бути поетом — можуть сьогодні ж зголоситися. Хто хоче бути селянським письменником — записуйтесь до мене"! — "А хто почуває в собі поклик до пролетарської тематики, — прошу вдатись до мене", — сказав другий, також із симпатичними вусами, але русявими, і не в чумарці, а в шкіряній тужурці.
Виступив ще й третій, маленький, в окулярах. Він прокляв буржуазне мистецтво такими словами:
— Ми, творці нової ери, покликані творити первістки нової поезії, поезії переможця — пролетаріяту. Ми спалюємо весь гній феодальної й буржуазної естетики та моралі і разом з ними розтління гниючого трупу. Ми рішучо пориваємо з усіма дотеперішніми традиціями і йдемо в майбутнє разом із робітничою клясою до комунізму через колективну творчість не як нова Генерація на тлі старого мистецтва, а пориваючи з ним усякі зв'язки. Ми рішучо заперечуємо всі дотеперішні традиції...
Промовець зробив паузу й подивився та залю підозріло. Наче йому тут хто не вірив.
— Ми однаково одгетькуємо — і всіляких неоклясиків, і футуристичних безмайбутників, і всякі там формалістичні школи та течії — імажинізм, комфутуризм та інші "ізми". Ми оголошуємо еру творчої пролетарської поезії.
Це було таке бомбовибухове для старого академічного міста, де красне письменство плекалося в невеличких залях закритого типу, хоч там набивалося до задухи усієї оцеї молоді. І взагалі, там усе було в строго академічних рямцях — тут же — мов для козацької голоти викотили бочки з горілкою й вином.
Тарас був заклопотаний думкою, — куди йому записатися? До "Плугу", чи до "Гарту"? "Гарт" це чистокровна пролетарська організація, він би там вигартувався... Але ні, це, мабуть, хай якісь з робітничого походження записуються до "Гарту" й оспівують робітниче життя, тим більше, що той гартівський промовець у окулярах такий сердитий. на все непролетарське.
А от "Плуг" буде виховувати. "Плуг", як каже організатор його, оцей симпатяга, Пилипенко, буде об єднувати селянських письменників і вони в тісному союзі з пролетарія-том підуть у боротьбу з власницько-міщанською ідеологією серед селян та будуть виховувати селянські маси в дусі про-
бо
детарської революції. І там у "Плузі", каже Пилипенко, із симпатичними закрученими вниз козацькими вусами, можна буде використати досвід попередньої літератури.
Питання було вирішене. Він чомусь почував симпатію до цього дяді з серповидними вусами.
— Тепер переходимо до другої частини нашої програми. Перед вами виступлять наші українські пролетарські письменники із своїми творами...
III.
Театр завмирав, легка дріж ішла по тілах від ліричного, майже пісенного й водночас епічного читання поета. Кільканадцять сотень сердець дихало в унісон з поетом, переживали, що хотів він.