— То баби з дзвона вилляли, — спокійно відповів Кіндрат. — Як це так, щоб мене з села вигнали? То кого ж тоді зоставити, як мене вигнати?
— Є такі, що вже рота роздзявляють: "А, ми бідняки, а в нас нема, а в них є!.."
— Хай роблять, то й у них буде!
— А їйбо, в нас. такі бідняки, комнезаможі, що скільки ти йому не дай, то все, як у прірву. Оце дадуть йому допомогу, — то він собі справив штани, проїв, пропив і знову кричить: "А ми бідні! А в нас нема! А в вас є!" То чого ж ти — корову на налигача та й на єрмарок?
— Не знаю, для кого воно, ті колективи... Хіба для куркулів? — замислився Кіндрат.
— Та де вже вони, ті куркулі?
— Еге! — підхопила Мар'яна. — Бідняки ще більш не хотять іти, як куркулі. Бо там треба робити! А бідняк перший одказує на совєцьку власть, не любить її. Он узяти Андрія Рачка. Він нап'ється та й кричить: "Що, я повинен на чужі діти робити?" А в самого аж дев'ятеро й дві десятини поля. Другий, Степан Олійник, такий самий і таке саме каже, "Це я на Андрієві діти буду робити?"
"То що це воно таке? — думав Тарас, <— Чому не хотять? Комуча забрала цайкращі землі, всі ревуть на неї, а йти не хотять..."
А може Кіндрат "куркульським духом напитаний"? Консервативний мужик?
Кожному своє! Чому Тарас відстоює свою духову індивідуальність? А Кіндрат своєї господарчої не може?
III.
Хоч Кіндрат із Мар'яною й казали, що до комуни не хотять іти ні хазяї, ні бідняки, — це була правда лише до останніх днів. У ці дні до ради комуни "Вперед" посипалися заяви, як із мішка. Рада мусіла цілими днями засідати, щоб їх розглянути.
Тарас тецер із коадуни й це виходив. Якраз починалися вакації в школі, а оцей прийом до комуни відкрив йому широке полотно сільського життя, таке неподібне до того, що він звик уважати за сільське. По морі, ходили валуни, що-глибше схвильовуючи морські, може ніколи незворушені досі, глибини. Цікаво!
Він навіть, подумавши, подав клопотання, щоб його перевели ближче, до марієцької семилітки.
Перед очима проходили сім'я за сім'єю. Були заяви, що їх вдовольняли за дві хвилини, відкладали вбік. Секретар читав:
Заява товариша Гоца:
"Звертаюся до вас всіх членів своїм бажанням аби зарахували меие дійсним членом своєї комуни. З боку моїх обставин рахую аби не одказали."
™ Прийняти! Він уже місяць, як працює й земля вже прирізана, — каже рільник. — Парень на всі сто!
Заява лягла вбік.
— Заява Самсона Бедрика;
"Майже дуже маю охоту вступити в вашу організацію".
— Це старий Самсон? — перепитує Кармаліта. — Та в нього баба дуже сварлива, друга Бирочка. Буде нам тут каламутити завжди.
— Він пасічник хороший!
Задумались трохи. Баба Бирочка, що то виходить із комуни, то вертається, вже всім увірилася, а тут ще й Самсо-ниха. Але пасічника треба.
— Ну, то як знаєте! — махнув рукою Дуб'яга.
— Прийняти! — пише секретар.
— Заява Катерини Скалозуб.
— А, це та> що на кухні допомагає? Хіба вона ще не член?
Стара бабуся вже давно жила в комуні. Ішла попри комуну, несла пуд жита, та й зайшла в комуну води напитися, а потім попросила, щоб їй хто завдав. А в цей час на вулиці хтось те жито вкрав. "То зоставайтеся в нас", — сказали їй і вона вже з. півроку живе в комуні.
З нею довго не барилися.
Але що тут робити? Василь Шевчук із сином подали заяву.
— Та там у них борба йде! — поінформував один член ради. — Жінка й другий син не хотять.
— То убідити їх, — не задумався довго Дуб'яга. — Сказати: "Ви ж хочете добиватися кращого життя! Адже мій батько мав вісім десятин, та й то пішов у ліс у землянку, а не вдалося йому, то й назад прийшов... Так і оце... Невгодно буде, то назад вернуться...
— Може ще почекаємо?
— Ну, гаразд! Хто там далі?
— Заява Гапки Петрик.
— А, це тая ... Активістка ... Курсантка!
— Ха-ха-ха! П'ятиденні курси скінчила ...
— Це може та, що про неї на вулиці співають?
Чоловіче, Грицю, Помий мені ложки, А я піду у сельбуд, Погуляю трошки ...
— Та сама! Там, кажуть, у них удома так, Грицько каже: "Ну, ти, мабуть, попорай, а я піду на збори."
"Ні, ти попорай, а я піду на збори."
"Ну, то скоренько попораймо, та й обоє підемо ..."
З того часу вони почали інакше говорити:
"Ти йдеш на збори?"
"Йду! А ти?"
"1 я йду!"
"То давай скоренько попораємо ..."
Забули всі, що ділова нарада, кожен хотів щось веселе пригадати про цю пару. Реготалися.
— І терпить? Я б нагнав таку!
— Він каже: "Жінка в кооперації, мати в КНС, а я тільки ходжу на збори та паї плачу." Що має казати?
— А вона все це мотає собі двадцять п'ять метрів на вус...
— От тобі й совєцька власть. Жінка керує державою, а чоловік хату маже ...
— Ну, як? — обвів очима всіх секретар, покликаний ощаджувати час і обривати балаканину.
— Але як же це? Чоловік не подає заяву, а вона!
— Та вона скрізь лізе! Вона на всіх операціях у дрижи-пільській лікарні була. її гонять, а вона шмиг — та й там! То таке вже вродиться.
— Як не приймемо, то вона нам комуну розтрясе...
— Треба прийняти!
— Тільки хай і чоловіка з собою бере.
— Так і запишемо, — схилився над заявою секретар.
— Канаш Йосип. Він приїхав учора одним конем.
— І правильно зробив. Батько йому не дає коня, то він забрав сам. Батько собі лишав із сином пару коней. Який хитрий!
— Прийняти!
— Ну, хто там далі?
— А це ось подав заяву голова Буряксоюзу, Петренко.
— О, чого це він надумався?
— Жінка напоролася йти в комуну. Каже: "Не хочу бути інталіґенткою" ...
Дуб'яга без надуми сказав:
— Утриматися на двадцять чотири місяці. Пішли далі.
— Ну, а що робити з цією? Жінка комуніста Маціпури.
— Це того, що подав був заяву, його прийняли, а тоді знов вийшов? — перебив член ради, Решетило.
— Нуда, він то вийшов, а от жінка з трьома дітьми... Справа була заплутана. Маціпура перед чисткою партії
подав заяву до комуни, прийняли його, жінку вагітну й двох дітей. А він після цього поїхав на хлібозаготівлю, побув у одному селі місяць і з учителькою виїхав із села. В комуні є його заява про вихід. А як тепер із жінкою з трьома дітьми? Так, де хоч, з нею дінься! Він від поля відмовився, щоб можна було служити, а хату продав. Справа була заплутана. Довго міркували.
— Вона каже: "Оце приїду з усім збіжжям і сяду посеред двору, хай де хочуть, там і дінуть. Пороли гарчку, щоб ми хату продавали, а тепер... Коли приїдемо, то знайдуть, де діти ...